Трагічні події, що розгорнулися в період з 18 по 20 грудня 2025 року в прикордонному селі Грабовське Сумської області, являють собою не лише локальний воєнний інцидент, а й глибинний симптом цивілізаційного розлому. Захоплення понад півсотні цивільних мешканців російськими окупаційними військами та їхня примусова депортація на територію Російської Федерації для проведення «фільтраційних заходів» є актом, що поєднує в собі ознаки середньовічного набігу, сучасної терористичної тактики та системної державної політики дегуманізації. Цей звіт пропонує комплексний аналіз інциденту через призму міжнародного гуманітарного права, історичної генези російського самодержавства та соціологічної структури російського суспільства як «держави-карцеру».
Хронологія та тактичний аналіз інциденту в Грабовському
Події в селі Грабовське розпочалися 18 грудня 2025 року, коли підрозділи російських збройних сил, ідентифіковані українським командуванням як 36-та окрема мотострілецька бригада, здійснили перетин державного кордону та увійшли до населеного пункту. Село, розташоване безпосередньо на лінії кордону в Краснопільській громаді, опинилося в епіцентрі так званої «локальної провокації», мета якої полягала не стільки у встановленні тривалого військового контролю, скільки в проведенні терористичної акції проти мирного населення.
Протягом двох діб російські військові утримували близько 50 мешканців села в умовах повної ізоляції. Цивільні особи були позбавлені засобів зв’язку та перебували під постійним психологічним тиском. У ніч на 20 грудня окупанти перейшли до фінальної стадії операції — примусового вивезення затриманих громадян на територію Росії. Характерно, що більшість викрадених складали літні люди, зокрема жінки, найстаршій з яких було 89 років. Ці люди раніше свідомо відмовилися від евакуації вглиб України, сподіваючись на безпеку у власних домівках, що робить їхнє захоплення ще більш цинічним актом агресії проти вразливих груп.
| Дата та час події | Суть події та залучені суб’єкти | Правова оцінка |
| 18 грудня 2025 р. | Незаконне затримання ~50 жителів Грабовського підрозділами 36-ї ОМСБр РФ. | Незаконне позбавлення волі, порушення статусу захищених осіб. |
| 18–19 грудня 2025 р. | Утримання цивільних в ізоляції без зв’язку та належних умов. | Порушення права на гуманне поводження (ЖК IV, ст. 27). |
| 20 грудня 2025 р. | Примусове вивезення мешканців до РФ для «фільтрації». | Воєнний злочин: незаконна депортація (ЖК IV, ст. 49). |
| 21 грудня 2025 р. | Офіційне підтвердження МЗС та Омбудсменом України факту викрадення. | Активація міжнародних дипломатичних механізмів. |
Аналіз дій 36-ї мотострілецької бригади свідчить про використання методів, які офіційні представники України порівнюють з практиками терористичних угрупован. Перетин кордону з метою захоплення заручників серед мирного населення є проявом тактики «середньовічного набігу», де цивільні особи розглядаються як військова здобич або інструмент політичного шантажу.
Правовий аналіз: депортація, фільтрація та воєнні злочини
З точки зору міжнародного гуманітарного права (МГП), дії російських військ у Грабовському є грубим порушенням низки конвенцій. Ключовим інструментом захисту в даному контексті є Четверта Женевська конвенція від 12 серпня 1949 року, яка спеціально присвячена захисту цивільного населення під час війни.
Порушення статті 49 Четвертої Женевської конвенції
Стаття 49 прямо забороняє індивідуальні або масові примусові переселення, а також депортації захищених осіб з окупованої території на територію окупаційної держави або будь-якої іншої країни, незалежно від мотивів. Російська сторона часто виправдовує такі дії «безпековими міркуваннями» або «евакуацією», проте МГП чітко розрізняє ці поняття.
Примусовий характер: Депортація вважається примусовою, якщо вона здійснюється під загрозою сили або через створення нестерпних умов. У випадку Грабовського люди були затримані силоміць, що виключає будь-яку добровільність.
Обмеження евакуації: Окупаційна влада може здійснювати тимчасову евакуацію певної зони лише за умови, що цього вимагає безпека населення або імперативні військові причини. Проте навіть у таких випадках евакуйовані особи не можуть бути вивезені за межі окупованої території, крім ситуацій, коли це технічно неможливо. Вивезення мешканців Грабовського безпосередньо в Росію є прямим порушенням цієї норми.
Зворотне переміщення: Конвенція вимагає, щоб евакуйовані особи були повернуті до своїх домівок одразу після припинення бойових дій у відповідному районі.
Кваліфікація за Римським статутом
Згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду, депортація або незаконне переміщення населення кваліфікується як воєнний злочин (стаття 8) та, за умови системності чи масовості, як злочин проти людяності (стаття 7). Оскільки випадок у Грабовському не є ізольованим, а вписується в ширшу практику вивезення тисяч українських громадян та дітей, він демонструє ознаки спланованої державної політики РФ.
| Правова норма | Суть порушення в Грабовському | Наслідки |
| ЖК IV, ст. 34 | Заборона взяття заручників. | Кримінальна відповідальність командирів 36-ї ОМСБр. |
| ЖК IV, ст. 49 | Заборона депортації на територію окупанта. | Визнання дій РФ як воєнного злочину. |
| Римський статут, ст. 7 | Депортація як злочин проти людяності. | Юрисдикція Міжнародного кримінального суду. |
| Римський статут, ст. 8 | Незаконне позбавлення волі цивільних осіб. | Стягнення компенсацій та персональна відповідальність. |
Вимога України повернути 50 мешканців Грабовського базується не лише на політичній волі, а й на імперативних нормах міжнародного права, які зобов’язують Росію негайно звільнити цивільних заручників.
Історичні витоки російського деспотизму та неоімперської сутності
Для розуміння того, чому у XXI столітті держава вдається до практик «середньовічних набігів», необхідно проаналізувати історичну генезу російської політичної системи. Дослідники та аналітики вказують на те, що сучасна Росія є спадкоємицею моделі «азіатської деспотії», яка сформувалася в часи Московського князівства та царства під впливом золотоординських традицій.
Дипломатична реакція та криза міжнародної системи захисту
Викрадення мешканців Грабовського викликало різку реакцію українського керівництва та заклики до міжнародної спільноти вжити негайних заходів. Проте цей випадок також оголив глибоку кризу міжнародного права.
Андрій Сибіга та Дмитро Лубінець ініціювали низку звернень до міжнародних організацій, зокрема до Міжнародного Комітету Червоного Хреста (МКЧХ) та Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ).
Dmytro Yagunov 