У цьому документі ЄКЗК викладено його міркування та стандарти щодо проблеми сучасної неформальної ієрархії ув’язнених. Це явище продовжує існувати, хоча і з різним ступенем проявів, у пенітенціарних системах дев’яти держав-учасниць Європейської конвенції про запобігання катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, вісім з яких є державами-членами Ради Європи. Усі дев’ять країн раніше входили до складу СРСР[1]. У різних національних в’язничних системах існують інші форми в’язничної субкультури, такі як організовані злочинні угруповання, парамілітарні угруповання, етнічні, расові або релігійні угруповання, проте вони не будуть розглядатися в цьому документі.
ВСТУП
2. Радянські в’язниці визначалися тим, що дослідники називають карцерним колективізмом (на противагу карцерному індивідуалізму більшості країн Західної Європи), який, як було описано, складався з трьох основних елементів: 1) системи кримінального управління, заснованої на взаємному нагляді; 2) делегування влади та управління самим ув’язнених; 3) особливого спільного життя, що виникало в результаті структурування в’язничного життя шляхом масового розміщення ув’язнених у спальних приміщеннях (бараках).
Походження таких в’язничних систем можна простежити ще до створення таборів примусової праці (ГУЛАГ) у Радянському Союзі на початку 20 століття і, ще раніше, до в’язничної системи царської Росії. Швидко зростаючи, на початку 1940-х років офіційна кількість ув’язнених, за різними даними, перевищила один мільйон осіб і продовжувала зростати. Такі великі маси виявилися неможливими для управління з боку агентів Держави (а також не могли гарантувати масового випуску продукції, що вимагався від в’язниць) без того, щоб влада хоча б частково не передала свої функції нагляду – як формальні, так і неформальні – ув’язненим.
Неформальна система самоврядування ув’язнених, що в результаті виникла, створила неформальну ієрархію ув’язнених, розділивши їх на категорії, або касти, які співіснували, суворо дотримуючись неформального кодексу або правил ув’язнених (так звані «понятія»[2]). Цей кодекс став необхідним в умовах, коли ув’язнені жили в бараках, по кілька десятків або більше в одному спальному приміщенні, де вони могли вільно пересуватися вдень і вночі, майже без нагляду з боку в’язничного персоналу.
З 1990-х років ЄКЗК неодноразово висловлював думку, що ризик залякування та насильства є вищим у в’язницях з багатомісними спальними приміщеннями, і що такі умови проживання сприяють розвитку в’язничної субкультури та збереженню і згуртованості злочинних організацій. Великі спальні приміщення також можуть ускладнити, а то й унеможливити належний контроль з боку персоналу; зокрема, у разі заворушень у в’язниці важко уникнути втручання ззовні із застосуванням значної сили. За таких умов належний розподіл окремих ув’язнених на основі індивідуальної оцінки ризиків та потреб стає майже неможливим, а також зайвим.
3. В’язничний колективізм пережив розпад Радянського Союзу, і дев’ять держав-учасниць ЄКЗК, згаданих вище, все ще борються з його спадщиною (включаючи неформальну ієрархію ув’язнених та її згубний вплив). Спроби подолати неформальну ієрархію ув’язнених були здійснені з різним ступенем успіху, оскільки країни повільно перетворюють радянську в’язничну інфраструктуру з багатомісними спальнями на сучасні камерні приміщення[3]. Недостатня чисельність персоналу, що призводить до відсутності належного нагляду в приміщеннях для утримання ув’язнених, у поєднанні з низьким рівнем підготовки персоналу, також сприяли збереженню неформальної ієрархії ув’язнених.
4. Результати численних візитів ЄКЗК демонструють, що традиційна неформальна ієрархія ув’язнених у національних пенітенціарних системах базується на кастовій системі з конкретними правилами поведінки та спілкування. Ця кастова система залишається глибоко вкоріненою майже до всіх аспектах повсякденного життя ув’язнених у країнах колишнього СРСР, оскільки кожен ув’язнений зобов’язаний належати до однієї з каст[4].
Належність до певної касти визначається низкою факторів[5], серед яких – скоєний злочин, зв’язки з організованою злочинністю (за наявності), фінансове становище особи, попереднє ув’язнення, борги та конфлікти у в’язниці чи за її межами, сексуальна орієнтація та досвід до ув’язнення, або навіть випадкове порушення одного з численних неписаних правил неформальної ієрархії ув’язнених.
Незважаючи на різні назви каст у кожній країні та специфічні національні особливості неформальних в’язничних ієрархій, три основні касти можна описати наступним чином:
- неформальні лідери (найвища каста);
- звичайні ув’язнені (середня каста, найчисленніша);
- «недоторкані» (найнижча каста).
5. Неформальні лідери («блатні», «пацани») є представниками найвищої касти в неформальній ієрархії ув’язнених[6], самопроголошеними охоронцями неформального кодексу ув’язнених, який є універсальним у в’язницях країн, що аналізуються, і служить важливим регулюючим елементом повсякденного життя ув’язнених та їхніх взаємодій.
За словами численних ув’язнених, опитаних ЄКЗК упродовж багатьох років, основні правила кодексу – це заборона доносити на інших ув’язнених або співпрацювати з в’язничним персоналом, красти у співкамерників або спілкуватися з ув’язненими найнижчої касти, а також обов’язок повертати борги, допомагати співкамерникам у скруті, захищати свою честь і дотримуватися слова.
6. Для забезпечення дотримання неформальних правил ієрархії ув’язнених у кожній в’язниці часто є так званий «смотрящій»[7] (головний ув’язнений), а в кожному блоці або підрозділі в’язниці – його призначенці. Їхня роль полягає в тому, щоб забезпечити певну повагу до офіційних внутрішніх правил в’язниці, вирішувати конфлікти між ув’язненими, виступати посередниками між адміністрацією в’язниці та ув’язненими, збирати та управляти спільним фондом («общаком»[8]) та санкціонувати покарання за порушення неформальних правил ієрархії ув’язнених, яке може бути виконане через застосування фізичного та/або сексуального насильства, вимагання, психологічних погроз, пониження касти конкретної особи або навіть вбивства.
«Смотрящіє» з різних в’язниць перебувають у постійному контакті між собою, щоб обмінюватися інформацією, обговорювати різні плани або узгоджувати спільну позицію з деяких важливих питань, таких як, наприклад, участь ув’язнених у програмах реабілітації наркозалежних (див. пункт 31 нижче).
7. Найбільш численна середня каста складається зі звичайних ув’язнених («мужики»). На відміну від блатних, їм дозволено працювати у в’язниці, але вони не повинні втручатися у справи вищої касти або розраховувати на участь у прийнятті ключових рішень. Зазвичай вони дотримуються як офіційних, так і неформальних правил, виконують накази вищої касти і намагаються уникати конфліктів як з іншими ув’язненими, так і з адміністрацією. Ця каста нерідко живе в страху бути пониженою до найнижчої касти за порушення неформальних правил ієрархії ув’язнених (прикладами таких порушень є донос на іншого ув’язненого, крадіжка, несплата боргів або навіть рукостискання, обмін сигаретою чи пиття з однієї чашки з ув’язненим найнижчої касти).
8. Найнижча каста («опущенні», «ліві») – це «недоторкані», як у прямому, так і в переносному сенсі[9]. Їм не дозволяється висловлювати свою думку щодо в’язничного життя та вищих каст, підвищувати голос або чинити фізичний опір, коли їх б’є ув’язнений з вищої касти. Вони повинні щодня годинами стояти на варті біля блоку та повідомляти інших ув’язнених, коли бачать, що наближається в’язничний персонал.
«Недоторкані» мають окремі камери або спальні, або окреме місце в спальнях і камерах (зазвичай біля дверей або туалету); вони повинні користуватися окремими санвузлами, їсти в їдальні за окремими столами, використовуючи посуд зі спеціальними позначками, займатися спортом в окремій спортзалі (або користуватися спортивним майданчиком, тільки коли він не використовується вищими кастами), і відвідувати в’язничний магазин лише останніми. У деяких в’язницях їм не дозволяється користуватися кухнею в блоці, а в інших вони повинні користуватися окремою плитою, окремим холодильником і окремим столом.
Усі роботи з обслуговування спільних приміщень, які оплачуються адміністрацією в’язниці, зазвичай виконують «недоторкані». Прибирання туалетів зарезервовано для найнижчої підкатегорії «недоторканих», зазвичай тих, хто перебуває під вартою або засуджений за сексуальні злочини.
Незважаючи на те, що формально всі ув’язнені повинні мати рівні права та обов’язки та самостійно прибирати свої кімнати/камери, насправді «недоторкані» прибирають не тільки коридори та інші спільні приміщення, а й кімнати/камери ув’язнених вищих каст. За цю роботу вищі касти іноді «дякують» «недоторканим», даючи їм сигарети, чай або трохи їжі.
9. ЄКЗК іноді проводив бесіди з ув’язненими, особливо з найнижчої касти, які були явно налякані і просили або перервати бесіду, або провести її за відсутності іншого ув’язненого. За їхніми словами, це було пов’язано зі страхом репресій, яких вони були впевнені, вони зазнають з боку представників найвищої касти за те, що розмовляли з представниками делегації ЄКЗК.
З іншого боку, ув’язнені з середньої касти іноді були досить неохочі обговорювати неформальну ієрархію ув’язнених більш детально, стверджуючи, що вони не мають права про це говорити і що делегація повинна поговорити зі «смотрящим».
Інша, більш різка реакція була з боку деяких ув’язнених середньої та вищої касти в деяких країнах, які сприймали інтерес ЄКЗК до неформальної ієрархії ув’язнених як загрозу своєму усталеному способу життя. Вони переривали інтерв’ю, обурюючись, що ЄКЗК не можна дозволити дізнаватися будь-яку інформацію про внутрішнє функціонування неформальної ієрархії ув’язнених, оскільки це призведе до спроб зруйнувати систему.
ВІДПОВІДНА ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ
10. Два останніх рішення Європейського суду з прав людини – S.P. v. Russia (№ 36463/11) від 2 серпня 2023 року та D. v. Latvia (№ 76680/17) від 11 січня 2024 року – мають особливе значення для обговорення неформальної ієрархії ув’язнених у пострадянських країнах через важливі висновки ЄСПЛ щодо порогу тяжкості, що зумовлює застосування статті 3 Конвенції про захист прав людини[10].
У справі S.P. v. Russia (пункт 96) Суд встановив, що стигматизація та фізична і соціальна сегрегація ув’язнених, які належали до найнижчої касти, «у поєднанні з примусом до виконання найбруднішої роботи та відмовою у задоволенні основних потреб, таких як постільна білизна, гігієна та медична допомога, що супроводжувалося погрозами насильства, а також випадковим фізичним та сексуальним насильством, призвели до психічного стресу та фізичних страждань, які, безсумнівно, перевищували неминучий рівень страждань, властивий ув’язненню […], навіть якщо не всі заявники зазнали фізичного або сексуального насильства. Така ситуація, в якій заявники перебували упродовж багатьох років через їхнє віднесення до групи «ізгоїв», становила нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження в розумінні статті 3 Конвенції».
У справі D. v. Latvia, яка є порівнянною із зазначеною вище справою, зокрема щодо фізичної та символічної ізоляції ув’язнених найнижчої касти, ЄСПЛ також встановив, що «життя в такому ворожому середовищі часто призводило до постійного накопичення стресу, особливо для осіб, які зазнавали нерівного ставлення, і не лише через безпосередні або хронічні погрози. Саме лише очікування погроз також могло спричинити тривалу психічну шкоду та тривогу, інтенсивність яких перевищувала рівень стресу, спричиненого утриманням під вартою в нормальних умовах».
«Відсутність будь-якого прямого втручання Держави в акти жорстокого поводження, які відповідали критеріям тяжкості, що підпадають під дію статті 3 Конвенції, не звільняло Державу від її зобов’язань за цією статтею. Зокрема, національні органи влади були зобов’язані вжити заходів для забезпечення того, щоб особи, які перебували під їхньою юрисдикцією, не піддавалися катуванням або нелюдському чи принижуючому гідність поводженню чи покаранню, включаючи таке жорстоке поводження навіть з боку приватних осіб» (пункт 53).
11. У кількох доповідях ЄКЗК висловив думку, що становище ув’язнених, які належать до найнижчої касти, можна вважати триваючим порушенням статті 3 Конвенції про захист прав людини, яка inter alia забороняє всі форми нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження та зобов’язує державні органи вживати відповідних заходів для запобігання такому поводженню, у тому числі з боку інших ув’язнених.
НАСЛІДКИ НЕОФІЦІЙНОЇ ІЄРАРХІЇ УВ’ЯЗНЕНИХ ДЛЯ БЕЗПЕКИ ТА БЛАГОПОЛУЧЧЯ УВ’ЯЗНЕНИХ
12. Як неодноразово зазначалося в звітах про візити ЄКЗК, мандат Комітету не обмежується оцінкою неналежного поводження з особами, позбавленими волі, з боку в’язничного персоналу або інших ув’язнених. Комітет також стурбований неформальними структурами влади, що існують у в’язницях, які можуть створювати ризик фізичного та сексуального насильства, залякування або вимагання.
13. Під час своїх візитів ЄКЗК отримав численні достовірні повідомлення про насильство між ув’язненими, включаючи поранення гострими предметами, побиття, опіки, сексуальне насильство, знущання, залякування та інші форми психологічного насильства, а також вимагання.
Очевидно, що найбільше страждають ув’язнені з найнижчих каст, які надають більшість свідчень про насильство між ув’язненими. Очевидно, що статус «недоторканого» значно збільшує ризик стати жертвою насильства.
Багато «недоторканих» під час співбесід повідомили ЄКЗК, що належність до їхньої касти означає, що вони можуть безпечно (тобто без ризику фізичного насильства, вимагання, психологічного тиску тощо) ділити камеру або спальню лише з ув’язненими тієї ж касти і що вони не є «бажаними» ніде інде.
14. У деяких країнах ЄКЗК також отримав скарги про те, що персонал погрожував цим ув’язненим переведенням до камер або блоків, де утримуються ув’язнені з іншої касти. Таке переведення в більшості випадків означало б, що ув’язнений мав би відмовитися підкоритися (оскільки неформальні правила ієрархії не дозволяють ув’язненим з різних каст змішуватися) і тим самим ризикував би отримати дисциплінарне покарання, що могло б вплинути на його перспективи дострокового звільнення на умовах.
15. Слід зазначити, що не всі випадки насильства між ув’язненими пов’язані з неформальною ієрархією ув’язнених; деякі з них є результатом міжособистісних конфліктів, несплачених боргів або просто щоденного стресу, пов’язаного з необхідністю ділити дуже обмежений простір з великою кількістю людей з різним походженням та різними характерами.
Однак характерною рисою багатьох пенітенціарних систем з неформальною ієрархією ув’язнених є кількість медичних записів про травми, що свідчать про насильство між ув’язненими, виявлених ЄКЗК, більшість з яких, однак, пояснюються самими ув’язненими як «нещасні випадки».
У цьому контексті варто зазначити, що ЄКЗК також отримав скарги (як від жертв, так і від винуватців насильства між ув’язненими) про те, що в багатьох випадках були зроблені спроби «покарати/провчити когось», не залишаючи легко помітних травм, наприклад, на обличчі.
16. Під час опитування ЄКЗК лише невелика кількість таких ув’язнених визнали, що зазнали нападу з боку іншого ув’язненого. Набагато більше не бажали відкрито говорити про обставини, за яких вони отримали травми. Більшість пояснювали ЄКЗК, що згідно з неформальними правилами ієрархії ув’язнених, ув’язненим не дозволяється скаржитися на насильство з боку інших ув’язнених і що заборонено не тільки називати ім’я (імена) винуватця (винуватців), але навіть натякати на те, що насильство взагалі мало місце.
Опитані керівники в’язниць також визнають, що через суворі правила ієрархії, які забороняють повідомляти про дії інших ув’язнених, а також через недовіру ув’язнених до здатності персоналу в’язниці гарантувати їхню безпеку, майже всі випадки насильства між ув’язненими, що призвели до травм, залишаються нерозкритими і караються. Переважна більшість жертв повідомляють персоналу, що вони «впали зі сходів», «впали з ліжка», «вдарилися об двері» або «послизнулися в душі», і тому справа закривається.
17. ЄКЗК неодноразово наголошував, що обов’язок в’язничної адміністрації піклуватися про ув’язнених, які перебувають під її наглядом, включає відповідальність за їх захист від інших ув’язнених, які можуть бажати заподіяти їм шкоду. Крім того, державні органи мають процедурний обов’язок розпочинати та проводити ефективне розслідування всіх сумнівних заяв про жорстоке поводження, у тому числі з боку приватних осіб. Таке розслідування має бути здатним призвести до встановлення фактів, виявлення та, у разі необхідності, покарання винних.
Однак висновки ЄКЗК послідовно свідчать, що виявлення та покарання винних у насильстві між ув’язненими є надзвичайно складним завданням у в’язничних системах з неформальною ієрархією ув’язнених, де жертва, а також будь-які свідки, не можуть співпрацювати зі слідчими та прокурорами. Результатом такої безкарності є лише заохочення неформальних лідерів ув’язнених, посилення відчуття незахищеності серед нижчих каст, подальше підривання авторитету в’язничної адміністрації та перешкоджання зусиллям з налагодження позитивних відносин між ув’язненими та персоналом, які ґрунтуються на довірі.
18. Відповідно до прецедентного права ЄСПЛ, стаття 3 Конвенції не може обмежуватися актами фізичного жорстокого поводження; вона також охоплює заподіяння психологічних страждань. Якщо поводження принижує або зневажає особу, виявляє неповагу до її людської гідності або принижує її, або викликає почуття страху, тривоги чи неповноцінності, здатні зламати моральний і фізичний опір особи, воно може бути кваліфіковано як таке, що принижує гідність, і також підпадає під заборону статті 3 Конвенції[11]. Суд також підкреслив, що існує особливо тісний зв’язок між поняттями принижуючого поводження або покарання в розумінні статті 3 Конвенції та повагою до гідності[12].
З інтерв’ю з сотнями ув’язнених найнижчих каст, проведених з кінця 1990-х років, ЄКЗК отримав численні свідчення від осіб, яких щодня змушували відчувати себе нижчими, незначними або буквально недоторканими. Під час ув’язнення їх поступово позбавляють людської гідності, змушуючи спати на ліжках, користуватися окремими столами, столовими приборами, тарілками та чашками, а також окремими санвузлами, пральнями та спортзалами, виконувати найбрудніші роботи з прибирання. Перш за все, цього досягають тим, що інші ув’язнені не вважають їх гідними розмови чи рукостискання, тобто, по суті, не визнають їхнього існування.
19. Крім того, ЄКЗК отримав багато скарг на експлуатацію ув’язнених найнижчої касти. Як описано вище, вони зазвичай прибирають спальні або камери ув’язнених вищої касти, а також їхні санвузли, перуть їхній одяг і стоять на варті біля блоків, стежачи за персоналом. На думку ЄКЗК, в деяких випадках це може бути прирівняне до сучасного рабства (у формі примусової праці).
Деякі «недоторкані», опитані ЄКЗК, стверджували, що вони можуть відмовитися виконувати такі завдання, якщо мають достатньо грошей на особистому рахунку, і що підсобна робота зазвичай виконується тими, хто не має інших доходів (через відсутність підтримки ззовні або відсутність роботи), оскільки це єдиний спосіб отримати такі базові речі, як чай і сигарети. Однак деякі ув’язнені з вищих каст стверджували, що «недоторкані», які бажали безпечно жити в гуртожитках і таким чином користуватися набагато більш відкритим режимом, не мали права відмовлятися від підсобної роботи, «призначеної» їм.
20. Нарешті, ув’язнені з найвищої касти використовують ув’язнених з нижчих каст для вчинення злочинів та/або дисциплінарних правопорушень на їх користь. Це може бути фізичне «покарання» ув’язненого за порушення неформальних правил ієрархії ув’язнених (особливо за донос на когось), вимагання, незаконне перевезення та продаж наркотиків у в’язниці або шахрайство з мобільними телефонами. ЄКЗК також отримав скарги від ув’язнених найнижчих каст про те, що вони змушені брати на себе провину за дисциплінарні порушення, скоєні ув’язненими найвищої касти, щоб останні не втратили свій статус ув’язнених, які «поводяться добре», і пов’язані з ним пільги.
НАСЛІДКИ НЕФОРМАЛЬНОЇ ІЄРАРХІЇ УВ’ЯЗНЕНИХ ДЛЯ УПРАВЛІННЯ В’ЯЗНИЦЯМИ ТА РЕІНТЕГРАЦІЇ УВ’ЯЗНЕНИХ
21. У багатьох випадках ЄКЗК мав можливість на місці перевірити, як неформальна ієрархія ув’язнених впливає на управління в’язницями та ресоціалізацію ув’язнених. Він зазначив, що залежно від стилю управління директором в’язниці та роботи внутрішньої розвідки, вплив неформальної ієрархії ув’язнених у відвіданих в’язницях варіювався від досить обмеженого до досить домінуючого.
Комітет має враження, що багато керівників в’язниць з певним відчаєм змирилися з фактом існування неформальної ієрархії ув’язнених. За відсутності підтримки з боку центральних органів влади у боротьбі з цим явищем, вони вирішили обмежитися формальним управлінням в’язницею з єдиною метою – зберегти видимість порядку в установі та уникнути скандалів (таких як бунти, голодування, колективні випадки самоушкодження та насильницькі смерті), навіть якщо це вимагає їхньої мовчазної співпраці з лідерами неформальної в’язничної ієрархії (див. пункт 27 нижче).
22. За словами керівників та персоналу в’язниці, з якими ЄКЗК провів бесіди, найсерйозніші негативні наслідки неформальної ієрархії ув’язнених полягають у владі її лідерів у в’язниці. Вони здатні спровокувати масове непокору (наприклад, масове голодування або скоординовану відмову виходити на роботу чи навчання); вони контролюють контрабанду та продаж наркотиків і мобільних телефонів; вони створюють перешкоди для успішної ресоціалізації ув’язнених (у тому числі, як зазначено вище, тиск з метою вчинення нових злочинів); вони створюють перешкоди для реабілітації наркозалежних (див. пункт 31 нижче).
Дійсно, ЄКЗК неодноразово наголошував, що неформальна ієрархія ув’язнених залишається ключовим елементом у збереженні незаконної торгівлі наркотиками та мобільними телефонами у в’язницях, а також у їх використанні для сприяння вчиненню нових злочинів. У багатьох випадках ця діяльність тісно пов’язана з організованою злочинністю в громаді і, як така, потребує набагато більш рішучих заходів з боку національних органів влади.
23. Як ув’язнені, так і персонал, з якими спілкувався ЄКЗК, підтвердили, що після прибуття до в’язниці персонал запитував у осіб, до якої касти вони належать і в якому блоці, на їхню думку, їх можна безпечно розмістити.
Під час численних візитів ЄКЗК було зафіксовано, що в в’язничних системах з неформальною ієрархією ув’язнених каста новоприбулого ув’язненого (або каста, до якої його можуть «призначити») є одним з найважливіших факторів, що враховуються адміністрацією в’язниці при прийнятті рішення про його розміщення. Належність до певної касти зазвичай має перевагу над судимістю, психологічним профілем, рівнем залежності та соціально-економічним статусом. Усвідомлюючи неформальну заборону змішування різних каст (особливо змішування з ув’язненими найнижчої касти) та прагнучи запобігти будь-яким конфліктам, адміністрація в’язниці насамперед зосереджується на місці ув’язненого в неформальній ієрархії ув’язнених і лише потім, якщо це можливо, на інших факторах.
24. Комітет також неодноразово висловлював своє розчарування відсутністю зусиль з боку в’язничної адміністрації щодо відділення ув’язнених, які вперше потрапили до в’язниці, від рецидивістів. Це означає, що після прибуття до камери або спального приміщення, яке їм було виділено, ув’язнені, які вперше потрапили до в’язниці, відразу ж піддаються введенню в неформальну ієрархію ув’язнених (включно з «пропискою» у певній касті). Як наслідок, вони практично не мають можливості вибрати, чи взагалі хочуть вони належати до неформальної ієрархії ув’язнених.
25. ЄКЗК виявив випадки, коли через відсутність належної політики розподілу саме «смотрящіє» вирішували, якого ув’язненого розмістити в конкретному гуртожитку чи камері. У деяких в’язницях вони також вирішували, яким ув’язненим дозволити працювати. Як задокументовано Комітетом, така практика часто призводить до нерівномірного розподілу ув’язнених за місцем проживання в спальних приміщеннях, внаслідок чого ув’язнені найвищої касти користуються просторими кімнатами, часто з розкішними меблями, а інші ув’язнені змушені жити у тісних і переповнених спальних приміщеннях. Крім того, ув’язнені найнижчої касти розміщуються в спальних приміщеннях з найгіршими матеріальними умовами у в’язниці.
ЄКЗК вважає, що за таких обставин будь-яка ідея підготовки до реінтеграції до суспільства під час перебування у в’язниці є безглуздою, а запобіжний ефект ув’язнення практично втрачається. Окрім того, що така ситуація сприяє створенню небезпечних і навіть загрозливих умов у в’язниці, вона спотворює мету ув’язнення та роль пенітенціарної системи. Не слід також забувати, що для інших ув’язнених, зокрема неповнолітніх злочинців, спостереження за «босами», які живуть розкішним життям, користуючись усіма можливими привілеями та винятковими повноваженнями, є сильним стимулом до вступу в кримінальну субкультуру та підйому в ієрархії шляхом пригнічення інших.
26. Як зазначалося вище, в’язнична інфраструктура, що складається переважно з багатомісних спальних блоків, перешкоджає належному розміщенню окремих ув’язнених. Це часто призводить до того, що найуразливіші ув’язнені, як правило, з найнижчих каст, шукають притулку від неформальної ієрархії ув’язнених і самі просять про ізоляцію від загального ув’язненого населення.
Цих ув’язнених зазвичай розміщують в ізоляторах або дисциплінарних блоках (з дисциплінарним покаранням за відмову залишатися в призначеному блоці або без нього), де вони упродовж тривалого часу (місяців, а іноді навіть років) перебувають в умовах надзвичайно суворого режиму. В обмін на бажання уникнути насильства (та/або спокуси вживати наркотики, які зазвичай легко доступні), вони змушені нудитися в режимі одиночного ув’язнення, не маючи жодної підготовки до реінтеграції до суспільства. Тим часом ув’язнені з вищих каст, від впливу яких вони намагаються втекти, продовжують користуватися кращими умовами утримання та атмосферою безкарності.
27. ЄКЗК також часто спостерігав загальну тенденцію керівництва та персоналу відвіданих в’язниць до часткового делегування повноважень обраній групі ув’язнених, які займають найвищі позиції в неформальній ієрархії в’язниці, «смотрящіх» (як описано в пункті 6 вище), та використання їх для контролю над ув’язненими (та підтримання дисципліни серед них). Для здійснення своїх повноважень «смотрящіє», як видається, мають певні привілеї, такі як можливість відносно вільно пересуватися у межах в’язничних установ.
Визнаючи вирішальний вплив нестачі персоналу на управління в’язницями, Комітет, однак, неодноразово висловлював думку, що будь-яка часткова відмова від відповідальності за порядок і безпеку, яка належить до компетенції персоналу, що здійснює охорону, є неприйнятною. Це наражає слабших ув’язнених на ризик експлуатації з боку своїх співкамерників. Це також суперечить правилу 62 Європейських в’язничних правил 2020 року, згідно з яким жоден ув’язнений не може бути зайнятий або наділений повноваженнями у в’язниці в будь-якій дисциплінарній якості.
28. Крім того, на думку ЄКЗК, мовчазна співпраця між адміністрацією та неформальними лідерами ув’язнених має серйозні руйнівні наслідки для всієї системи кримінального правосуддя. Цілком природно, що такі домовленості неминуче підривають повагу ув’язнених до адміністрації в’язниці. Надмірна залежність недоукомплектованих в’язниць від неформальної ієрархії ув’язнених має ціною дискримінацію та дегуманізацію ув’язнених найнижчої касти, а також нормалізацію насильства між ув’язненими, хоча здебільшого це відбувається як покарання за порушення неформальних правил ув’язнених.
29. Комітет також зафіксував прояви корупції серед персоналу, що часто є наслідком впливу неформальної ієрархії ув’язнених на персонал в’язниці, який здійснюється за допомогою погроз або хабарів. Серед зафіксованих прикладів – забезпечення неформальних лідерів ув’язнених розкішними матеріальними умовами, контрабанда мобільних телефонів персоналом, дозвіл деяким ув’язненим зберігати незаконні мобільні телефони (та не-конфіскація їх під час обшуків), ігнорування персоналом в’язниці випадків кидання через стіни в’язниці посилок з незаконними наркотиками, передавання повідомлень та предметів між камерами, а також сприяння зустрічам ув’язнених з різних блоків чи відділень.
30. Неформальна ієрархія ув’язнених пронизує всі сфери в’язничного життя, включаючи реінтеграцію ув’язнених. Що стосується праці у в’язниці, ситуація досить проста: група, якій зазвичай «дозволяють» працювати у в’язниці (найчастіше на зовнішніх виробничих підприємствах) і таким чином набувати досвіду, вчитися новій професії та заробляти більш істотну зарплату, – це середній каст. Неформальні правила ієрархії ув’язнених забороняють ув’язненим найвищої касти працювати у в’язниці (а в будь-якому разі вони зазвичай не потребують додаткового заробітку), а ув’язнені найнижчої касти не можуть працювати разом з ув’язненими середньої касти і мусять задовольнятися роботою найнижчої категорії (як описано у пункті 8 вище), за яку вони отримують лише мінімальну зарплату і не набувають нових корисних навичок.
Ситуація щодо участі в заходах є схожою. Неформальні лідери зазвичай не можуть бути помічені в «співпраці» з адміністрацією через участь у різних освітніх, терапевтичних або розважальних заходах. Прикметно, що ця неохота повільно зменшується, оскільки все більше з них зацікавлені в достроковому умовно-достроковому звільненні, що вимагає певної участі. Натомість «недоторканим» часто просто не дозволяють брати участь у багатьох заходах або вони не наважуються йти, побоюючись за свою безпеку.
31. У деяких країнах неформальна ієрархія ув’язнених, здається, є настільки потужною, що може саботувати навіть реалізацію програм реабілітації наркозалежних, тим самим негативно впливаючи на здоров’я сотень ув’язнених, які потребують допомоги у зв’язку з проблемами наркозалежності. Згідно з неформальними правилами ієрархії, які забороняють будь-яку «співпрацю» з адміністрацією в’язниці, ув’язнені, які беруть участь у програмах реабілітації наркозалежних, автоматично понижуються до найнижчої касти. Тому багато ув’язнених не хочуть брати участь у програмах реабілітації наркозалежних. Більше того, навіть ув’язнені найнижчої касти, які беруть участь у цих програмах, можуть бути ізольовані для власної безпеки після повернення до в’язниці.
ПРИПИНЕННЯ НЕФОРМАЛЬНОЇ ІЄРАРХІЇ УВ’ЯЗНЕНИХ
32. Десятиліття моніторингових візитів до в’язниць дозволяють ЄКЗК зробити висновок, що влада та вплив неформальної ієрархії ув’язнених повільно зменшуються. Під час інтерв’ю все більше ув’язнених з усіх трьох каст стверджують, що правила неформальної ієрархії ув’язнених змінюються, стають більш розмитими, а тиск з метою їх дотримання стає менш інтенсивним, і що, хоч порушення неформальних правил іноді все ще може призвести до фізичного покарання, воно, як стверджується, є менш жорстоким, ніж у минулому.
Причини такої тенденції є багатогранними. Кращі матеріальні умови, включаючи якість та кількість їжі, означають, що потреба у взаємодопомозі за допомогою неформального спільного фонду («общака») зменшується. Постійні зусилля більшості національних органів влади, спрямовані на підвищення професійних стандартів персоналу в’язниць та забезпечення поваги до прав людини в місцях позбавлення волі, а також початок впровадження динамічного підходу до безпеки[13] сприяють створенню позитивних відносин і, що найважливіше, підвищенню рівня довіри між ув’язненими та персоналом. У радянських в’язницях такого ніколи не було.
33. Наплив заборонених речовин до в’язниць також ставить під загрозу усталений порядок, що змушує багатьох ув’язнених, особливо з середньої касти, скаржитися на комерціалізацію, яка руйнує основи неформальної ієрархії ув’язнених і перебудовує її навколо тих, хто має фінансові ресурси. Крім того, спроби молодого покоління кримінальної еліти замінити колишніх лідерів неформальної в’язничної ієрархії не завжди є успішними.
Це пояснюється низкою причин, головна з яких – невдоволення ув’язнених середньої та нижчої касти подвійними стандартами, які застосовують ув’язнені вищої касти щодо дотримання правил неформальної в’язничної ієрархії. Тому в очах інших ув’язнених їхня легітимність як керівників підривається.
Однак найважливішою зміною, як видається, є перспектива переведення до більш відкритого режиму ув’язнення (включно з виправним центром) або навіть дострокового звільнення на певних умовах, що в більшості країн зараз є набагато доступнішим. Цей чітко окреслений прогресивний шлях, очевидно, мотивує багатьох ув’язнених, навіть з найвищих каст, краще дотримуватися офіційних правил ув’язнення та брати активну участь у виконанні індивідуального плану покарання. В результаті зменшується кількість конфліктів між ув’язненими та адміністрацією в’язниці, а отже, і активна участь ув’язнених у неформальній ієрархії ув’язнених.
34. Проте, як зазначено вище, незважаючи на те, що негативний вплив неформальної ієрархії ув’язнених є слабшим, він все ще відчувається щодня як ув’язненими, так і адміністрацією в’язниці, а деякі його прояви можна вважати триваючим порушенням статті 3 Конвенції про захист прав людини.
Тому ЄКЗК настійно закликає відповідні національні органи влади скористатися цим моментом і виділити всі наявні ресурси для остаточного викорінення неформальної ієрархії ув’язнених у своїх пенітенціарних системах.
35. На думку Комітету, таке багатогранне явище, яке проникло майже в усі сфери в’язничних систем, що зазнали впливу упродовж десятиліть, може бути подолане лише за допомогою комплексного підходу, бажано у формі національної стратегії, спрямованої на розвиток сучасної в’язничної системи відповідно до стандартів і цінностей Ради Європи. Стратегія, що містить графік її реалізації, повинна, серед іншого, включати такі кроки в цих ключових сферах:
В’ЯЗНИЧНЕ МАЙНО
– Модернізація в’язничного фонду, особливо його переобладнання з багатомісних спальних приміщень на камери, розраховані на одну або дві особи.
В’ЯЗНИЧНИЙ ПЕРСОНАЛ
– Значне збільшення чисельності в’язничного персоналу, який працює в безпосередньому контакті з ув’язненими, шляхом забезпечення для нього значно кращих умов праці, а також забезпечення адекватної оплати праці, належної підготовки та мотивації. Кількість персоналу повинна бути достатньою (у тому числі в нічний час), щоб в’язничний персонал міг належним чином наглядати за ув’язненими та ефективно підтримувати один одного під час виконання своїх завдань;
– Сприяння, шляхом навчання та належного управлінського контролю, динамічному підходу до безпеки у в’язницях;
– Забезпечення того, щоб програми початкової та безперервної підготовки персоналу всіх рангів враховували проблему неформальної ієрархії серед ув’язнених та насильства між ними. В’язничний персонал повинен бути особливо уважним до ознак заворушень і бути належним чином підготовленим до рішучого та ефективного втручання на якомога більш ранній стадії. В’язничний персонал також повинен отримувати необхідну підтримку для професійного виконання своїх завдань;
– Забезпечення пильності керівництва в’язниць щодо можливої змови між персоналом та неформальними лідерами ув’язнених;
– Регулярне інформування персоналу в’язниць про те, що будь-який персонал, який толерує, заохочує або бере участь у каральних діях інших ув’язнених щодо ув’язнених, буде підданий кримінальному або дисциплінарному провадженню.
ПРИЙНЯТТЯ ДО В’ЯЗНИЦЬ
– Запровадження системи комплексної оцінки ризиків та потреб кожної особи при прийнятті до в’язниці. Така оцінка повинна, серед іншого, зосереджуватися на кримінальному профілі ув’язненого, його психологічній вразливості, рівні залежності та соціально-економічному статусі;
– Забезпечення того, щоб особи, які вперше взяті під варту або засуджені до позбавлення волі, утримувалися окремо від тих, хто раніше відбував покарання. У цьому контексті можна розглянути можливість створення спеціальних блоків/відділень у існуючих установах для розміщення таких ув’язнених;
– Класифікація та розподіл окремих ув’язнених з метою забезпечення того, щоб вони не контактували з іншими ув’язненими, які можуть заподіяти їм шкоду (з належним урахуванням ризику, який певні ув’язнені можуть становити для інших ув’язнених, сприяючи створенню або нав’язуючи неформальну ієрархію серед ув’язнених).
УМОВИ ПРОЖИВАННЯ РІЗНИХ ГРУП УВ’ЯЗНЕНИХ
– Забезпечення повної підтримки ув’язнених, які піддаються особливому ризику зловживань, таких як особи, обвинувачені або засуджені за сексуальні злочини, ЛГБТ[ІК+]-особи та особи з проблемами психічного здоров’я. Це повинно включати, за їхнім бажанням, розміщення в окремих житлових блоках (створених з цією метою), забезпечення належних матеріальних умов та цілеспрямованого режиму, а також належного нагляду з боку персоналу;
– Створення окремих блоків/секторів для ув’язнених, які не бажають (або більше не бажають) брати участь у неформальній ієрархії ув’язнених; надання належних (або навіть кращих) матеріальних умов та режимів, які заохочують просоціальну та кооперативну поведінку.
НЕФОРМАЛЬНІ ЛІДЕРИ УВ’ЯЗНЕНИХ
– Припинення практики делегування повноважень неформальним лідерам ув’язнених та використання їх для підтримання порядку серед загального ув’язненого населення; це може також передбачати криміналізацію членства в неформальній ієрархії ув’язнених, як це вже має місце в деяких країнах;
– Відокремлення неформальних лідерів ув’язнених та їхнього близького оточення від решти ув’язнених (на основі належної індивідуальної оцінки ризиків та потреб і відповідно до відповідних гарантій);
– Позбавлення неформальних лідерів ув’язнених та їхнього близького оточення привілеїв, якими не користуються інші ув’язнені, зокрема заборона розміщення їх у камерах з набагато кращими умовами утримання;
– Позбавлення неформальних лідерів ув’язнених та їхнього найближчого оточення можливості контактувати з новоприбулими ув’язненими з метою визначення їхнього «кастового статусу»; у цьому контексті слід нагадати працівникам в’язниць, що будь-який працівник, який сприятиме таким контактам, буде покараний.
НАСИЛЬСТВО МІЖ УВ’ЯЗНЕНИМИ
– Перегляд стратегії запобігання насильству у в’язницях, включаючи прийняття комплексної політики протидії булінгу, систематичну та регулярну оцінку ризиків щодо розподілу та розміщення ув’язнених, а також навчання персоналу вживати активних заходів для виявлення будь-якого ризику насильства між ув’язненими та повідомляти про нього керівництву; слід регулярно контролювати камери відеоспостереження та забезпечувати їх технічне обслуговування;
– Поліпшення реєстрації, повідомлення та розслідування підозрілих випадків насильства між ув’язненими. У цьому контексті вирішальним фактором є наявність позитивних відносин між персоналом та ув’язненими, заснованих на принципах динамічної безпеки та турботи; такі відносини можуть допомогти подолати звичну небажання жертв (та свідків) розкривати осіб, які вчиняють насильство між ув’язненими;
– Перегляд існуючих процедур з метою забезпечення того, щоб у разі реєстрації медичним персоналом в’язниці травм, які відповідають заявленим фактам насильства між ув’язненими (або які вказують на насильство між ув’язненими, навіть якщо заяви не подано), про це систематично повідомлялося відповідним органам і розпочиналося досудове розслідування;
– Запровадження централізованої системи реєстрації травм з метою кращого моніторингу ситуації, виявлення інцидентів та потенційних ризиків для запобігання насильству між ув’язненими;
– Заохочення культури повідомлення про випадки насильства між ув’язненими через відповідні канали, включаючи встановлення чітких ліній повідомлення та каналів інформування для персоналу, а також для ув’язнених, та ефективних заходів захисту для тих ув’язнених, які повідомляють про жорстоке поводження з боку інших ув’язнених.
РЕІНТЕГРАЦІЯ
– Розробка та впровадження комплексної стратегії боротьби з постачанням наркотиків до в’язниць та надання повного спектру медичної та психосоціальної допомоги ув’язненим, які мають проблеми, пов’язані з наркотиками;
– Подальше посилення індивідуального планування покарань, створення можливостей для роботи та освіти, а також мотивування ув’язнених до більш активної участі у власній реінтеграції в суспільство шляхом винагородження їх та запровадження стимулюючих і прогресивних режимів.
[1] До зазначених країн відносяться Вірменія, Азербайджан, Естонія, Грузія, Латвія, Литва, Республіка Молдова, Російська Федерація та Україна. Якщо не вказано інше, усі посилання на висновки ЄКЗК у цьому стандарті стосуються його візитів до зазначених країн.
[2] Якщо не вказано інше, в’язничний жаргон у тексті подано російською мовою, яка часто досі є спільною мовою для ув’язнених із різних пострадянських країн.
[3] Виняток становить Естонія, де в період з 2002 рік по 2018 рік усі виправні колонії радянського типу були закриті та замінені трьома в’язницями з камерним типом розміщення. Також в Кстонії відбулася значна зміна у складі персоналу в’язниць, який був замінений новоприйнятими працівниками, та було запроваджено ізоляцію ув’язнених, які становили загрозу для інших осіб або для безпеки у в’язниці.
[4] Це одна з ключових відмінностей між неформальною ієрархією ув’язнених у пострадянських країнах та іншими в’язничними субкультурами.
[5] При вході в камеру ув’язненому зазвичай задають ключове питання «Кто ты по жизни?» (що в перекладі з російської означає «Хто ти по життю?»), відповідь на яке визначає його касту. Намагатися приховати будь-яку важливу інформацію не тільки марно, але й дуже небезпечно, оскільки це може призвести до суворого покарання з боку інших ув’язнених.
[6] На початку існування ГУЛАГу професійні злочинці або рецидивісти обиралися в’язничною адміністрацією для нагляду та контролю за іншими ув’язненими (часто політичними ув’язненими) через їхні жорстокі методи привчання до покори.
[7] Слово «смотрящий» в російській мові означає «той, хто наглядає». Вони призначаються з числа ув’язнених найвищої касти так званим «вор в законе» (злодій у законі), злочинцем, що стоїть на вершині кримінальної ієрархії в країні.
[8] У в’язниці зазвичай утворюється загальний фонд, до якого входять гроші, а також продукти харчування, сигарети, чай та інші речі, які ув’язнені купують у в’язничному магазині (комісаріаті), отримують від родичів або контрабандою проносять на територію (наприклад, мобільний телефон також може бути предметом загального фонду, призначеним для спільного використання). Спільний фонд може використовуватися для різних цілей – для допомоги різним ув’язненим (новоприбулим, незаможним, ув’язненим, які перебувають у дисциплінарних камерах, ув’язненим, які направляються до лікарні тощо), для підкупу в’язничного персоналу, для купівлі сигарет або наркотиків.
[9] Найнижча каста часто має власні субкасти: самопроголошені «круті» «недоторкані», «козли» (kozly) – це донощики, які співпрацюють з адміністрацією в’язниці, та «півні» (petukhi, російське кримінальне сленгове слово для гомосексуальних ув’язнених), які є найнижчою підкатегорією, до якої незмінно входять ув’язнені, заарештовані або засуджені за сексуальні злочини. У деяких країнах ув’язнені, які відмовляються жити за неформальними правилами ієрархії ув’язнених, сприймаються іншими ув’язненими як такі, що мають ще нижчий статус, ніж «недоторкані». У Литві, наприклад, цю групу називають drambliai («слони»).
[10] Іншим вартим уваги рішенням є справа Ashlarba v. Georgia (заява № 45554/08) від 15 липня 2014 року, що стосується криміналізації членства у «воровському миру» (vorovskoj mir) у Грузії. У рішенні Суд коротко виклав основні функції «вора в законі» (vor v zakone).
[11] Ananyev and Others v. Ukraine (nos. 42525/07 and 60800/08) of 10 January 2012; Begheluri and Others v. Georgia (no. 28490/02) of 7 October 2014.
[12] Bouyid v. Belgium (no. 23380/09) of 28 September 2015.
[13] Динамічна безпека – це розвиток персоналом позитивних відносин з ув’язненими на основі твердості та справедливості у поєднанні з розумінням їхнього особистого становища та будь-якого ризику, який становлять окремі ув’язнені (див. Правило 51 Європейських в’язничних правил та пункт 18(a) Рекомендації Rec (2003) 23 Комітету міністрів Ради Європи до держав-членів щодо управління в’язничною адміністрацією ув’язненими, засудженими до довічного ув’язнення та інших тривалих строків). Динамічна безпека також передбачає надання достатньої кількості конструктивних видів діяльності.
Неформальна ієрархія ув’язнених. Prison Standard. CPT/Inf (2025)12 (неофіційний переклад Дмитра Ягунова)
Dmytro Yagunov 