Заявник стверджував, зокрема, що обшуки з повним роздяганням, яким він піддавався під час тримання під вартою в Люблінському слідчому ізоляторі, були порушенням статей 3 та 8 Конвенції.
6. 10 жовтня 2008 року заявника було заарештовано за підозрою у замаху на вбивство його брата К.Д.
13. 11 жовтня 2008 року заявника було взято під варту в Люблінському слідчому ізоляторі.
14. 22 серпня 2009 року адміністрація в’язниці виявила 132 таблетки психотропних препаратів, захованих в одязі заявника.
15. 26 серпня 2009 року заявник закликав інших ув’язнених розпочати голодування. Того ж дня Пенітенціарна комісія, розглядаючи заявника як особу, що становить серйозну небезпеку для безпеки установи, класифікувала його як «небезпечного ув’язненого». Після цього заявник оголосив голодування, яке тривало до 7 вересня 2009 року. Його було покарано поміщенням до одиночної камери на 14 діб.
16. У листопаді 2009 року заявник відмовився продовжувати брати участь у програмі реабілітації, а тому був виключений з неї.
17. 18 лютого 2010 року спеціальний режим для особливо небезпечних ув’язнених щодо заявника було скасовано.
18. У період з 17 листопада 2009 року по 31 березня 2010 року заявник перебував під вартою в Жешувському слідчому ізоляторі. В останню дату його було перевезено назад до Любліна.
19. Поведінка заявника упродовж 2011 року змінювалася: іноді його заохочували за хорошу поведінку, а іноді до нього застосовували дисциплінарні заходи. Такі заходи застосовувалися, зокрема, за незаконні контакти з іншими ув’язненими, за початок голодування та за активну участь у в’язничній субкультурі.
20. 6 грудня 2011 року співробітники установи встановили, що заявник мав 80 польських злотих готівкою, отриманих з невідомого джерела. Гроші були вилучені та переведені на банківський рахунок заявника.
21. 30 січня 2012 року заявник спробував вийти на прогулянку на подвір’я в’язниці без дозволу наглядача, за що 1 лютого йому було оголошено догану.
22. 4 лютого 2012 року заявника відвідали члени його сім’ї та намагалися передати їм незаконне повідомлення на аркуші паперу. Після візиту йому було наказано пройти особистий обшук з роздяганням.
23. 6 лютого 2012 року заявник поскаржився на обшук з повним роздяганням до Люблінського слідчого ізолятора.
24. 17 квітня 2012 року директор Люблінського слідчого ізолятора розглянув його скаргу та встановив, що обшук був проведений відповідно до закону і що заявник не був принижений або ображений. Директор також встановив, що 4 лютого 2012 року заявник дав члену своєї сім’ї, який відвідував його, аркуш паперу з деякими записами на ньому. Начальник встановив, що це «становило порушення дисципліни та порядку».
25. 29 квітня 2012 року заявник поскаржився на ще один обшук з повним роздяганням, який відбувся 28 квітня 2012 року. Його скарга була розглянута 29 червня 2012 року директором Люблінського слідчого ізолятора, який встановив, що обшук був проведений відповідно до закону.
5 червня 2012 року заявника було піддано обшуку з роздяганням, який супроводжувався обшуком його камери. Огляд камери був частиною плану дій, запровадженого в Люблінському слідчому ізоляторі у 2012 році з метою підвищення безпеки. План передбачав перевірку всіх камер.
27. У своїх зауваженнях до ЄСПЛ адвокат заявника стверджував, що 5 червня 2012 року заявнику було наказано пройти обшук з роздяганням, незважаючи на те, що у нього був сильний біль у спині і він ледве міг ходити. Він також мав труднощі з роздяганням.
28. Заявник поскаржився директору слідчого ізолятора. Він стверджував, що після обшуку його камери його особисті речі були кинуті на підлогу, змішані з речами інших ув’язнених, і що камера «виглядала як після урагану». У скарзі він не згадував про будь-які порушення щодо обшуку з роздяганням і не скаржився на проблеми зі спиною.
29. 9 серпня 2012 року начальник слідчого ізолятора відхилив скаргу. Він встановив, що обшук був проведений відповідно до закону та з дотриманням прав та особистої гідності заявника.
Відповідна частина постанови начальника слідчого ізолятора була викладена наступним чином: «Обшук з роздяганням і огляд камери були проведені відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу. Охоронці не використовували образливих висловлювань і не принижували Вас. Вас ніхто не бив. Предмети, які оглядали, не розкидали. Під час обшуку нічого не було пошкоджено».
30. У 2012 році заявник 17 разів відвідував невропатолога і двічі – нейрохірурга. 16 жовтня 2012 року заявнику була призначена операція, очевидно, з приводу болю в спині, на 17 вересня 2013 року. Лікарі не висловлювали заперечень проти обшуку заявника з роздяганням.
31. 25 серпня 2012 року заявника відвідали сестра та зять, після чого йому було наказано пройти ще один особистий обшук з роздяганням. Він знову поскаржився директору Люблінського слідчого ізолятора, стверджуючи, що обшук з повним роздяганням не був обґрунтованим і не мав законних підстав.
32. 30 жовтня 2012 року директор Люблінського слідчого ізолятора відхилив скаргу як необґрунтовану. Так, у відповідній частині рішення зазначалося: «Обшук з роздяганням, якому Ви були піддані, був проведений згідно з відповідними положеннями та з повагою до Вашої особистої гідності».
33. 3 листопада 2012 року заявника відвідали члени його сім’ї, і йому було дозволено мати з ними безпосередній контакт. Після цього йому знову наказали пройти особистий обшук з роздяганням. Заявник стверджував, що того дня у нього був сильний біль у хребті, він ледве міг стояти, а тому відмовився від обшуку. Тоді викликали старшого чергового офіцера. Він прибув з трьома іншими охоронцями та піддав заявника обшуку з роздяганням. Йому було наказано роздягнутися догола, зігнутися в колінах, показати пеніс та відкрити рот. Однак, оскільки було вирішено, що він виконав наказ охоронців «недобросовісно», 6 листопада 2012 року його було покарано двомісячною забороною на прямий контакт з родиною під час побачень, з можливістю бачити їх лише через скляну ширму.
34. 3 листопада 2012 року заявник поскаржився до Центральної колегії Державної пенітенціарної служби на те, як був проведений особистий обшук 3 листопада 2012 року. Він стверджував, серед іншого, що після побачення з родиною у нього був сильний біль у спині, він ледве міг пересуватися і тому відмовився роздягатися. Співробітники колонії, очевидно, проігнорували його скарги і «змусили його пройти обшук з роздяганням». У скарзі він також стверджував, що не зміг одягнутися після обшуку через сильний біль у спині і що його залишили стояти в одних трусах близько 15 хв. Потім один з офіцерів відчинив вікно, щоб впустити холодне повітря, щоб змусити його швидше одягнутися.
35. 7 листопада 2012 року заявник також поскаржився на накладення на нього дисциплінарного стягнення після обшуку з роздяганням 3 листопада 2012 року.
36. 20 листопада 2012 року директор Люблінського слідчого ізолятора повідомив заявника, що його скарга від 3 листопада потребує подальшого розслідування, яке триватиме до 7 грудня 2012 року. Заявник не надав жодної додаткової інформації про результати цього провадження.
37. Скарга від 7 листопада 2012 року була відхилена 20 листопада 2012 року. У рішенні, винесеному заступником директора Люблінського слідчого ізолятора, зазначалося, що «заявник відмовився пройти обшук з повним роздяганням і погодився підкоритися лише тоді, коли його викликав старший черговий офіцер». У рішенні не згадується твердження заявника про те, що нібито причиною його відмови від проходження обшуку з роздяганням був сильний біль у спині. У рішенні також не згадуються його твердження про те, що його залишили приблизно на 15 хвилин у стані, коли він не міг одягнутися, і що його змусив одягнутися хтось, хто впустив у кімнату холодне повітря. Після цього заявник подав наступну скаргу до Люблінського воєводського суду, який 17 грудня 2012 року підтримав рішення заступника директора Люблінського слідчого ізолятора. Суд встановив, що рішення було винесено згідно з відповідними положеннями закону і що він не має компетенції перевіряти, чи було це рішення обґрунтованим чи ні.
38. 12 вересня 2013 року Люблінський воєводський суд, враховуючи стан здоров’я заявника та його неврологічні та ортопедичні проблеми, надав йому дозвіл на проведення операції за межами в’язниці. Повернення заявника до в’язниці було заплановано на 12 січня 2014 року.
50. Заявник скаржився на те, що обшуки з повним роздяганням, яким його було піддано, становили порушення статті 3 Конвенції.
59. Як неодноразово зазначав Суд, жорстоке поводження має досягти мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції.
Оцінка цього мінімуму є відносною: вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки, а в деяких випадках – від статі, віку та стану здоров’я жертви.
Суд визнав поводження «нелюдським», оскільки, серед іншого, воно було умисним, застосовувалося упродовж багатьох годин і спричинило або фактичні тілесні ушкодження, або інтенсивні фізичні та моральні страждання.
Воно визнавалося «таким, що принижує гідність», якщо воно викликало у жертв почуття страху, болю та неповноцінності, здатне принизити та зневажити їхню гідність.
Для того, щоб покарання або пов’язане з ним поводження було «нелюдським» або «таким, що принижує гідність», страждання або приниження, пов’язані з ним, повинні в будь-якому випадку виходити за межі неминучого елементу страждання або приниження, пов’язаного з даною формою законного поводження або покарання.
Питання про те, чи було метою поводження принизити або образити жертву, є ще одним фактором, який слід брати до уваги, але відсутність такої мети не може остаточно виключити порушення статті 3 Конвенції (Labita v. Italy [GC], no. 26772/95, § 120).
Твердження про жорстоке поводження повинні бути підкріплені відповідними доказами.
Для оцінки цих доказів Суд застосовує стандарт доведення «поза розумним сумнівом», але додає, що такі докази можуть випливати із співіснування достатньо сильних, чітких та узгоджених висновків або подібних неспростованих презумпцій факту (Labita v. Italy [GC], no. 26772/95, § 121).
60. Обшуки з роздяганням можуть бути необхідними в окремих випадках для забезпечення безпеки у в’язниці або запобігання заворушенням або злочинам (Iwańczuk v. Poland, no. 25196/94, § 59, 15 November 2001; Van de Ven v. the Netherlands, no. 50901/99, § 60).
Обшуки з роздяганням повинні проводитися належним чином, з належною повагою до людської гідності та з законною метою (Wainwright v. the United Kingdom, no. 12350/04, § 42).
Навіть поодинокий випадок обшуку з роздяганням визнавався таким, що принижує гідність, з огляду на спосіб, у який він проводився, можливість того, що його метою було приниження та образа, а також відсутність обґрунтування (Valašinas v. Lithuania, no. 44558/98, § 117).
61. Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що у своїх зауваженнях заявник стверджував, що обшук з повним роздяганням 5 червня 2012 року був проведений, незважаючи на те, що у нього був сильний біль у спині. Проте з документів, наданих заявником, зокрема копії його скарги, поданої після обшуку, та рішення директора Люблінського слідчого ізолятора від 9 серпня 2012 року у відповідь, вбачається, що обшук з роздяганням був проведений згідно з відповідними положеннями закону та з повагою до прав та особистої гідності заявника. У своїй скарзі заявник не згадував про свої проблеми зі здоров’ям.
62. Так само не було виявлено жодних порушень щодо обшуку з повним роздяганням від 25 серпня 2012 року, щодо якого заявник знову ж таки не висловив жодних особливих заперечень. У своєму рішенні від 30 жовтня 2012 року директор Люблінського слідчого ізолятора стверджував, що обшук з роздяганням був проведений згідно з відповідними положеннями та повагою до особистої гідності заявника.
63. Уряд підтвердив, що заявник неодноразово відвідував лікарів у 2012 році. Проте лікарі не знайшли підстав для припинення обшуків заявника з метою перевірки стану його здоров’я.
64. Суд вважає, що немає підстав вважати, що обшуки з роздяганням, проведені 5 червня та 25 серпня 2012 року, містили будь-який елемент принизливого або такого, що принижує гідність, поводження, яке могло б призвести до порушення статті 3 Конвенції (contrast Iwańczuk, § 57). Крім того, як зазначалося вище, твердження заявника про сильний біль у спині під час обшуків не підтвердилися. Сам заявник не порушував це питання у своїх скаргах до національних органів влади.
65. На підставі вищезазначених висновків Суд вважає, що не було доведено, що поводження органів влади із заявником під час обшуків з роздяганням 5 червня та 25 серпня 2012 року досягло мінімального рівня жорстокості, необхідного для застосування статті 3 Конвенції.
66. З цього випливає, що порушення статті 3 Конвенції не було.
70. Суд вже встановив, що якщо захід не відповідає вимогам статті 3 Конвенції, він може порушувати статтю 8 Конвенції, яка, серед іншого, передбачає захист фізичної та моральної недоторканності в рамках поваги до приватного життя особи.
Немає сумнівів, що вимога пройти обшук з повним роздяганням, як правило, є втручанням відповідно до першого пункту статті 8 Конвенції і має бути обґрунтована з точки зору другого пункту, а саме як така, що здійснюється «відповідно до закону» і «необхідна в демократичному суспільстві» для досягнення однієї або декількох перелічених у ньому законних цілей.
Згідно з усталеною судовою практикою, поняття необхідності передбачає, що втручання відповідає нагальній суспільній потребі і, зокрема, є пропорційним переслідуваній законній меті (Wainwright, § 43).
71. Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що накази про проведення обшуків з роздяганням ґрунтувалися на положеннях національного законодавства, а саме Кримінально-виконавчого кодексу. Суд також переконаний, що оскаржуване втручання переслідувало законну мету «запобігання заворушенням чи злочинам» та «захист прав і свобод інших осіб».
72. Залишається з’ясувати, чи були особистий обшук та обшук з повним роздяганням, яким було піддано заявника, пропорційними за обставин цієї справи.
73. Уряд стверджував, що вони були обґрунтовані підозрою в тому, що заявник займався незаконною торгівлею, оскільки в його одязі були знайдені гроші з невідомого джерела та деякі психоактивні засоби. Вони також посилалися на той факт, що 4 лютого 2012 року він намагався передати незаконне повідомлення члену своєї сім’ї; що він був активним учасником в’язничної субкультури; і що раніше він був класифікований як «небезпечний ув’язнений». Суд вважає, що всі ці фактори дійсно мають суттєве значення для загальної оцінки ставлення до заявника. Однак вони не виправдовують проведення обшуків з повним роздяганням у конкретні дати, зазначені у заяві. У зв’язку з цим Суд зазначає, що гроші були знайдені у заявника в 2011 році. Він також зазначає, що спроба передати незаконне повідомлення могла виправдати обшук 4 лютого 2012 року, який не може бути розглянутий Судом, і що режим небезпечного ув’язнення був скасований щодо заявника 18 лютого 2010 року.
74. Уряд також стверджував, що огляд камери заявника 5 червня 2012 року був частиною плану реалізації заходів безпеки. Однак він не пояснив, чи був обшук заявника також частиною цього плану і з яких конкретних причин було вирішено змусити заявника пройти обшук з роздяганням. Крім того, Уряд не надав жодних підстав для проведення особистого огляду заявника 25 серпня 2012 року.
75. Суд усвідомлює необхідність убезпечення в установах, де люди позбавлені волі. Однак він вважає, що такі вкрай інвазивні та потенційно принизливі заходи, як особисті обшуки або обшуки з роздяганням, потребують правдоподібного обґрунтування. Не схоже, що таке обґрунтування було надано заявнику в’язничною адміністрацією у цій справі.
Суд також зазначає, що 23 грудня 2014 року Уповноважений з прав людини рекомендував, щоб особа, яку було повідомлено про те, що вона підлягає особистому обшуку, мала право оскаржити це рішення в суді. За відсутності такого ефективного засобу правового захисту на національному рівні важко забезпечити виконання вимоги щодо достатнього обґрунтування для проведення особистих обшуків або обшуків з повним роздяганням.
76. Викладені вище міркування є достатніми для того, щоб Суд дійшов висновку, що органи влади не надали достатніх та відповідних підстав для проведення обшуків заявника 5 червня 2012 року та 25 серпня 2012 року з повним роздяганням.
77. Відповідно, мало місце порушення статті 8 Конвенції.
Dejnek v. Poland, application № 9635/13, judgment 01.06.2017
Dmytro Yagunov 