Дмитро Ягунов: Росія взяла курс на денонсацію Конвенції про запобігання катуванням задовго до повномасштабного вторгнення

За посиланням нижче кожен може подивитися те, як саме (!) Росія співпрацювала з Радою Європи у рамках Європейської конвенції про запобігання катуванням.

Як можна переконатися, все що стосується місць несвободи Росії з точки зору відкритого доступу пересічного громадянина Росії та будь-якої іншої країни світу – це таємниця.

У листопаді 2024 року Комітет видав офіційну заяву, в якій наголосив, наголосив, що відсутність будь-якої суттєвої відповіді на його запити та бездіяльність російської влади щодо надання Комітету можливості виконувати свої превентивні повноваження в Росії є проявом відмови (!) від співпраці.

Як наголосив Комітету, “сигналом про прихильність російської влади до запобігання катуванням було б вирішення фундаментального питання про співпрацю з Комітетом. Іншим чітким сигналом було б надання дозволу на опублікування 23 (!) неопублікованих звітів про візити ЄКЗК та відповідей російської влади на них”.

Проте Росія ще раз підтвердила свою відданість найбільш диким, нелюдським, первісним принципам поводження з людьми у неволі – як цивільними, так і військовими. Як у мирний час, так і в час воєнний.

Власне, особливо сенсації у тому, що зробила Росія позавчора, немає. Просто було ще раз оприлюднено те, що тривало вже з 1998 року.

Стаття 3 Європейської конвенції про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню чітко наголошує: “Виконуючи цю Конвенцію, Комітет та компетентні національні органи відповідної Сторони співпрацюють (!) між собою”. У цьому базовий сенс Конвенції. Тому МЗС України дуже точно сформулювало просту, але важливу ідею: країна, що використовує катування як невід’ємну складову своєї політики, не може бути стороною Конвенції, яка має об’єднувати правові держави.

Якщо держава підносить найбільш брутальні, огидні, небачувані людством катування до рівня інструменту як внутрішньої, так і зовнішньої політики, то місця такій державі у клубі правових держав бути не може.

Питання інше: яким чином Україна має намагатися захищати своїх захисників та цивільних від катувань?

Як і було наголошено, Конвенція і ЄКЗК – це інструмент переважно (!) мирного часу. Відповідно до статті 17 Конвенції, “Комітет не інспектує місця, які ефективно і регулярно відвідуються представниками або делегатами Держав-Заступниць або Міжнародного комітет у Червоного Хреста згідно із Женевськими конвенціями від 12 серпня 1949 року та Додатковими протоколами до них від 8 червня 1977 року”.

Тут можна послатися на Пояснювальну доповідь до Конвенції (Серія Європейських договорів – No. 126., Текст зі змінами відповідно до положень Протоколів No. 1 (ETS No. 151), і No. 2 (ETS No. 152), чинних з 1 березня 2002 р.): Із ст. 2 слідує, що Конвенція застосовується як у часи миру, так і під час війни. Утім, розробники Конвенції визнали доцільним урахувати існування інших міжнародних угод – зокрема, Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. і Протоколів від 8 червня 1977 р. В разі збройного конфлікту (міжнародного чи не-міжнародного) переважають Женевські конвенції; це означає, що інспекції здійснюватимуться делегатами чи представниками Міжнародного комітету Червоного Хреста. Утім, Комітет може надалі інспектувати окремі місця (особливо у разі неміжнародного збройного конфлікту), якщо МКЧХ не інспектує їх “ефективно” чи “регулярно”. З іншого боку, положення цього пункту не охоплює відвідин позбавлених волі осіб Міжнародним комітетом Червоного Хреста в конкретній країні в мирні часи відповідно до двосторонніх угод, тобто за рамками Женевських конвенцій. У таких випадках Комітет має дійти рішення щодо своєї позиції з урахуванням ситуації, що склалась, і статусу осіб, які можуть бути відвідані (п. 93).