У цьому експертному блозі Тінатін Уплісашвілі з Penal Reform Inrernational досліджує стійкість неформальних в’язничних ієрархій у пострадянських пенітенціарних системах, структур, що продовжують формувати в’язничне життя через насильство, соціальну ізоляцію та неформальну владу. Спираючись на останні звіти Європейського комітету з запобігання катуванням (ЄКЗК) та багаторічну документацію з різних країн, авторка аналізує, як кастові системи контролю функціонують за мовчазної згоди персоналу. Авторка досліджує історичні корені цього явища, системну змову, що його уможливлює, та непропорційну шкоду, заподіяну маргіналізованим групам.
У багатьох пенітенціарних системах пострадянських країн реальну владу у в’язницях часто здійснюють не співробітники, а ув’язнені. Їх зазвичай називають «смотрящі», «положенці» або лідери «воровського світу», і вони забезпечують дотримання жорсткої кастової системи контролю. Ця неформальна ієрархія, що регулюється неписаним кодексом, відомим як «понятія», структурує повсякденне життя та взаємодію у в’язницях, визначаючи, хто має владу, хто користується захистом, а хто піддається знущанням.
Це явище не обмежується окремими установами чи окремими національними контекстами. Європейський комітет з питань запобігання катуванням постійно документує існування неформальних ієрархій ув’язнених у всьому пострадянському регіоні. Звіти з Молдови, України, Грузії, Латвії та інших держав виявляють повторювану закономірність: широке поширення системи порядку, що підтримується ув’язненими і часто мовчазно або відкрито визнається самими тюремними властями.
Історичні основи неформальної влади
Походження цієї системи можна простежити до царської Росії, а закріпилася вона в епоху ГУЛАГу, де колективні гуртожитки та кримінальні братства сприяли формуванню структур самоврядування. Делегування повноважень певним ув’язненим не було випадковим, а було свідомим інструментом контролю. Ці структури були формалізовані в рамках кримінального етосу, де лідери неформальних ієрархій ув’язнених — ворі в законі — здійснювали владу за допомогою поєднання страху, ритуалів та контролю над спільними ресурсами (общак). У 34-му загальному звіті ЄКЗК (2024) та Стандартах щодо в’язниць CPT/Inf (2025)12 це описано як форму «в’язничного колективізму», який не тільки витримав розпад СРСР, але й продовжує формувати управління в’язницями в усьому регіоні.
Останні звіти підтверджують, що ув’язнені часто вважають ці неформальні правила більш авторитетними, ніж офіційні правила в’язниць. Згідно з висновками ЄКЗК, зробленими в закритих і напівзакритих установах, «багато ув’язнених вважають неформальні правила та ієрархію, що існують у в’язниці, […] більш важливими, ніж офіційні правила та інструкції, видані персоналом». Це сприйняття підсилюється насильством, соціальною ізоляцією та ритуальним приниженням – практиками, які найчастіше застосовуються до тих, хто займає найнижчий щабель тюремної кастової системи, таких як так звані опущенні або «недоторканні».
Механізми контролю за ув’язненими
Ці ієрархії не є розмитими чи символічними. Вони добре організовані, підтримуються визнаними лідерами та забезпечуються ритуалами, неписаними правилами та санкціями. ЄКЗК задокументував централізовані системи неформального управління, в яких ув’язнені, що виконують роль лідерів, підтримують дисципліну, розподіляють привілеї та застосовують покарання за порушення правил.
У закладах усього регіону ці кастові структури визнаються як персоналом, так і ув’язненими. Звіти ЄКЗК та незалежні дослідження показують, що в багатьох в’язницях персонал покладається на лідерів в’язниці для підтримання порядку. Ця мовчазна співпраця часто ігнорує схеми вимагання, примусову працю та системні зловживання. У деяких випадках персонал безпосередньо отримує вигоду від неформальної економіки, що підтримується цими ієрархіями. Більше того, у своїх останніх стандартах щодо неформальної ієрархії ув’язнених (CPT/Inf(2025)12), ЄКЗК зазначає, що в декількох країнах високопоставлені неформальні лідери продовжують свою злочинну діяльність зсередини в’язниць, тим самим зміцнюючи зовнішні злочинні мережі.
Зв’язок між насильством і соціальним порядком
Насильство в цих системах не є хаотичним, а функціонує як регулюючий механізм. Воно зміцнює ієрархічні структури, дисциплінує інакодумців та підтримує контроль над спільними ресурсами (общак). Наприклад, базове дослідження в Молдові показує, що вищий рівень неформального лідерства корелює з підвищеним відчуттям небезпеки як серед персоналу, так і серед ув’язнених. Неформальне управління не пом’якшує конфлікти, а навпаки, інституціоналізує їх, вбудовуючи насильство в саму структуру тюремного життя.
ЄКЗК пов’язує ці ієрархії з жорстоким поводженням та можливими порушеннями статті 3 Європейської конвенції з прав людини. Свідчення ув’язнених та медичні записи засвідчують травми, отримані в результаті насильства між ув’язненими, часто в умовах, коли персонал навмисно утримується від втручання або є співучасником зловживань.
Цілеспрямоване зловживання: каста недорканих
Одним з найобурливіших аспектів неформальної ієрархії є віднесення певних осіб у в’язницях до найнижчих каст. Ці особи зазнають ритуального виключення: їх змушують прибирати туалети, спати в нелюдських умовах, їсти окремо, вони піддаються постійним приниженням і залишаються ізольованими від інших, не маючи права на фізичний контакт (дотик) з особами, що належать до інших каст. В Україні та Молдові таке поводження не обмежується поодинокими випадками, а описується як системна практика, що зачіпає широкі категорії ув’язнених, особливо тих, хто звинувачується у сексуальних злочинах, ЛГБТ+ осіб або будь-кого, хто порушує неформальний тюремний кодекс. Ця кастова система є загальноприйнятою як для персоналу, так і для ув’язнених, які часто виділяють такі категорії, як «блатні» (ув’язнені з високим статусом), «козли» (колабораціоністи), «лижники» (ті, хто відмовляється дотримуватися кодексу) та «опущені» (недоторкані). Ці ярлики мають практичні наслідки для того, як поводяться з людьми, де вони сплять і яким видам знущань вони можуть піддаватися.
Коли офіційна влада не працює: роль змови персоналу
Покладаючись на ієрархії для підтримання дисципліни, пенітенціарні системи фактично передають функції управління назовні. Це призводить до того, що деякі аналітики називають «симулякром порядку» – фасадом стабільності, побудованим на неформальному насильстві та соціальному контролі. ЄКЗК та інші спостерігачі застерігають, що такі механізми є формою інституційної відмови від повноважень, за якої держава відмовляється від своєї основної відповідальності за забезпечення безпеки, законності та людської гідності в місцях позбавлення волі.
Неформальні ієрархії процвітають в умовах, що характеризуються гуртожитковим типом розміщення, недосконалими системами класифікації, хронічною нестачею персоналу та відсутністю динамічних заходів безпеки. Ці структурні недоліки є загальними для більшості пострадянських пенітенціарних систем і створюють умови, в яких неформальні структури влади заповнюють вакуум, залишений слабким формальним управлінням. ЄКЗК зазначає, що дев’ять країн з добре налагодженими неформальними ієрархіями є колишніми радянськими республіками. Як зазначено у спеціальній нормі щодо в’язниць ЄКЗК з цього питання: «Це явище продовжує існувати, хоча і з різним ступенем впливу, у пенітенціарних системах дев’яти держав-учасниць ЄКЗК, вісім з яких є членами Ради Європи. Усі дев’ять країн раніше входили до складу Радянського Союзу». (CPT/Inf(2025)12, §4)
Шляхи реформування
Для ліквідації цих ієрархій необхідні системні реформи:
- Замінити гуртожитки на менші, контрольовані блоки
- Розробити та впровадити системи класифікації ув’язнених за рівнем ризику та вразливості
- Підготувати та залучити достатню кількість персоналу, здатного забезпечувати динамічну безпеку
- Створити механізми подання скарг, яким ув’язнені довіряють і якими вони можуть користуватися без побоювання репресій
- Заборонити та карати співробітників за співучасть у неформальній ієрархії
Висновок: Від пасивної терпимості до активної відповідальності
Неформальна тюремна ієрархія – це не пережиток радянської історії. Вона залишається діючою системою соціального контролю та зловживань, яка відкрито функціонує в сучасних в’язницях. Це провал управління, порушення основних прав і глибока суперечність у серці систем правосуддя, які заявляють про дотримання верховенства права.
Якщо держави дійсно прагнуть реформувати тюремну систему, вони повинні спочатку визнати масштаби та структуру цих ієрархій не як фольклор, а як укорінені системи влади. Тільки тоді можна буде докласти значних зусиль для їх ліквідації.
Додаткова література
- Council of Europe CPT, 34th General Report, 2024 (pp. 6–7)
- Council of Europe CPT, Informal Prisoner Hierarchy – CPT/Inf(2025)12
- CPT Country Reports: Moldova (2018, 2020, 2023); Ukraine (2024); Georgia (2022); Latvia (2025)
- Council of Europe Baseline Study: “Criminal Subculture in the Prisons of the Republic of Moldova”, 2018
- CPT-ECHR Blog: “Simulacrum of Prison Subculture” (2024)
- Judgments of the European Court of Human Rights related to informal prisoner hierarchies: Case of S.P and others v. Russia (Applications nos. 36463/11 and 10 others, Judgment of 2 May 2023); D. v. Latvia (Application no. 56951/17, Judgment of 28 June 2022)
Тінатін Упліcашвілі – адвокатка з прав людини, яка наразі працює в PRI. Вона є багаторічною членкинею Європейського комітету з питань запобігання катуванням (CPT), де здійснює моніторинг умов утримання під вартою в Європі. Маючи понад двадцятирічний досвід у сфері реформи кримінального правосуддя, вона очолювала та консультувала ініціативи ЄС та Ради Європи в країнах Східного сусідства. Тінатін була членом делегації CPT під час багатьох візитів, про які йдеться в цьому блозі, і мала можливість безпосередньо спостерігати за роботою деяких найскладніших пенітенціарних систем регіону. Наразі вона керує проектом, що фінансується ЄС, спрямованим на посилення підзвітності та захисту прав людини в пенітенціарній системі Туреччини.
Джерело та текст – Penal Reform International
Dmytro Yagunov 