Cтаном на 13 вересня 2024 року всього у різних пенітенціарних установах України утримувалося 40201 осіб, з них СІЗО та УВП – 15392 осіб.
У виправних колоніях утримувалося 23896 осіб, у виховних колоніях – 54 особи, уу виправних центрах – 859 осіб.
Зниження в’язничного населення по праву було предметом гордості української влади до початку повномасштабного вторгнення Росії до України у лютому 2024 року. Дійсно, мало держав можуть похвалитися таким зниження кількості ув’язнених, хоча є нюанси.
Перший з них – це окупація Росією Криму, Донецької та Луганської областей у 2014 році. Відповідно, загальна кількість українських ув’язнених різко пішла донизу саме з вирахуванням в’язничного населення областей, які традиційно характеризувалися найбільшим в’язничним населенням, як порівняти з іншими областями.
Аналогічно, графік incarceration rate також доводить висловлену вище тезу.
Проте, на жаль, існують й інші нюанси, доволі невтішні для української пенітенціарної політики, і пов’язані вони саме з відносними показниками в’язничного населення.
Говорячи про кількість населення України, то доцільно згадати, що у 2020 році Укрстат давав цифру у 41,9 млн. осіб.
За оцінкою МВФ, у 2021 році наявне населення України становило 41 млн осіб. У 2022 році воно скоротилося до 35 млн осіб, у 2023 році – до 33,2 млн осіб.
За даними Інституту демографії та соціальних досліджень, станом на 1 січня 2023 року чисельність населення України становила 28-34 млн.
За даними УВКБ ООН, станом на 19 серпня 2024 року було зареєстровано 6,8 млн біженців з України, які стали такими внаслідок воєнної агресії Росії проти України.
Критично оцінюючи абсолютні показники, потрібно брати до уваги кількість біженців, «ухилянтів» та корупцію у ТЦК та ВЛК, не завжди міцні кордони (якщо є сотні осіб, які намагаються перетнути кордон, це означає, що є попит та, відповідно, можливості).
Відповідно, все це створило умови для ще більшого відтоку українського населення, а тому ми маємо усі підстави брати за основу показник населення України на рівні приблизно 28 млн. осіб.
Відтак, incarceration rate станом на вересень 2024 року може з більш ніж великою долею вірогідності становити 144 ув’язнених на 100 тис. населення.
Як наслідок, наявна дуже небезпечна тенденція руху української юстиції у пунітивному напрямку. Вимушений відступ від статті 5 Конвенції про захист прав людини не міг минути без соціальних наслідків для пенітенціарної системи України та національної пенітенціарної політики.
Проте, що є більше важливим, вимушений відступ від статті 5 Конвенції не міг минути без психологічним наслідків для суддів, слідчих та прокурорів.
Війна триває, на жаль. Вона забирає життя українців. Тому судді та прокурори не можуть стояти осторонь та самоізолюватися у своїх намаганнях максимально покарати українців саме за допомогою ув’язнення.
Dmytro Yagunov 