Ribár v. Slovakia: Умови тримання у камері та корисна діяльність поза межами камери

аявник скаржився на умови тримання його під вартою в очікуванні судового розгляду, яке було застосоване до нього, зокрема, з метою запобігання його втручанню у здійснення правосуддя, що тривало приблизно півтора року. Його скарга стосується, зокрема, ступеня накладених на нього обмежень у камері (у зв’язку з обмеженою кількістю часу, який він міг проводити за межами камери, та будь-яких видів діяльності, які були йому дозволені).

ФАКТИ

3. Заявник є практикуючим адвокатом. Він народився в 1977 році та проживає у м. Братислава.

КРИМІНАЛЬНЕ ПЕРЕСЛІДУВАННЯ ТА ТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ПІД ВАРТОЮ

6. 28 жовтня 2019 року заявнику було висунуто обвинувачення у (i) створенні, задумі та утриманні злочинного підприємства та (ii) неправдивому свідченні та вимаганні (підозрюється, що він діяв в інтересах певного злочинного угруповання під виглядом надання юридичних послуг його членам і таким чином координував їхні відповідні свідчення з метою захисту вищих чинів угруповання від кримінального переслідування).

7. Того ж дня заявника було заарештовано за цими обвинуваченнями, а 30 жовтня 2019 року було видано ухвалу про його тримання під вартою з метою запобігання (i) втручанню у здійснення правосуддя та (ii) продовженню займатися злочинною діяльністю. Рішенням Верховного Суду від 9 березня 2021 року перша з цих підстав для тримання заявника під вартою була скасована, і лише остання була залишена.

8. Тим часом 17 червня 2020 року заявник звернувся з клопотанням про звільнення; його клопотання було відхилено у першій інстанції Спеціалізованим кримінальним судом та в апеляційній інстанції Верховним Судом 15 липня та 12 серпня 2020 року відповідно.

9. 13 травня 2021 року Конституційний Суд задовольнив скаргу заявника, скасувавши рішення Верховного Суду від 12 серпня 2020 року та доручивши Верховному Суду винести постанову про негайне звільнення заявника.

10. При цьому Конституційний Суд зазначив, що в скасованому рішенні було зроблено посилання на відповідні принципи, але вони не були підкріплені фактами справи. Обидві підстави для тримання заявника під вартою (а саме, ризик його втручання у здійснення правосуддя та ризик того, що він продовжуватиме займатися злочинною діяльністю) ґрунтувалися виключно на характері дій, інкримінованих йому у формулюванні обвинувачення. Чим довше тривало тримання під вартою, тим вагомішими мали бути підстави для цього. До того ж, конкретизація тих його дій, які нібито становили злочин вимагання, була нечіткою і недостатньою. Це було важливо з огляду на те, що за ці інкриміновані дії потенційно передбачалося покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 20 до 25 років або довічне ув’язнення (порівняно з покаранням за іншими обвинуваченнями, які йому інкримінувалися, а саме: від 5 до 10 років позбавлення волі). Тяжкість передбачуваного вимагання, відповідно, негативно вплинула на можливість заміни тримання заявника під вартою альтернативними заходами. Нарешті, суди нижчих інстанцій не надали адекватної відповіді на конкретні аргументи заявника, у тому числі на його твердження про те, що дії, в яких його звинувачували, були законним здійсненням його адвокатської діяльності.

11. Тримання заявника під вартою закінчилося його звільненням 14 травня 2021 року.

12. Висновки, подібні до тих, що містяться у рішенні Конституційного Суду від 13 травня 2021 року, були також зроблені Конституційним Судом у рішеннях, винесених 30 вересня та 2 грудня 2021 року, які ретроспективно стосувалися рішень про відхилення пізніших клопотань про звільнення, поданих заявником. В останньому з цих двох рішень суд також встановив, що перегляд законності тримання заявника під вартою у відповідь на відповідне клопотання про звільнення не був швидким.

УМОВИ ТРИМАННЯ ЗАЯВНИКА ПІД ВАРТОЮ

13. З огляду на той факт, що заявник перебував у попередньому ув’язненні, умови тримання його під вартою в першу чергу регулювалися Законом «Про тримання під вартою») та наказом Міністра юстиції («Наказ про тримання під вартою»).

14. Оскільки до 9 березня 2021 року підставою для тримання заявника під вартою була стверджувана необхідність запобігти його втручанню у здійснення правосуддя, до цієї дати до нього застосовувався додатковий набір правил: наприклад, заявник мав право на побачення та телефонні дзвінки лише з дозволу прокуратури, а поштова кореспонденція, що надходила на адресу заявника або від нього, повинна була проходити перевірку цим органом.

15. Заявник тримався під вартою у в’язниці Banská Bystrica Prison та упродовж усього часу тримання під вартою перебував в одній і тій самій двомісній камері, до якої його помістили одного – спочатку через те, що не було ув’язненого, який би не курив, а потім на власне прохання заявника. Площа камери становила 8,02 кв.м, крім того, в камері була санітарна прибудова з умивальником, душем і туалетом. Частину площі камери займали двоярусне ліжко, дві шафи, стіл і два стільці, які не були прикріплені до підлоги. Там також була полиця та телевізор. За твердженням заявника, площа, не зайнята меблями, становила близько 3 кв.м.

16. Беззаперечним є той факт, що заявник зазвичай перебував у своїй камері, де він був замкнений упродовж 23 годин на добу; під час гігієнічних заходів боротьби з COVID-19, запроваджених наказом Генерального директора Служби охорони в’язниць та судів (з 22 березня по 21 квітня 2021 року), він проводив у камері 23 години і 30 хвилин на добу.

17. Перебуваючи у своїй камері, заявник міг вільно читати, писати, дивитися телевізор та займатися фізичними вправами. Згідно з в’язничними записами, він взяв 66 книг з в’язничної бібліотеки.

18. Діяльність поза камерою полягала у доступі на 1 годину на день (на 30 хвилин на день у період дії заходів з охорони здоров’я та безпеки у зв’язку з COVID-19) до одного з дев’яти відкритих дворів. Вони мали площу від 9,45 до 53,5 квадратних метрів, розташовувалися на даху, були оточені високими бетонними стінами (верхня частина яких була обтягнута сталевою сіткою з квадратними отворами 15 см на 15 см) і були обладнані перекладиною для підтягування та набором паралельних брусів. У деяких з них також було інше спортивне обладнання, наприклад, м’яч і скакалки. Кожен з майданчиків був також обладнаний навісом для захисту від негоди, але їхнє розташування не дозволяло мати горизонтальний огляд.

19. Заявник стверджував, що більшість часу він проводив на свіжому повітрі у дворі розміром 6 м на 4 м, який був обладнаний турніком та брусами, і що були періоди тривалістю до декількох тижнів, упродовж яких він не бачив сонця. У відповідь Уряд визнав, що, зважаючи на орієнтацію двору, про який йдеться, та час перебування заявника на відкритому повітрі, могли траплятися випадки, коли сонце не було видно з нього.

20. З огляду на той факт, що заявника було затримано з метою запобігання його втручанню у здійснення правосуддя (а також, частково, з огляду на правила охорони здоров’я та безпеки у зв’язку з COVID-19), заявник проводив ці періоди перебування на свіжому повітрі наодинці.

21. За власним бажанням заявник бачився з капеланом в середньому раз на тиждень. Крім того, п’ять разів він мав можливість і скористався нею для відвідування тренажерного залу (у період з 17 лютого по 5 березня 2021 року).

22. Після того, як кілька попередніх клопотань, поданих заявником, були відхилені, 14 грудня 2020 року та 10 березня 2021 року прокуратура надала йому дозвіл на телефонні розмови за відсутності третьої особи з дружиною та матір’ю, а також з двома дітьми. Згодом заявнику було дозволено (і він регулярно телефонував) цим особам.

23. Заявник отримав «закриті» особисті побачення з дружиною 25 вересня та 23 жовтня 2020 року. Подані ним клопотання про надання дозволу на інші побачення були відхилені прокуратурою.

24. Крім того, заявник отримав віртуальні побачення через Інтернет від своєї сім’ї тривалістю одна година 20 листопада 2020 року та тривалістю двадцять хвилин 18 грудня 2020 року, 22 січня, 12 лютого, 12 березня і 26 березня 2021 року.

25. Після розгляду прокуратурою приватна кореспонденція заявника доходила до адресата в середньому через 17-19 днів після відправлення.

26. Заявник також посилався на інші аспекти умов його тримання під вартою, такі як наявність або відсутність денного світла в його камері, наявність або відсутність гарячої води для особистої гігієни та інших цілей, температура в його камері в зимові місяці, кількість та поживна цінність в’язничної їжі, а також те, що він описав як систематичне втручання в його сон шляхом проведення щогодинних перевірок ув’язнених вночі.

ЗАЯВИ ЗАЯВНИКА ЩОДО УМОВ ТРИМАННЯ ЙОГО ПІД ВАРТОЮ ТА ЗАСОБІВ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ, ЯКІ ВІН ВИКОРИСТОВУВАВ У ЗВ’ЯЗКУ З ЦИМ

27. 5 січня 2021 року адвокат заявника звернувся до Генерального прокурора з проханням про особисту зустріч з ним, пояснивши, що він діє відповідно до «ініціативи практикуючих адвокатів на підтримку верховенства права» і що ця ініціатива була викликана затриманням заявника. Цей лист можна розуміти як такий, що припускає, що його затримання було необґрунтованим, що розслідування у справі заявника затягувалося і що воно велося свавільно. Більше того, у листі стверджувалося, що «умови тримання під вартою осіб, яким висунуто обвинувачення, з метою запобігання їхньому втручанню у здійснення правосуддя були гіршими, ніж умови тримання під вартою осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі за найсуворішим режимом – ситуація, яка була неприйнятною в довгостроковій перспективі та вимагала змін».

28. Оскільки лист адвоката заявника можна було зрозуміти як такий, що містить скаргу на умови тримання осіб, взятих під варту, з метою запобігання їхньому втручанню у здійснення правосуддя, його було направлено до відповідного відділу Офісу Генерального прокурора, відповідального за додержання законності в місцях позбавлення волі. Після цього 12 лютого 2021 року було проведено позачергову перевірку, щоб встановити, чи дотримувалася законність у Banská Bystrica Prison в період з 17 грудня 2020 року до дати проведення цієї перевірки.

29. Перевірку проводили два прокурори, прикріплені відповідно до районного та регіонального відділень прокуратури у Banská Bystrica. Її результати були викладені у протоколі, складеному районним прокурором, в якому, серед іншого, зазначалося, що упродовж звітного періоду жодна затримана особа не зверталася до прокуратури з проханням про проведення бесіди з нею. У відповідь на лист від 5 січня 2021 року в рамках перевірки 12 лютого 2021 року було проведено індивідуальну бесіду із заявником, під час якої він заявив, що «щодо умов його тримання у Banská Bystrica Prison як таких, що мають на меті запобігти його втручанню у здійснення правосуддя, заявник не мав жодних застережень, дуже позитивно оцінив ставлення посадових осіб в’язничної служби та визначив як єдиний негативний фактор той факт, що його тримання під вартою вплинуло не лише на нього, а й на членів його сім’ї».

30. Ще один протокол був складений 22 лютого 2021 року прокурором регіональної прокуратури для інформування Генерального прокурора; він безпосередньо стосувався ситуації заявника. Окрім висновків, ідентичних викладеним вище, у звіті зазначалося, що переглянута документація показала, що жодних докорів щодо поведінки заявника ніколи не було висловлено. Він виконував свої обов’язки на вимогу в’язничного персоналу, проводив вільний час за листуванням, читанням і переглядом телепередач, підтримував регулярні контакти зі своєю сім’єю та вузьким колом знайомих за допомогою листування, отримання посилок та відеопобачень. Під час бесіди з працівниками прокуратури заявник справив враження спокійної та врівноваженої людини. Він стверджував, що оскільки він проводив час на свіжому повітрі у дворі середнього розміру, площею 15 кв.м., він був задоволений, оскільки міг користуватися наявними там тренажерами. Заперечення заявника стосувалися тривалості тримання його під вартою та пов’язаної з цим розлуки з сім’єю, що не є питаннями, які стосуються умов тримання його під вартою, а скоріше належать до компетенції підрозділу прокуратури, відповідального за його кримінальне переслідування. З огляду на те, що під час бесіди із заявником не було виявлено жодних фактів, які б свідчили про порушення умов тримання його під вартою, не було необхідності вживати жодних заходів для виправлення ситуації.

31. Тим не менш, прокурор з регіональної прокуратури зазначив, що особи, затримані з метою запобігання їхньому втручанню у здійснення правосуддя, часто скаржилися на те, що вони мають право проводити на свіжому повітрі не більше однієї години на день – таке ж право надається ув’язненим, які відбувають довічне ув’язнення. Крім того, подвір’я, що використовуються для таких прогулянок, облаштовані таким чином, що не забезпечують огляд у горизонтальному напрямку (обмежені навколишніми стінами); таке облаштування неодноразово критикувалося ЄКЗК.

32. Тим часом, 29 січня 2021 року заявник був опитаний службовцем в’язничної служби щодо того, як він справляється з триманням під вартою на психологічному рівні. У протоколі цієї бесіди зазначається, що заявник сказав, що почувається добре і що він задоволений умовами тримання під вартою у Banská Bystrica Prison, додавши жартома, що він був би радий більшому простору в камері. Загалом, він здавався спокійним та врівноваженим.

33. Запис аналогічної бесіди, проведеної 12 квітня 2021 року, вказує на те, що заявник не порушував жодних питань і заявив, що у нього немає проблем зі здоров’ям.

34. 14 липня 2021 року заявник звернувся до Конституційного суду зі скаргою на дії слідчих та керівництва Banská Bystrica Prison; він стверджував, серед іншого, що умови його тримання під вартою суперечили положенням статей 3 та 8 Конвенції. Наскільки можна судити з короткого викладу суті скарги у відповідному рішенні Конституційного Суду, у своїй відповідній частині заявник оскаржував, зокрема, тривалість його утримання в камері, тривалість та умови його щоденних прогулянок на свіжому повітрі, відсутність будь-яких інших доступних йому видів діяльності за межами камери, рівень природного освітлення в камері, затримки з доставкою його кореспонденції, той факт, що йому було дозволено телефонувати родині та отримувати побачення з нею лише після того, як його тримання під вартою вже тривало досить довго, той факт, що йому було дозволено лише два особистих побачення (всі інші були «віртуальними побаченнями»), а також переривання його сну регулярними нічними перевірками, які проводилися для ув’язнених.

35. 30 вересня 2021 року Конституційний Суд відхилив скаргу як неприйнятну, головним чином на підставі невичерпання звичайних засобів юридичного захисту. У зв’язку з цим він зазначив, що заявник не зміг реалізувати свої вимоги шляхом подання скарги відповідно до Закону «Про службу охорони в’язниць і судів», шляхом звернення до прокуратури відповідно до Закону «Про прокуратуру» та Закону «Про тримання під вартою». Це не вплинуло на його право вимагати відшкодування в порядку цивільного судочинства будь-якої матеріальної та моральної шкоди.

СТАН ЗДОРОВ’Я ЗАЯВНИКА ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ

36. Заявник стверджував, що до затримання він був активним спортсменом і не страждав від жодних проблем зі здоров’ям. Після затримання та внаслідок умов тримання під вартою, зокрема, відсутності можливості займатися фізичними вправами, поганого харчування, відсутності прямого денного світла та порушення режиму сну, стан його здоров’я погіршився: з’явився біль у спині, колінах та сухожиллях, варикозне розширення вен, остеоартрит, зміщення хребців, погіршився зір, виникла глаукома та безсоння.

…

ПРАВО

ПОПЕРЕДНІ ЗАПЕРЕЧЕННЯ

Подання сторін

63. Посилаючись на рішення Конституційного Суду щодо скарги заявника у цій справі, Уряд наголосив, що заявник не відстоював свої права в національних органах (зокрема, в органах прокуратури та, за необхідності, в Конституційному Суді) відповідно до положень чинного законодавства. Крім того, заявник не зміг відстояти свої права в судах загальної юрисдикції шляхом подання позову про захист особистої недоторканності та антидискримінаційного позову. Крім того, що стосується твердження заявника про те, що йому було завдано шкоди здоров’ю, він мав право вимагати відшкодування збитків у судах загальної юрисдикції.

64. Оскільки заявник заперечував проти вищезазначених аргументів, на думку Уряду, він неправильно зрозумів контекст цієї іншої справи. Крім того, заявник не висунув жодних скарг щодо умов тримання його під вартою, незважаючи на те, що мав різні можливості зробити це на національному рівні – у тому числі під час інтерв’ю з представниками в’язничної служби та прокуратури 29 січня та 12 лютого 2021 року.

65. У відповідь заявник стверджував, що стверджувані порушення випливають безпосередньо з положень, передбачених законом; отже, щодо них не було жодних національних засобів юридичного захисту. Підставою для цього припущення був визнаний обласний прокурор, який у своєму звіті від 22 лютого 2021 року взяв до уваги критику ЄКЗК щодо тривалості щоденного перебування ув’язнених у камерах та умов, в яких вони перебували під час прогулянок на свіжому повітрі. Крім того, у не пов’язаній з цим справі, що розглядалася Конституційним Судом, прокуратура визнала, що законодавче регулювання відеоконференцій ув’язнених є недосконалим. Щодо стверджуваної шкоди, заподіяної його здоров’ю, заявник відповів, що це не було першочерговою підставою для його заяви, а лише доповнювало загальну картину.

66. Щодо своїх висловлювань під час інтерв’ю з посадовою особою в’язничної служби 29 січня 2021 року заявник стверджував, що вони були викликані (і були відповіддю на) зовнішніми подіями, не пов’язаними безпосередньо з умовами його тримання під вартою, і що Уряд не зміг розпізнати з його іронічного тону, що він мав на увазі протилежне тому, що він сказав. Аналогічно, справжній зміст заяв, які він подав до прокуратури під час позачергової перевірки від 12 лютого 2021 року, визначався питаннями, на які ці заяви були відповіддю; ці питання були зосереджені на наявності або відсутності неналежного поводження з боку ув’язнених або членів в’язничної служби. У своєму поданні до Суду заявник пояснив, що під час бесіди з прокурором він також скаржився на відсутність заходів поза камерою, але отримав відповідь, що це відповідає чинному законодавству. На момент цієї бесіди йому вже було дозволено телефонний зв’язок із сім’єю; таким чином, найбільш нагальні з його проблем були вже вирішені.

Оцінка Суду

67. Суд насамперед зазначає, що, як пояснив сам заявник, його скарга щодо впливу умов тримання під вартою на його здоров’я не має на меті формувати окрему скаргу за Конвенцією. Відповідно, попередні заперечення Уряду не потребують оцінки тією мірою, якою вони стосуються цього конкретного аспекту.

Принципи прецедентного права

68. Суд повторює, що правило вичерпання національних засобів юридичного захисту, про яке йдеться у пункті 1 статті 35 Конвенції, зобов’язує тих, хто бажає подати свою справу проти держави до міжнародного судового чи арбітражного органу, спочатку використати національні засоби правового захисту. Таким чином, держави звільняються від відповідальності перед міжнародним органом за свої дії до того, як вони мали можливість виправити ситуацію у межах власної правової системи. Це правило ґрунтується на припущенні, відображеному в статті 13 Конвенції, з якою воно має тісний зв’язок, що в національній системі існує ефективний засіб правового захисту щодо ствреджуваного порушення (незалежно від того, чи включені положення Конвенції в національне законодавство, чи ні). Таким чином, це важливий аспект принципу, згідно з яким механізм захисту, встановлений Конвенцією, є допоміжним по відношенню до національних систем захисту прав людини. Відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції, заявник повинен мати звичайний доступ до засобів правового захисту, які є доступними і достатніми для забезпечення відшкодування за стверджувані порушення. Існування таких засобів захисту має бути достатньо визначеним не лише в теорії, але й на практиці, в іншому випадку вони не матимуть необхідної доступності та ефективності. При цьому не існує обов’язку вдаватися до засобів захисту, які є недостатніми або неефективними (Maslák v. Slovakia (no. 2), no. 38321/17, § 113, 31 March 2022).

69. Суд також повторює, що обсяг зобов’язання за статтею 13 Конвенції залежить від характеру скарги потерпілої особи за Конвенцією. Що стосується скарг за статтею 3 Конвенції на нелюдські або такі, що принижують гідність, умови тримання під вартою, то тут можливі два види правового захисту: покращення цих умов та компенсація за будь-яку шкоду, завдану в результаті таких умов. Таким чином, для особи, яка утримується в таких умовах, засіб правового захисту, здатний швидко покласти край триваючому порушенню, має найбільшу цінність і, фактично, є незамінним з огляду на особливу важливість, що надається праву, передбаченому статтею 3 Конвенції. Однак, як тільки оскаржувана ситуація закінчилася, оскільки особа була звільнена або поміщена в умови, що відповідають вимогам статті 3 Конвенції, вона повинна мати право на компенсацію за будь-яке порушення, що вже відбулося, яке може бути забезпечене правовою санкцією, що має позовну силу. Іншими словами, у цій сфері превентивні та компенсаційні засоби захисту повинні доповнювати один одного, щоб вважатися ефективними (Maslák v. Slovakia (no. 2), no. 38321/17, § 114, 31 March 2022).

70. Що стосується Словаччини, то з 2002 року подання індивідуальної скарги до Конституційного Суду відповідно до статті 127 Конституції розглядається Судом як засіб правового захисту, який, як правило, має бути вичерпаний з метою виконання вимоги щодо вичерпання національних засобів правового захисту відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції (Hoholm v. Slovakia, no. 35632/13, § 64, 13 January 2015). В принципі, вона є безпосередньо доступною для будь-якої зацікавленої сторони, за умови дотримання вимоги щодо вичерпання звичайних засобів правового захисту (Mihal v. Slovakia, no. 22006/07, § 29, 5 July 2011).

71. Якщо стверджуване порушення тісно пов’язане з самим законодавством, що застосовується, можна виділити дві ситуації.

Якщо йдеться про будь-які індивідуальні рішення, які включають елемент тлумачення або застосування застосовного права чи здійснення будь-яких дискреційних повноважень, конституційна скарга є засобом правового захисту, який має бути вичерпаний відповідно до правила вичерпання національних засобів правового захисту, викладеного в пункті 1 статті 35 Конвенції (Orange Slovensko, a.s. v. Slovakia (dec.), no. 43983/02, 24 October 2006; also contrast Urbárska Obec Trenčianske Biskupice v. Slovakia, no. 74258/01, §§ 85-86, as well as, for illustrative purposes, Július Pereszlényi-Servis TV-Video v. Slovakia (dec.) [Committee], no. 25175/15, § 59, 25 May 2021).

З іншого боку, оскільки стверджуване порушення безпосередньо випливало з того, як закон регулював відповідне питання, заявники не мали жодного засобу правового захисту в Конституційному Суді – особливо з огляду на його усталену практику, згідно з якою приватні особи не мають права ініціювати перегляд конституційності законодавства (L.G.R. and A.P.R. v. Slovakia (dec.), no. 1349/12, § 55, 13 May 2014).

Застосування принципів прецедентного права у цій справі

(a) Загальні міркування

72. У питаннях, що стосуються умов тримання під вартою, існує набір правил, що застосовуються до всіх ув’язнених, і додатковий набір правил, що застосовуються до ув’язнених, яких тримають під вартою з метою запобігання їхньому втручанню у здійснення правосуддя.

73. Обидва набори правил закріплені в основному в Законі «Про утримання під вартою», а також у підзаконних актах, прийнятих у межах його компетенції. Загальні правила реалізуються в’язничною службою, а рішення та дії, прийняті в’язничною службою, можуть бути переглянуті прокуратурою. Додаткові правила – наприклад, ті, що стосуються необхідності контролю кореспонденції, отримання побачень і телефонних дзвінків, які повинні бути санкціоновані – реалізуються стороною обвинувачення, рішення і дії якої також можуть бути переглянуті прокурорами згідно з законом.

74. Що стосується засобів правового захисту, що є в розпорядженні прокуратури, то у справі Maslák (no. 2) (§§ 117, 128 and 167) Суд зазначив, що вони носять превентивний характер і не мають компенсаційного потенціалу. Незважаючи на те, що справа Maslák стосувалася умов тримання під вартою з метою відбування покарання, а не попереднього ув’язнення, як у цій справі, основні риси механізму захисту прав і свобод ув’язнених в обох режимах, наявного в розпорядженні прокуратури, є схожими (Maslák (no. 2), §§ 83-86, 90 і 92).

75. Рішення та дії прокуратури, що стосуються прав і свобод ув’язнених, в кінцевому підсумку можуть бути переглянуті Конституційним Судом відповідно до статті 127 Конституції, який має повноваження відповідно до цього положення надавати відшкодування як превентивного, так і компенсаційного характеру (Maslák (no. 2), § 75).

76. Дійсно, при розгляді справи Maslák (no. 2) (§§ 167, 168 and 175), яка була пов’язана з відбуванням паном Маслаком частини його покарання у вигляді позбавлення волі в умовах суворого режиму, Суд критично оцінив те, як на конкретних фактах цієї справи прокуратура і Конституційний суд використовували свою юрисдикцію у цьому питанні.

77. Однак ані висновки Суду у справі Maslák, ані будь-який інший фактор, відомий Суду на даний час, не підтверджують висновок про те, що механізм захисту прав і свобод осіб, які перебувають під вартою, що підлягають оскарженню в прокуратурі і, за необхідності, в Конституційному Суді, в цілому не відповідає вимогам ефективного засобу юридичного захисту для цілей пункту 1 статті 35 Конвенції.

78. Насправді, останні приклади функціонування цього механізму на практиці можна розглядати як такі, що демонструють його ефективність, оскільки Конституційний Суд зобов’язав прокуратуру забезпечити дотримання прав ув’язнених щодо формату побачень та практичних заходів для консультацій з адвокатами, а також присудив їм відшкодування шкоди. Крім того, з його рішень випливає, що будь-який факт порушення прав і свобод особи може служити підставою для подання позову про відшкодування шкоди відповідно до Закону «Про відповідальність держави».

79. Що стосується функціонування існуючого механізму правового захисту у зв’язку з додатковим набором правил, що застосовуються до ув’язнених, затриманих з метою запобігання їхньому втручанню у здійснення правосуддя, Суд вказує на рішення Конституційного Суду від 10 лютого 2022 року у непов’язаній справі, в якому він постановив, що засіб правового захисту, пов’язаний з прокуратурою, передбачений статтею 210 КПК, є доступним у даному типі ситуацій відповідно до усталеної практики, і що він є сумісним з вимогами статті 13 Конвенції.

80. Більше того, у будь-якому випадку, будь-яке залучення прокуратури до справ, подібних до тих, що розглядаються у цій справі, відповідно до статті 210 КПК, може бути в подальшому оскаржене в Конституційному Суді відповідно до статті 127 Конституції. Такою була позиція Конституційного Суду в іншій, не пов’язаній з цією справою справі, яка завершилася його рішенням від 8 липня 2022 року. У цій справі Конституційний Суд зрештою відмовив у захисті прав ув’язненого на тій підставі, що він на той час був звільнений. Однак немає жодних ознак того, що це рішення відображає якусь усталену практику і, що більш важливо, що воно демонструє будь-які обмеження ефективності зазначеного механізму щодо попереднього ув’язнення, яке (як у випадку пана Рібара) триває або тривало у відповідний час.

(b) Оцінка цієї справи

81. У цій справі не викликає сумнівів той факт, що, з огляду на загальні правила тримання під вартою, заявник не скористався можливістю відстоювати свої права перед прокуратурою, і що саме тому його конституційна скарга була відхилена.

82. Оскільки заявник стверджує, що стверджувані порушення випливають безпосередньо із закону, Суд зазначає, що стосовно різних матеріальних умов тримання заявника під вартою, таких як вплив денного світла в камері, наявність гарячої води в камері, температура в камері, якість і кількість в’язничної їжі та втручання у сон, відповідні правові положення реалізуються в’язничною службою. Не було заявлено або іншим чином встановлено, що при їх виконанні немає місця для тлумачення або будь-якого розсуду з боку в’язничної служби. Імплементація таких правил в’язничною службою може бути оскаржена до прокуратури як питання права та усталеної практики, а ефективність такого оскарження, за необхідності, в кінцевому підсумку, в Конституційному Суді, чітко продемонстрована нещодавньою відповідною судовою практикою. Не зробивши цього, заявник не вичерпав доступних національних засобів юридичного захисту, як того вимагає пункт 1 статті 35 Конвенції.

83. Аналогічна ситуація склалася і з виконанням низки додаткових правил, що стосуються тримання заявника під вартою з метою запобігання його втручанню у здійснення правосуддя. Зокрема, з огляду на особливий характер його тримання під вартою, можливість заявника здійснювати телефонні дзвінки та отримувати побачення залежала насамперед від отримання дозволу на це від органів прокуратури. До пізнього етапу тримання під вартою в такому дозволі було відмовлено. Заявник міг поскаржився на це до прокуратури (знову ж таки, безуспішно), але немає жодних ознак того, що він згодом робив це до Конституційного Суду. У цьому відношенні він також не виконав вимогу щодо вичерпання національних засобів юридичного захисту, передбачену пунктом 1 статті 35 Конвенції. На противагу цьому, хоча заявник у справі Laduna v. Slovakia (no. 31827/02, 13 December 2011) тримався під вартою за схожим режимом і скаржився на аналогічні питання з іншим висновком, у його справі не йшлося про застосування набору додаткових правил.

84. Решта скарг заявника по суті стосуються кількості часу, який він проводив у камері, кількості часу, наданого йому для прогулянок на свіжому повітрі, умов таких прогулянок на свіжому повітрі (наприклад, розмір двору та чи відкривався з нього горизонтальний огляд), а також відсутності будь-яких заходів у камері або поза нею, які корелюють з питанням розміру його камери (Muršić v. Croatia [GC], no. 7334/13, § 103, 20 October 2016). У зв’язку з цим Суд усвідомлює, що згідно з відповідними положеннями Закону про тримання під вартою тривалість перебування ув’язнених на свіжому повітрі визначається шляхом встановлення їхньої мінімальної тривалості, і що, відповідно, не виключається більш тривала тривалість. Однак, як свідчать доповіді ЄКЗК, реальна ситуація виглядає так, що прогулянки на свіжому повітрі мінімальної тривалості надаються на постійній основі. Те саме стосується відсутності будь-яких інших заходів поза камерою. Більше того, Суд зазначає, що без реорганізації системи в цілому, загальне застосування цієї законодавчої норми у спосіб, що дозволяє всім ув’язненим прогулянки на свіжому повітрі, тривалість яких перевищує визначений мінімум (або які відбуваються на більшому з наявних дворів чи на дворах, організованих по-різному), за своєю природою суперечитиме часовим та просторовим обмеженням системи.

85. Враховуючи ці обставини, Суд визнає, що стосовно тривалості тримання в камері та часу перебування на свіжому повітрі, умов, в яких ці періоди проводилися, а також відсутності занять у камері та інших видів діяльності за її межами, законодавчі норми на практиці застосовувалися таким чином, що не допускали жодної значної свободи розсуду. Як наслідок, стверджуване порушення випливало безпосередньо зі статуту і не могло бути ефективно оскаржене на національному рівні. Цей висновок за визначенням поширюється на будь-які засоби правового захисту, які можуть бути застосовані в судах загальної юрисдикції.

Висновок

86. Суд відхиляє попередні заперечення Уряду щодо тривалості часу, упродовж якого заявника тримали в камері, тривалості часу, дозволеного для прогулянок на свіжому повітрі, умов, в яких ці прогулянки проводилися, відсутності у нього можливості займатися будь-якою діяльністю в камері або поза нею, а також пов’язане з цим питання щодо розміру його камери.

87. Що стосується решти скарг, які стосуються (i) інших матеріальних умов тримання заявника під вартою та (ii) його телефонних контактів з членами сім’ї та побачень з ними, то заперечення Уряду, яке ґрунтується на механізмі правового захисту, що має бути застосований до прокуратури та Конституційного Суду, залишається без змін. Відповідно, ці скарги мають бути відхилені за пунктами 1 і 4 статті 35 Конвенції у зв’язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту.

88. Вищезазначені висновки роблять непотрібним розгляд попередніх заперечень Уряду, що ґрунтуються на інших засобах юридичного захисту.

СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

89. Посилаючись на статтю 3 Конвенції, заявник скаржився на розмір своєї камери та кількість часу, упродовж якого він перебував у ній, кількість часу, дозволеного для прогулянок на свіжому повітрі, умови, в яких він проводив такі прогулянки, а також на відсутність будь-якої можливості займатися будь-якою діяльністю в камері або поза її межами.

90. Відповідна частина статті 3 Конвенції звучить наступним чином: «Нікого не може бути піддано … нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню».

Прийнятність

91. Суд зазначає, що скарга не є ні явно необґрунтованою, ні неприйнятною з будь-яких інших підстав, перелічених у статті 35 Конвенції. Тому вона має бути визнана прийнятною.

Суть справи

Подання сторін

92. Заявник оскаржував (i) кількість часу, який він щодня проводив у камері, та (ii) відсутність будь-яких занять у камері (крім читання, письма та перегляду телевізора) та будь-яких занять за межами камери (крім прогулянок на свіжому повітрі в недостатньому обсязі та в неналежних умовах). Заявник зазначив, що, як визнав Конституційний Суд, його затримання не мало відповідних і достатніх підстав і що була допущена груба помилка в юридичній кваліфікації одного зі злочинів, за які його було притягнуто до кримінальної відповідальності. На його думку, це свідчить про свавілля, яке корелює з умовами його тримання під вартою.

93. Уряд вказав на розмір та планування камери заявника, стверджуючи, що він мав можливість пересуватися в ній, і додав, що він був поміщений до неї наодинці частково з об’єктивних причин, а частково на його власне прохання. Як тривалість часу, упродовж якого він перебував у камері, так і час, доступний для прогулянок на свіжому повітрі, відповідали застосовним правилам. У власних поданнях заявника до Суду та прокуратури від 12 лютого 2021 року він стверджував, що більшість його прогулянок на свіжому повітрі відбувалися у дворі площею близько 25 кв.м., а оскільки вони відбувалися у дворі площею 15 кв.м., він був задоволений. У своїй камері заявник був вільний і фактично користувався можливістю займатися фізичними вправами, читати, писати та дивитися власний телевізор. Що стосується читання літератури з в’язничної бібліотеки, то жодному з його запитів на отримання книги ніколи не було відмовлено. Що стосується будь-якої іншої діяльності, заявник мав можливість попросити, щоб йому доручили роботу, але немає жодних ознак того, що він коли-небудь скористався цією можливістю.

Оцінка Суду

(a) Принципи прецедентного права

94. У своєму рішенні у справі Muršić (§§ 96-101) Суд підсумував застосовні загальні принципи наступним чином:

Стаття 3 Конвенції закріплює одну з найбільш фундаментальних цінностей демократичного суспільства. Вона в абсолютній формі забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження або покарання, незалежно від обставин і поведінки жертви.

Для того, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції, жорстоке поводження повинно досягти мінімального рівня жорстокості. Оцінка цього мінімуму є відносною; вона залежить від усіх обставин справи – таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках – від статі, віку та стану здоров’я жертви.

Неналежне поводження, яке досягає такого мінімального рівня жорстокості, зазвичай включає в себе фактичні тілесні ушкодження або інтенсивні фізичні чи моральні страждання. Однак навіть за їх відсутності, якщо поводження принижує або ображає особу, демонструючи неповагу або применшуючи її людську гідність, або викликає почуття страху, болю чи неповноцінності, здатне зламати моральний і фізичний опір людини, воно може бути охарактеризоване як таке, що принижує гідність, і також підпадає під заборону статті 3 Конвенції. Дійсно, заборона катувань та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання є цінністю цивілізації, тісно пов’язаною з повагою до людської гідності.

У контексті позбавлення волі Суд послідовно підкреслює, що для того, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції, страждання і приниження, пов’язані з цим, повинні в будь-якому випадку виходити за межі неминучого елементу страждань і приниження, пов’язаного з триманням під вартою. Держава повинна забезпечити, щоб особа трималася під вартою в умовах, сумісних з повагою до людської гідності, щоб спосіб і метод виконання цього заходу не завдавали їй страждань або поневірянь, інтенсивність яких перевищує неминучий рівень страждань, притаманний ув’язненню, і щоб, з огляду на практичні вимоги ув’язнення, її здоров’я і благополуччя були належним чином забезпечені.

Навіть відсутність наміру принизити чи образити гідність ув’язненого шляхом поміщення його в погані умови, хоча і є фактором, який слід брати до уваги, не виключає остаточно порушення статті 3 Конвенції. Дійсно, Уряд-відповідач зобов’язаний організувати свою пенітенціарну систему таким чином, щоб забезпечити повагу до гідності ув’язнених, незважаючи на фінансові або матеріально-технічні труднощі.

При оцінці умов тримання під вартою необхідно враховувати кумулятивний вплив цих умов, а також конкретні твердження заявника. Необхідно також враховувати тривалість періоду, упродовж якого особа утримується під вартою за конкретних умов.

(b) Застосування принципів прецедентного права у цій справі

95. Заявник у цій справі перебував під вартою на підставах, які спочатку включали підставу, передбачену пунктом 1(b) статті 71 КПК, з метою запобігання його перешкоджанню здійсненню правосуддя. З огляду на цю мету, тримання під вартою відбувалося за звичайним режимом (на відміну від пом’якшеного режиму) відповідно до статей 35-37 Закону «Про тримання під вартою».

96. Суть скарги заявника стосується тривалості часу, упродовж якого він перебував у камері під час тримання у зазначеному режимі, у співвідношенні з будь-якими можливостями для діяльності в камері або за її межами. У зв’язку з цим, з огляду на мету такого виду тримання під вартою, існували обмеження щодо пересування заявника за межами камери та його контактів з іншими ув’язненими. Як практичний наслідок, єдиним видом діяльності поза камерою, дозволеним заявнику, була щоденна прогулянка на свіжому повітрі та приблизно щотижнева можливість зустрітися з тюремним капеланом. Іншими словами, жодних інших видів діяльності поза камерою йому не було надано (вищезгадана можливість користуватися спортзалом шість разів упродовж одного місяця не відігравала суттєвої ролі).

97. Факти, викладені заявником, не заперечуються Урядом та узгоджуються з висновками, викладеними у доповіді ЄКЗК за результатами візиту до Словаччини у 2018 році. Останній передував триманню заявника під вартою, яке тривало з 28 жовтня 2019 року до 14 травня 2021 року. Однак опис заявником умов, в яких він перебував під час попереднього ув’язнення у Banská Bystrica Prison, значною мірою відповідає висновкам доповіді. Визнаючи, що за наявності потенційного ризику змови забезпечення організованої діяльності у слідчих ізоляторах створює особливі проблеми, ЄКЗК, тим не менш, визнав неприйнятним залишати ув’язнених напризволяще місяцями й навіть роками поспіль. У зв’язку з цим – і особливо стосовно стандартного режиму тримання під вартою у Banská Bystrica Prison – серйозну стурбованість викликає те, що ув’язнені, які утримуються за таким режимом, перебувають під замком у своїх камерах близько 23 годин упродовж більшості днів у вимушеному бездіяльності, не маючи жодних занять, окрім однієї години прогулянок на свіжому повітрі, читання книг, перегляду телепередач і доступу до тренажерного залу один раз на тиждень. Крім того, ЄКЗК зазначив, що час перебування на свіжому повітрі, який надається ув’язненим із стандартним режимом тримання у Banská Bystrica Prison, відбувається у відкритих двориках, розташованих на дахах і оточених високими бетонними стінами, які перешкоджають будь-якому огляду ззовні.

98. Усвідомлюючи, що його роль концептуально відрізняється від ролі, відведеної ЄКЗК (Muršić, § 113), Суд, тим не менш, із занепокоєнням визнає серйозність цієї критики, яка, як зазначалося вище, значною мірою відноситься до ситуації заявника. Проте, оцінюючи його скаргу за статтею 3 Конвенції, Суд має взяти до уваги кумулятивний вплив умов тримання його під вартою, а також його конкретні твердження та тривалість періоду, упродовж якого він тримався під вартою в умовах, про які йдеться.

99. З цієї точки зору Суд зазначає, що заявник весь час тримався один у камері площею 8,02 кв.м, що перевищує мінімальний стандарт у 6 кв.м житлового простору для одномісної камери, рекомендований ЄКЗК (Muršić, § 51). Відповідно, у цій справі не існує проблеми нестачі особистого простору.

100. Суд також постановив, що у випадках, коли ув’язнений має в своєму розпорядженні більше 4 кв.м. особистого простору в багатомісному приміщенні в’язниці – і, отже, коли, як і в цій справі, не виникає жодних питань щодо особистого простору, – інші аспекти, що стосуються фізичних умов тримання під вартою, залишаються релевантними для оцінки Судом адекватності умов тримання заявника під вартою відповідно до статті 3 Конвенції (Muršić, § 140).

101. Той факт, що заявник у цій справі розпоряджався достатнім особистим простором у своїй камері, відрізняє його ситуацію від ситуації, в якій період прогулянок ув’язненого на свіжому повітрі був обмежений такою ж мірою, як у справі заявника, і було встановлено порушення його прав за статтею 3 Конвенції (Orchowski v. Poland, no. 17885/04, § 131, 22 October 2009, Gladkiy v. Russia, no. 3242/03, §§ 66-69, 21 December 2010, Yevgeniy Alekseyenko v. Russia, no. 41833/04, §§ 86-88, 27 January 2011, Tunis v. Estonia, no. 429/12, §§ 45-46, 19 December 2013), а також від таких, в яких ув’язнені утримувалися в більш м’якому режимі щодо часу, проведеного поза камерою, ніж заявник у цій справі, і не було встановлено жодного порушення їхніх прав за статтею 3 Конвенції (Ciupercescu v. Romania (no. 3), nos. 41995/14 and 50276/15, §§ 78 and 80, 7 January 2020 and Bechi v. Romania, no. 45709/20, § 51, 25 June 2024).

102. На цьому етапі Суд вважає за доцільне зазначити, що хоча заявника тримали у камері наодинці, більшу частину часу це відбувалося на його власне прохання.

103. Суд усвідомлює, що, окрім особистого простору, інші аспекти тримання під вартою залишаються важливими для оцінки Судом адекватності умов тримання заявника під вартою за статтею 3 Конвенції (Moiseyev v. Russia, no. 62936/00, §§ 124-25, 9 October 2008 and İlerde and Others v. Türkiye, nos. 35614/19 and 10 others, § 196, 5 December 2023). Однак, що стосується конкретних фактів цієї справи, заявник не скаржиться на них, або національні засоби юридичного захисту не були вичерпані щодо них.

104. Що стосується характеру поводження, якого зазнав заявник, Суд вважає показовим, що у чотирьох конкретних випадках, коли він був опитаний прокуратурою та в’язничною службою, заявник, який сам є адвокатом і також користувався юридичною консультацією, вказав, що не має жодних скарг. Його пояснення під час провадження у Суді щодо такого способу дій свідчать про відсутність страху або інших обставин, які могли б перешкодити йому підняти такі питання на національному рівні в той час.

105. Тримання заявника під вартою за звичайним режимом закінчилося, коли відпали підстави для тримання його під вартою з підстав запобігання його перешкоджанню здійсненню правосуддя. На той час його тримання під вартою в оскаржуваному режимі тривало більше одного року і чотирьох місяців – що, хоча і є значним, але все ж таки меншим строком, ніж, наприклад, у справах Moiseyev (cited above, § 125), Orchowski (§ 133) та Skachkov v. Russia (no. 25432/05, §§ 50 and 54, 7 October 2010), де за інших, дещо схожих обставин, було визнано порушення статті 3 Конвенції. Тривалість тримання заявника під вартою в умовах оскаржуваного режиму в цій справі також була коротшою, ніж за аналогічних обставин у справі Maslák (no. 2) (§§ 189 і 192), де стаття 3 Конвенції була визнана незастосовною. З іншого боку, якщо порушення прав ув’язненого за статтею 3 Конвенції було встановлено у зв’язку з більш коротким періодом тримання під вартою, ніж у заявника, то ситуація, що лежала в основі, була набагато серйознішою, ніж у нього (Kehayov v. Bulgaria, no. 41035/98, §§ 69-74, 18 January 2005).

106. Суд усвідомлює, що, посилаючись на певний момент часу тривалості тримання заявника під вартою, Конституційний Суд ретроспективно встановив, що йому не вистачало достатніх підстав. Відсутність обґрунтування тримання заявника під вартою як такого, однак, є насамперед питанням, яке має розглядатися за статтею 5 Конвенції, оскільки це відбувалося на національному рівні, і це виходить за межі цієї справи.

107. Підсумовуючи, оскільки оскаржувані питання належать до його компетенції, Суд доходить висновку, що не було встановлено, що умови тримання заявника під вартою становили неналежне поводження у розумінні статті 3 Конвенції.

108. Відповідно, не було порушення статті 3 Конвенції.

З ЦИХ ПРИЧИН СУД, ОДНОГОЛОСНО

Оголошує скаргу за статтею 3 Конвенції щодо розміру камери заявника та часу, упродовж якого він перебував у ній, часу, дозволеного для прогулянок на свіжому повітрі, умов, в яких ці прогулянки проводилися, та відсутності у нього будь-якої можливості займатися будь-якою діяльністю в камері чи поза нею прийнятною.