Створюючи величезну колонію за Уралом, аналогів якій не мала світова історія, і заселяючи її переважно кримінальними елементами, Московське Царство і Російська Імперія заклали міну уповільненої дії не тільки під свою власну економіку, але і під сам культурний код країни. І ця міна вибухнула вже декілька разів, і продовжує раз за разом вибухати.
Будучи максимально криміналізованим суспільством із самого початку створення Московського Князівства, маючи нульовий поріг толерантності до катувань та сприймаючи кримінальні практики як соціально допустимі і навіть бажані, російське суспільство, тим не менш, мало широкі культурні контакти з Європою, що відігравали роль гальма у подальшій криміналізації російського суспільства.
Проте навіть широкі верстви населення, які також масово висилалися «за Уральські Гори», не занурені до кримінальної субкультури, ставали жертвами культурного впливу професійних злочинців і перебирали ті ж самі принципи соціального існування за принципами кримінальних та в’язничній ієрархій.
Максимально розвиваючи та розширюючи внутрішню колоніально-каторжну «анти-Росію», визначаючи все нові і нові категорії «засланців» і все нові території заслання, Російська Держава поступово створювала лабораторію, яка згодом і вибухнула, причому вибухнула ще до встановлення радянської влади.
Російське суспільство, і так будучи максимально криміналізованим, зазнало впливу кримінальної субкультури, випестуваної за три століття заслання і каторги, що запрограмувало його на можливість розвитку та управління лише у рамках неформальних кримінальних та в’язничних традицій і норм.
Радянський Гулаг забезпечив повторний вибух, і, здається, остаточно перетворив Росію на карцерну державу, яка може управлятися лише як в’язницею, а самі громадян можуть управлятися лише як колектив ув’язнених, про яких і згадав ЄКЗК у своєму Загальному стандарті 2025 року щодо неформальних в’язничних ієрархій. Власне, і Росія, демонстративно взявши курс на вихід з Європейської конвенції про запобігання катуванням, оголосила карцерність як головний принцип державного управління. Хоча і самі громадяни «Держави Вагнера» вже не мають особливих заперечень проти цього.
Dmytro Yagunov 