У своєму рішенні у справі Bouyid v. Belgium [GC], 2015, Велика палата прийняла наступний новий принцип щодо неналежного поводження з особами, які повністю перебувають під контролем агентів Держави. Коли особа позбавлена волі або стикається з правоохоронцями, будь-яке застосування фізичної сили, яке не було суворо необхідним у зв’язку з її власною поведінкою, принижує людську гідність і становить порушення статті 3 Конвенції (§§ 100 і 101).
Тест на мінімальний рівень жорстокості за статтею 3 Конвенції
Стаття 3 Конвенції в абсолютній формі забороняє три форми неналежного поводження: катування, нелюдське поводження або покарання і таке, що принижує гідність, поводження або покарання.
Згідно з усталеною практикою Суду, неналежне поводження має досягти мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3 Конвенції. Суд постановив, що оцінка цього рівня є відносною і залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні або психічні наслідки, а в деяких випадках – стать, вік і стан здоров’я жертви (Muršic v. Croatia [GC], 2016, § 97).
Для того, щоб визначити, чи був досягнутий поріг жорстокості, Суд може також брати до уваги інші фактори, зокрема:
(a) Мета, з якою було застосовано неналежне поводження, а також наміри або мотиви, що стояли за ним, хоча відсутність наміру принизити чи образити жертву не може остаточно виключити наявність порушення статті 3 Конвенції;
(b) Контекст, в якому було застосовано неналежне поводження, наприклад, атмосфера підвищеної напруженості та емоцій;
(c) Чи перебувала жертва в уразливому становищі (Khlaifia and Others v. Italy [GC], 2016, § 160).
До рішення у справі Bouyid v. Belgium [GC], 2015, цей тест застосовувався незалежно від категорії поведінки, про яку йдеться.
Таким чином, як постановив Суд у справі Ireland v. the United Kingdom, 1978, в Суді можуть розглядатися справи про «насильство, яке підлягає засудженню як з моральних міркувань, так і в більшості випадків відповідно до внутрішнього законодавства Договірних держав, але яке не підпадає під дію статті 3 Конвенції» (§ 167).
На цій підставі та в контексті стверджуваного жорстокого поводження з боку представників держави Суд постановив, що:
ступінь залякування, якого зазнав заявник під час примусового доставлення до поліцейської дільниці, не перевищував необхідного порогу (Foka v. Turkey, 2008, § 61; Protopapa v. Turkey, 2009, § 49);
тримання заявника в наручниках упродовж чотирьох годин, яке не спричинило жодних фізичних ушкоджень і не мало довгострокового впливу на психічний стан заявника, не досягло порогу жорстокості, передбаченого статтею 3 Конвенції (Wieser v. Austria, 2007);
біль і душевні страждання, яких зазнала особа, яку доставили до поліцейської дільниці і змусили підписати заздалегідь підготовлену заяву в той час, коли її син перебував у комі, не досягли мінімального рівня жорстокості, що вимагається статтею 3 Конвенції (Berktay v. Turkey, 2001, § 176).
Уточнення критерію мінімального рівня жорстокості у справі Bouyid v. Belgium
У справі Bouyid v. Belgium [GC], 2015, Суд відійшов від критерію мінімального рівня жорстокості в дуже специфічному контексті особи, яка позбавлена свободи «або, в більш загальному сенсі, стикається з правоохоронцями», і зробив це наступним чином.
Вона починається (у § 100) з прийняття чіткого правила: «Щодо особи, яка позбавлена свободи або, в більш загальному сенсі, стикається з працівниками органів правопорядку, будь-яке застосування фізичної сили, яке не було суворо необхідним у зв’язку з її власною поведінкою, принижує людську гідність і, в принципі, є порушенням права, викладеного в статті 3 Конвенції».
Вкказаний підхід випливає з усталеного принципу, викладеного в рішенні у справі Ribitsch v. Austria, 1995, § 38.
Далі (у § 101) роз’яснюється, що вираз «в принципі» не можна розуміти як такий, «що можуть існувати ситуації, в яких такий висновок про порушення не є необхідним, оскільки вищезгаданий поріг серйозності не був досягнутий» (§ 101). Це пояснюється тим, що «будь-яке посягання на людську гідність суперечить самій суті Конвенції» (§ 101), а між поняттями «поводження, що принижує гідність» і «повага до людської гідності» існує особливо «тісний зв’язок» (§§ 89 і 90 та наведені в них справи).
На завершення Суд виклав новий принцип, що підлягає застосуванню, наступним чином: «Будь-яка поведінка співробітників органів правопорядку по відношенню до особи, яка принижує людську гідність, є порушенням статті 3 Конвенції. Це стосується, зокрема, застосування ними фізичної сили проти особи, якщо це не є суворо необхідним у зв’язку з її поведінкою, незалежно від того, який вплив це мало на цю особу» (§ 101).
Підсумовуючи, підхід, застосований у рішенні у справі Bouyid v. Belgium [GC], 2015, означає, що коли заявник повністю перебуває під контролем агентів Держави, Суд повинен зосередити увагу на необхідності, а не жорстокості поводження, якого зазнав заявник, щоб визначити, чи підпадає оскаржуване питання під дію статті 3 Конвенції. Якщо поводження не вважається суворо необхідним, воно становить поводження, що принижує гідність, а отже, є порушенням статті 3 Конвенції (§§ 111 and 112; see also Perkov v. Croatia, 2022, § 31).
Чи зберігає свою актуальність критерій жорстокості?
Критерій жорстокості залишається актуальним у випадках, коли поводження мало місце, коли заявник повністю перебував під контролем агентів Держави, якщо Суд також бажає зробити ще один крок і кваліфікувати поводження як нелюдське поводження або катування (Yusiv v. Lithuania, 2016, §§ 61-62; R.R. and R.D. v. Slovakia, 2020, §§ 160-161; M.B. and Others v. Slovakia (no. 2), 2023, § 74; Lapunov v. Russia, 2023, §§ 107-110).
Приклади застосування рішення у справі Bouyid v. Belgium [GC]
A.P. v. Slovakia, 2020
Суд визнав, що «поріг жорстокості» був досягнутий ударом по обличчю під час арешту після проведення оцінки того, чи була застосована фізична сила «суворо необхідною» (§§ 59-63). Беручи до уваги вразливість неповнолітнього заявника та професіоналізм поліцейських, Суд вирішив, що, навіть якщо заявник плюнув на поліцейських або спробував вдарити їх, сила не була суворо необхідною (§ 62).
Pranjić-M-Lukić v. Bosnia and Herzegovina, 2020
Суд постановив, що за конкретних обставин справи застосування наручників (коли заявника силоміць супроводжували на примусові психіатричну та психологічну експертизу в ході кримінального провадження проти нього) не було суворо необхідним у зв’язку з його поведінкою. Застосування наручників принижувало людську гідність заявника і саме по собі було таким, що принижує гідність (§ 82).
Zakharov and Varzhabetyan v. Russia, 2020
Суд встановив, що застосування поліцією фізичної сили під час розгону політичного мітингу не було суворо необхідним, оскільки заявники збиралися на мирне зібрання. Суд надав особливої ваги тому факту, що тілесні ушкодження були отримані в той час, коли заявники перебували в районі, де органи правопорядку проводили операцію, під час якої вони вдалися до застосування сили з метою припинення масових заворушень. Застосування сили було визнано таким, що принизило гідність заявників, а отже, становило поводження, що принижує гідність (§§ 70-74).
Roth v. Germany, 2020
Суд постановив, що неодноразові обшуки заявника з повним роздяганням до і після прийому відвідувачів у в’язниці не мали жодної законної мети і призвели до надмірного приниження гідності заявника. Таким чином, обшуки принижували людську гідність заявника і становили поводження, що принижує гідність, відповідно до статті 3 (§ 72).
Navalnyy and Gunko v. Russia, 2020
Визнавши, що заявник не чинив жодного опору під час публічного затримання та подальшого доставлення до відділку поліції, Суд постановив, що силове викручування рук заявника працівниками поіліції під час цих подій не було викликане суворою необхідністю через поведінку самого заявника.
Ilievi and Ganchevi v. Bulgaria, 2021
Суд застосував тест Буїда в контексті обшуку та домашнього арешту. Він визнав надмірною поведінку працівників поліції щодо двох заявників-чоловіків (підозрюваних), тоді як дії працівників поліції щодо трьох заявниць (членів сім’ї), які були дуже короткими і стриманими, були пропорційними щодо їхньої поведінки (§§ 52-57 і §§ 58-62).
Dmytro Yagunov 