Заявник стверджує, що належав до нижчої касти «ізгоїв» у неформальній ієрархії, яка, за його словами, панує в молдовських в’язницях, і що через цей статус він зазнавав обмежень, принижень і примусової праці. Заява порушує питання передусім у контексті статей 3, 4 та 14 Конвенції.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. Заявник народився у 1983 році; на момент подачі заяви він тримався під вартою у Кишиневі.
4. Засуджений за вбивство при обтяжуючих обставинах, заявник відбував покарання у виді позбавлення волі з 2006 по 2021 рік. З невстановленої дати до лютого 2014 року він перебував у Пенітенціарній установі № 15 у Крікові. З лютого 2014 року, за винятком короткого періоду між серпнем і вереснем 2017 року, він тримався у Пенітенціарній установі № 9 у Прункулі.
5. Заявник стверджує, що у лютому 2009 року його «понизили» до нижчої «касти» ув’язнених, які іменуються «недоторканими», «приниженими» або «ізгоями». Підстав цього «пониження» він не уточнює.
6. «Кастова» система, що панує в молдовських в’язницях, пов’язана з неформальною ієрархією ув’язнених і є спадщиною радянського періоду, яка збереглася після здобуття Республікою Молдова незалежності. Аналогічні системи описані в рішеннях «С.П. та інші проти Росії» (заяви № 36463/11 та 10 інших, §§ 5–10, 2 травня 2023 року) та «Д. проти Латвії» (заява № 76680/17, § 6, 11 січня 2024 року). Вони базуються щонайменше на трьох «кастах»: групі на вершині неформальної ієрархії, середній касті, до якої належить переважна більшість ув’язнених, та нижчій «касті» — «ізгоїв».
ВЕРСІЯ ЗАЯВНИКА ЩОДО ПОВОДЖЕННЯ З «ІЗГОЯМИ»
7. Заявник стверджує, що він, як і інші ув’язнені, які належали до нижчої «касти», зобов’язаний був дотримуватись суворих правил поведінки, які він описує таким чином.
8. Заявник зазначає, що для пересування по в’язниці він був зобов’язаний ходити вздовж стін та огорож. Він пояснює, що «ізгоям» заборонялося торкатися ув’язненого з іншої «касти» під загрозою фізичних репресій. Він уточнює, що якщо ув’язненого торкався «ізгой», сам цей ув’язнений ставав «ізгоєм», і що внаслідок цього осіб, які належали до нижчої «касти», постійно проганяли інші ув’язнені.
9. Заявник також стверджує, що «ізгої» отримували їжу окремо від інших. У Пенітенціарній установі № 15 у Крікові «ізгоїв» обслуговували останніми: тарілку ставили на підлогу, і вони мали нахилитися, щоб підняти її, зробити два кроки назад, потім випрямитися і повернутися, щоб поїсти у своїх камерах. У Пенітенціарній установі № 9 у Прункулі він отримував їжу біля вікна посудомийної зони, де санітарні умови, на його думку, були жахливими.
10. Заявник стверджує, що в’язничний лікар приймав його останнім, навіть якщо він реєструвався першим. Якщо під час огляду «ізгоя» лікарем до кімнати заходив інший ув’язнений, «ізгой» мусив негайно вийти й чекати, поки лікар не закінчить огляд цього ув’язненого.
11. За словами заявника, «ізгоям» також заборонялося відвідувати в’язничну церкву, користуватися пральнею, спортивним залом або відвідувати курси професійної підготовки.
12. Заявник також стверджує, що його змушували виконувати роботи, яких не виконували інші ув’язнені. Зокрема, він зазначає, що мусив проводити ремонтні роботи у камерах іноді до 14 годин на добу, а також переносити на спині мішки, наповнені камінням, із вулиці до певних камер. Він також вказує, що його змушували працювати надворі під палючим сонцем, без води та перерв, без будь-якої оплати, і при цьому виконував завдання, за які платили іншим ув’язненим. Як «ізгой», він також мусив збирати сміття та інші відходи у в’язниці, прибирати туалети, перевозити вугілля або переносити відра з бетоном упродовж до десяти годин поспіль на відстань 500 метрів.
13. Заявник надав Суду кілька відеозаписів, які, за його словами, він зробив на мобільний телефон у Пенітенціарній установі № 9 у Прункулі. Дати відеозаписів він не вказав.
14. На першому відео заявник знімає свою камеру, яка перебуває у занедбаному стані, а також трьох співкамерників, один з яких зайнятий будівельними роботами. Заявник стверджує, що зазначені особи є «ізгоями», що підтверджують два інші ув’язнені, і що вони змушені самостійно виконувати роботи у своїй камері, на відміну від ув’язнених інших «каст», камери яких ремонтуються найманими робітниками.
15. На трьох інших відео він знімає ту саму камеру під час ремонту. Він стверджує, що його та інших ув’язнених, які перебувають у ній, змушують весь день виконувати будівельні роботи, що він рідко може вийти з камери, що йому не дозволяють користуватися душем – зарезервованим для ув’язнених «вищої касти» – і що він змушений спати в камері, повній пилу та будівельного сміття. На одному з відео видно, як заявник штукатурить стіну, стверджуючи, що впродовж семи днів він і його співкамерники змушені працювати понад дванадцять годин на добу і спати в цій камері, дихаючи пилом і випарами від будівельних робіт.
16. На іншому відео заявник показує відремонтовану камеру, стіни якої починають руйнуватися через вологість, а стеля протікає під час дощу. Він зазначає, що їх семеро у камері. На записі видно чотири ліжка, у тому числі три двоярусних, і вкрай обмежений простір, доступний ув’язненим поза цими ліжками.
17. На двох інших відео заявник знімає, як просить дозволу в ув’язненого з іншої «касти» покинути свою камеру.
18. На ще одному відео заявник знімає прихованою камерою в’язничний двір і розмову з іншим ув’язненим, з якої випливає, що обоє є «ізгоями» і мають ходити вздовж стін двору, тримаючись осторонь від ув’язнених інших «каст».
19. На ще одному відео заявник знімає прихованою камерою маршрут до їдальні та її інтер’єр. Він іде вздовж зовнішньої стіни, слідом за іншим «ізгоєм», і в їдальні отримує їжу біля вікна, яке, за його словами, відрізняється від вікна для ув’язнених інших «каст».
СКАРГИ ЗАЯВНИКА
20. У низці скарг, надісланих до Пенітенціарної установи № 9 у Прункулі з лютого 2017 по вересень 2018 року, заявник безрезультатно просив надати йому оплачувану роботу. В одній із скарг він згадав про своє членство у «касті ізгоїв».
21. 2 лютого 2017 року заявник подав скаргу до слідчого судді з приводу умов тримання під вартою та дискримінації, якої він зазнавав у Пенітенціарній установі № 9 у Прункулі. Він вказав на свій статус «ізгоя» і стверджував, що коли він або інші ув’язнені в його камері скаржилися на умови тримання під вартою, адміністрація установи надсилала ув’язненого з вищої касти, щоб той примусив їх замовкнути.
22. Рішенням від 7 лютого 2017 року Кишинівський районний суд відмовився від юрисдикції та передав скаргу заявника на розгляд Департаменту пенітенціарних установ Міністерства юстиції.
23. Листом від 27 березня 2017 року цей департамент повідомив заявника, що після перевірки не виявив жодних порушень чинного законодавства Республіки Молдова з боку посадових осіб Пенітенціарної установи № 9 у Прункулі. Також зазначалося, що вживаються всі необхідні заходи для забезпечення безпеки та створення сприятливих умов тримання для осіб, позбавлених волі.
24. 24 березня 2017 року заявник звернувся до слідчого судді зі скаргою на умови тримання під вартою, знову вказавши на свою належність до «касти ізгоїв».
25. Рішенням від 3 квітня 2017 року Кишинівський районний суд знову відмовився від юрисдикції та передав скаргу до Департаменту пенітенціарних установ Міністерства юстиції.
26. Рішенням від 18 травня 2017 року департамент закрив провадження, не розглянувши скаргу по суті, на тій підставі, що заявник письмово відмовився отримати відповідь на неї.
27. У невстановлену дату 2019 року заявник звернувся до Ради з попередження та ліквідації дискримінації і забезпечення рівності («Рада рівності»). Він пояснив, що надсилав кілька запитів до адміністрації в’язниці з метою отримання роботи, і всі вони були відхилені. Він також зазначив, що він і група ув’язнених — членів «касти ізгоїв» — працюють без винагороди.
28. У своєму рішенні від 12 липня 2019 року Рада рівності відзначила, що за час перебування у Пенітенціарній установі № 9 у Прункулі заявник вчинив двадцять чотири дисциплінарні правопорушення і що три з них ще не є погашеними. Рада дійшла висновку про відсутність причинно-наслідкового зв’язку між диференційованим поводженням, на яке посилається заявник, і наведеними ним підставами, та констатувала, що таке поводження є наслідком зазначених дисциплінарних правопорушень.
МАТЕРІАЛИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО КОМІТЕТУ З ПИТАНЬ ЗАПОБІГАННЯ КАТУВАННЯМ
30. У відповідних частинах доповіді Уряду Республіки Молдова щодо спеціального візиту до Республіки Молдова, здійсненого ЄКЗК з 5 по 13 грудня 2022 року [CPT/Inf (2023) 27], опублікованої 13 вересня 2023 року, зазначено:
РЕЗЮМЕ ДОПОВІДІ
Основною метою спеціального візиту 2022 року було повторне вивчення поводження з особами, взятими під варту, та умов їх тримання. (…) Особлива увага приділялася оцінці прогресу молдовської влади у боротьбі з насильством та залякуванням серед ув’язнених.
(…) Хоча ЄКЗК відзначив прогрес у деяких сферах, Комітет з жалем констатує, що багато ключових рекомендацій, неодноразово сформульованих у попередніх доповідях про візити [зокрема, доповіді щодо візитів 2015 [CPT/Inf (2016) 16], 2018 [CPT/Inf (2018) 49] та 2020 [CPT/Inf (2020) 27] років], досі не виконані. Це стосується, зокрема, рекомендацій щодо явища неформальної ієрархії серед ув’язнених та пов’язаного з нею насильства й залякування, незадовільних матеріальних умов тримання більшості ув’язнених, обмеженої програми діяльності, що пропонується ув’язненим, а також рівня укомплектованості персоналом, недостатнього для забезпечення ефективного нагляду за пенітенціарними установами. (…)
Як зазначалося вище, результати візиту свідчать про те, що насильство серед ув’язнених залишається значною мірою невирішеною проблемою і що пенітенціарні установи, як правило, все ще не забезпечують безпечного середовища для ув’язнених. Знову чимало ув’язнених описували делегації загальну атмосферу залякування та насильства, яку створюють неформальні лідери серед ув’язнених та їхнє оточення. Вивчені делегацією документи також свідчили про численні випадки травм, характерних для насильства між ув’язненими. Зі страху та браку довіри до спроможності персоналу забезпечити їм захист постраждалі ув’язнені відмовлялися пояснювати походження своїх травм. Більш того, хоча всі ці випадки були встановлені та повідомлені прокуратурі, жодного розслідування у зв’язку з ними не порушувалось.
Становище осіб, яких вважають «приниженими» або «недоторканими», тобто тих, хто належить до нижчої «касти» неформальної ієрархії ув’язнених, залишається серйозним приводом для занепокоєння ЄКЗК. Делегація знову отримала численні скарги на часті словесні образи, систематичну принизливу поведінку інших ув’язнених та погрози фізичним насильством. Як ЄКЗК неодноразово підкреслював у попередніх доповідях про візити, він вважає, що ситуацію цих осіб можна охарактеризувати як таку, що є триваючим порушенням статті 3 Європейської конвенції з прав людини. (…)
ЄКЗК вважає, що стійка нездатність молдовської влади забезпечити безпечне та надійне середовище для ув’язнених безпосередньо пов’язана з кількома чинниками, зокрема з хронічною нестачею тюремного персоналу, покладанням на неформальних лідерів серед ув’язнених для підтримання контролю над тюремним населенням та існуванням гуртожитків великої місткості. Водночас у момент прийняття до установи не проводиться справжньої індивідуалізованої оцінки ризиків і потреб, а також розподілу для визначення того, в якій в’язниці, корпусі чи камері має бути розміщений кожен новоприбулий ув’язнений. (…)
31. У відповіді Уряду Молдови на доповідь ЄКЗК щодо візиту з 5 по 13 грудня 2022 року [CPT/Inf (2023) 32], опублікованій ЄКЗК 3 листопада 2023 року, визнається необхідність розробки стратегічного документа для керівництва заходами, що вживаються владою для боротьби з цим глибоко вкоріненим явищем [неформальної ієрархії серед ув’язнених] у молдовських пенітенціарних установах, водночас зазначається, що на той час розробка програми для вирішення цієї конкретної тюремної проблеми неможлива, оскільки жодна стратегія такої програми не передбачає та не згадує. У відповіді також зазначається, що Міністерство юстиції оцінило ступінь виконання рекомендацій базового дослідження 2018 року і виявило, що виконано лише 20% рекомендацій. Вказується, що буде затверджено дорожню карту зниження рівня неформальної ієрархії із заходами, що відображають рекомендації доповіді ЄКЗК.
32. У своїй доповіді щодо спеціального візиту до Республіки Молдова з 3 по 12 червня 2025 року [CPT/Inf (2025) 38], опублікованій 4 грудня 2025 року, ЄКЗК підтверджує, що становище ув’язнених-«ізгоїв» залишається серйозним приводом для занепокоєння.
33. Пенітенціарні стандарти ЄКЗК щодо неформальної ієрархії серед ув’язнених [CPT/Inf (2025) 12] детально описують «кастову» систему у пострадянських тюремних системах, включно з нижчою кастою «недоторканих» або «ізгоїв» (опущені, ліві), яким: заборонено висловлювати думки щодо життя в установі або вищих каст, підвищувати голос або чинити фізичний спротив при ударі з боку особи вищої касти; доводиться годинами стояти на варті при вході до відділення; вони розміщуються в окремих камерах; зобов’язані користуватися окремими санітарними вузлами; харчуються за окремими столами в їдальні з посуду, що їх ідентифікує; не можуть користуватися кухнею відділення; відповідають за прибирання всіх місць загального користування; прибирають у гуртожитках і камерах представників вищої касти. Стандарти ЄКЗК зазначають, що ця ситуація «може розглядатися як така, що є триваючим порушенням статті 3» і що експлуатація ув’язнених нижчих каст «у деяких випадках може прирівнюватися до сучасного рабства (у формі примусової праці)».
34. Базове дослідження кримінальної субкультури в тюрмах Республіки Молдова, проведене в рамках проекту Ради Європи «Підтримка реформ кримінального судочинства в Республіці Молдова», опубліковане у березні 2018 року, підтверджує, що кримінальна субкультура існує в різному ступені в усіх молдовських в’язницях, підтримується через централізовані структури в установах для дорослих чоловіків, а кастова система є «наріжним каменем механізму розподілу насильства». Нижча каста – «недоторкані» – зазнає найтяжчих позбавлень і найвищого щоденного ризику стати жертвою.
35. Європейські тюремні правила 2006 року, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 11 січня 2006 року та переглянуті 1 липня 2020 року (Рекомендація Rec(2006)2-rev), передбачають, зокрема, що обмеження щодо осіб, позбавлених волі, мають бути зведені до необхідного мінімуму; що тюремне життя має максимально наближатися до позитивних аспектів життя у суспільстві; що праця у в’язниці повинна розглядатися як позитивний елемент тюремного режиму і не може в жодному разі призначатися як покарання; і що максимальна тривалість щоденної та щотижневої праці ув’язнених має встановлюватися відповідно до місцевих норм і звичаїв щодо осіб, найнятих на роботу за межами в’язниці.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ У ПОЄДНАННІ ЗІ СТАТТЕЮ 14
42. Посилаючись на статтю 14 Конвенції, заявник стверджує, що зазнавав дискримінації, приниження та заборон у в’язниці у зв’язку з його належністю до касти «ізгоїв».
43–46. Суд, будучи господарем юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що скарга підлягає розгляду за статтею 3 Конвенції («С.П. та інші проти Росії», § 65, та «Д. проти Латвії», §§ 30 і 58). Обов’язок влади запобігати дискримінаційному насильству з боку приватних осіб та розслідувати можливі дискримінаційні мотиви може одночасно розглядатися як частина відповідальності влади за статтею 14 щодо забезпечення основоположних цінностей, захищених статтею 3, без дискримінації. З огляду на взаємодію між цими положеннями в контексті насильства, мотивованого дискримінацією, такі питання можуть розглядатися виключно за статтею 3 або вимагати одночасного розгляду за обома статтями. Суд вважає, що найбільш доцільним підходом у цій справі є розгляд скарги заявника за статтею 3 у поєднанні зі статтею 14.
61–68. Встановлення фактів. Уряд не оспорює твердження заявника про його належність до «касти ізгоїв» і не заперечує реальності «кастової» системи. Суд зазначає, що існування неформальної ієрархії ув’язнених у молдовських в’язницях є загальновідомим фактом, задокументованим ЄКЗК та детальним дослідженням; що належність заявника до нижчої «касти» підтверджується іншими ув’язненими на наданих ним відео, зокрема одним «ізгоєм», знятим без його відома; і що заявник описує атмосферу обмежень та приниження. З огляду на це Суд визнає встановленим, що заявник належав до нижчої «касти» і що він зазнав принаймні деяких із оскаржуваних видів поводження, а саме: фізичної і соціальної сегрегації, позбавлення доступу до певних базових тюремних ресурсів та призначення на принизливі роботи, що нав’язувалися іншими ув’язненими через його статус «ізгоя».
69–72. Поріг тяжкості. Ситуація заявника суттєво подібна до ситуації заявника у справі «Д. проти Латвії» (§ 49), де Суд уже дійшов висновку, що сегрегація несла потужне послання про меншовартість, тим самим підриваючи людську гідність ув’язнених, які перебувають у становищі заявника, і таким чином становила таке, що принижує гідність, поводження за статтею 3. Суд не бачить підстав для іншого підходу в цій справі. Стигматизація, фізична та соціальна сегрегація, яких зазнав заявник, поряд із призначенням його на принизливі роботи та позбавленням доступу до основних тюремних ресурсів, завдавали йому душевних страждань і фізичного болю, що неминуче перевищували рівень страждань, притаманний ув’язненню, навіть за відсутності фізичного насильства. Ця ситуація, яку заявник зносив роками, становить таке, що принижує гідність, поводження, і мінімальний поріг тяжкості, необхідний для застосування статті 3 у поєднанні зі статтею 14, досягнуто.
73–85. Позитивний обов’язок захищати без дискримінації. Суд нагадує, що національна влада зобов’язана вживати заходів, здатних запобігти катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню з особами, що перебувають під її юрисдикцією, навіть з боку приватних осіб. Суд зазначає, що заявник неодноразово повідомляв тюремну адміністрацію, суддів та інших державних органів про свою належність до «касти ізгоїв». З огляду на те, що це явище широко задокументоване, державні органи, яких було повідомлено про підпорядковане становище заявника, не могли не знати про ризики, яким його вразлива ситуація його піддавала. Проте національна влада не вжила жодних заходів для зменшення вразливості заявника, і немає жодних ознак того, що існували будь-які ефективні механізми для вирішення більш широкого питання усталених ієрархій серед ув’язнених.
Крім того, Суд вважає, що жодна різниця у поводженні, заснована на примусовій належності до нижчої «касти», члени якої знелюднюються та яким відмовляють у визнанні їхнього існування як людських істот, не може бути об’єктивно виправдана. Власті були повністю обізнані про серйозність і масштаб проблеми неформальної ієрархії в молдовських в’язницях та її дискримінаційний вплив на ув’язнених, яких вважають «ізгоями», проте не вжили жодних заходів для її усунення. Неспроможність держави забезпечити заявнику захист від принизливого поводження, якого він зазнавав, є порушенням його права на рівний захист закону.
Висновок: Мало місце порушення статті 3 Конвенції у поєднанні зі статтею 14 у зв’язку з невиконанням державними органами обов’язку захищати заявника без дискримінації від поводження, забороненого першим із зазначених положень.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 4 КОНВЕНЦІЇ
86. Заявник стверджує, що через свій статус «ізгоя» він був змушений виконувати примусову працю під час тримання під вартою. Він посилається на пункт 2 статті 4 Конвенції, яким передбачено, що нікого не можна змушувати виконувати примусову або обов’язкову працю. Підпункт «a» пункту 3 статті 4 встановлює, що будь-яка робота, яку зазвичай виконує особа, позбавлена волі відповідно до положень статті 5, не вважається «примусовою або обов’язковою працею».
87–93. Позиції сторін щодо прийнятності та суті. Уряд висунув ті самі заперечення, що й за статтею 3, які Суд відхилив з тих самих підстав. Уряд стверджував, що заявник виконував як оплачувану, так і безоплатну роботу в межах дозволеної кількості годин, а законодавство чітко передбачало обов’язок виконувати певні безоплатні завдання. Заявник наполягав, що з моменту свого «пониження» він був змушений виконувати примусову працю понад нормативний обсяг, виконуючи завдання, які мали б виконувати оплачувані ув’язнені.
94–103. Загальні принципи. Стаття 4 закріплює одну з фундаментальних цінностей демократичних суспільств. «Примусова праця» передбачає фізичний або моральний примус; «обов’язкова праця» означає роботу, що вимагається під загрозою покарання і виконується всупереч волі особи, яка не пропонувала себе добровільно. Поняття «покарання» має тлумачитися широко і може набувати форми психологічного примусу. Підпункт «a» пункту 3 статті 4 визначає зміст самого права, гарантованого пунктом 2 статті 4. При оцінці того, що становить «роботу, яку зазвичай виконує особа, позбавлена волі», Суд враховує мету роботи, її характер, обсяг і спосіб виконання, а також стандарти, що переважають у державах – членах Ради Європи. Робота, нормальна сама по собі, може виявитися ненормальною, якщо дискримінація керує вибором тих, хто зобов’язаний її виконувати.
105–107. Застосування принципів до цієї справи. Суд застосовує той самий стандарт доказування, що й за статтею 3. Твердження заявника про ремонтні роботи підтверджуються наданими ним відео. Його твердження щодо інших завдань (збір сміття, прибирання туалетів, перенесення важких вантажів) підтверджуються публікаціями, які підтверджують, що важкі та принизливі роботи у в’язницях зазвичай виконуються «ізгоями». Уряд не оспорює, що заявнику призначалися різноманітні важкі та принизливі завдання, а також те, що вони призначалися через його статус «ізгоя». Відповідно, Суд визнає встановленим, що заявник виконував важкі та принизливі роботи, призначені через його статус «ізгоя», за погодженням тюремної адміністрації, яка була обізнана як про його статус, так і про практику, що склалася.
109. Чи становили завдання «примусову або обов’язкову працю». Завдання, покладені на заявника, нав’язувалися відповідно до неформального «кодексу поведінки», застосовного до його статусу «ізгоя», а невиконання їх загрожувало репресіями з боку інших ув’язнених. Хоча заявник не повідомляє про конкретне фізичне насильство, ризик зазнати такого насильства або подальшого приниження у разі відмови від виконання покладених завдань був реальним. З огляду на ці елементи фізичного і морального примусу Суд переконується в тому, що заявник виконував роботу «під загрозою покарання», на яку він «не пропонував себе добровільно».
110–114. Чи підпадають завдання під дію підпункту «a» пункту 3 статті 4. Слідуючи підходу у справі «Мейєр», Суд досліджує мету, характер, обсяг і спосіб виконання покладеної роботи. Щодо мети — робота мала явно каральний характер, оскільки завдання були частиною принижень, яким заявник зазнавав через свій статус. Робота не слугувала жодній важливій меті, пов’язаній, наприклад, з ресоціалізацією заявника, а навпаки, сприяла його подальшому приниженню. Щодо характеру роботи — завдання були фізично важкими та/або принизливими. Єдиним критерієм їх призначення була належність заявника до касти «ізгоїв» — що є очевидно дискримінаційним розподілом праці. Цих чинників достатньо для висновку Суду про те, що ця робота не підпадає під «нормальні» межі підпункту «a» пункту 3 статті 4 і тому становить «примусову або обов’язкову працю» у розумінні пункту 2 статті 4.
115–118. Позитивні зобов’язання. Позитивні зобов’язання держави за статтею 4 включають вжиття оперативних заходів для захисту фактичних або потенційних жертв. Суд, як і за статтею 3, констатує, що органи влади були повністю обізнані про ситуацію заявника та серйозність проблеми, проте не вжили жодних заходів для захисту його від примусової або обов’язкової праці, пов’язаної з членством у групі «ізгоїв».
Висновок: Мало місце порушення пункту 2 статті 4 Конвенції у зв’язку з невиконанням державою-відповідачем своїх позитивних зобов’язань щодо захисту заявника від поводження, забороненого цим положенням.
СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 9 КОНВЕНЦІЇ
119–120. Заявник стверджував за статтею 9, що він не мав можливості відвідувати в’язничну церкву. З урахуванням наведених вище висновків Суд вважає, що він розглянув основні правові питання, порушені заявою, і немає необхідності окремо розглядати прийнятність та суть цієї скарги.
З ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОСТАЙНО
Оголошує прийнятними скарги за статтею 3 Конвенції у поєднанні зі статтею 14 та за пунктом 2 статті 4 Конвенції;
Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у поєднанні зі статтею 14 Конвенції;
Постановляє, що мало місце порушення пункту 2 статті 4 Конвенції.
Dmytro Yagunov 