Нижче пропонується витяги з доповідей ЄКЗК за результатами візитів до Ірландії у 2010, 2014 та 2019 роках (переклад доповідь 2019 року надана у майже повному обсязі).
Вказані доповіді становлять великий інтерес для порівняльного аналізу пенітенціарних систем, і – передусім – в силу контрастності.
Так, з одного боку, пенітенціарні установи демонструють великі успіхі у забезпеченні прав ув’язнених та дотриманні стандартів ЄКЗК. Це стосується, наприклад, кількості та якості реабілітаційних програм та забезпеченні контактів із зовнішнім світом.
З іншого, пенітенціарні установи демонструють велику концентрацію насильства, де, як вказує ЄКЗК, вони стають місцем зіткнення різних ворогуючих банд. Невипадково у доповіді 2019 року особлива увага присвячена проблемі дотримання стандартів ЄКЗК щодо ув’язнених, які в силу різних причин перебувають під захистом. Більше того, особливе здивування викликають майже середньовічні практики «гігієнічних прогулянок» з «горщиками».
Крім того, доповіді щодо Ірландії демонструють наскільки держава дбає про осіб з психічними захворюваннями у відповідних закладах та особами похилого віку у закладах соціального піклування.
Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010
ПОЛІЦІЯ
Існування ефективних механізмів боротьби з неправомірними діями поліції є важливою гарантією проти жорстокого поводження із затриманими особами. У тих випадках, коли з’являються докази можливих правопорушень, проведення ефективного розслідування та, якщо факт жорстокого поводження доведено, накладення відповідних дисциплінарних та/або кримінальних стягнень може мати потужний стримуючий вплив на працівників поліції, які в іншому випадку могли б бути схильні до жорстокого поводження[1].
Декілька осіб стверджували про вербальне та/або фізичне жорстоке поводження з боку поліції. Ймовірне жорстоке поводження полягало переважно у нанесенні копняків, стусанів та ударів кийками по різних частинах тіла. Звинувачення стосувалися моменту затримання або під час транспортування до відділку поліції, а в одному випадку – упродовж перебування у відділку[2].
Загалом, основні гарантії, на яких наполягає ЄКЗК (право зацікавлених осіб повідомити близького родича або іншу третю особу на свій вибір про своє становище; право на доступ до адвоката; право на доступ до лікаря), продовжують реалізовуватися задовільним чином з самого початку тримання під вартою[3].
Камери в поліцейських відділках Корк-Брідуелл і Мейфілд не були обладнані дзвінком, а в поліцейському відділку Кулок дзвінок у камері № 3 не працював. Крім того, кілька камер у відділку поліції Корк-Брідуелл були брудними. ЄКЗК рекомендує усунути ці недоліки[4].
Деякі з відвіданих невеликих поліцейських відділків, наприклад, на Дублін Сандрайв Роуд і Корк Мейфілд, не мали душових кабін, але ув’язнені могли користуватися раковиною для вмивання (згідно з журналами обліку, в цих відділках рідко утримували осіб на ніч)[5].
Деякі – але не всі – відвідані поліцейські установи були обладнані подвір’ям для прогулянок на свіжому повітрі. У дублінському відділку поліції Брайдвелл, де нерідко особи тримаються під вартою понад 24 години, співробітники повідомили делегації, що затриманим особам дозволяється виходити на подвір’я зони тримання під вартою щонайменше на одну годину кожного дня[6].
ЄКЗК рекомендує вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб особам, які тримаються під вартою в поліції більше 24 годин, надавалася можливість щоденних прогулянок на свіжому повітрі[7].
ПЕНІТЕНЦІАРНІ УСТАНОВИ
У деяких з відвіданих в’язниць делегація отримала низку повідомлень про вербальні образи (зокрема, у в’язниці Корк, щодо ув’язнених з числа мігрантів та іноземних громадян, які іноді мали расистський характер), а також про фізичне жорстоке поводження з боку деяких співробітників в’язниці щодо ув’язнених. Стверджуване жорстоке поводження полягало переважно у нанесенні ударів кулаками та ногами по тілу; таке поводження, як видається, було особливо поширеним під час переміщення до ізолятора[8].
В’язнична субкультура
Комітет також дуже стурбований, коли виявляє культуру, яка сприяє залякуванню та насильству між ув’язненими. У звіті за результатами візиту 2006 року ЄКЗК заявив, що принаймні три з відвіданих в’язничних установ можна вважати небезпечними як для ув’язнених, так і для тюремного персоналу (зокрема, в’язниці Лімерик і Маунтджой, і навіть в’язниця Св. Патріка)[9].
За проміжний період було вжито низку заходів для вирішення проблем безпеки, і це було особливо помітно в установі Св. Патрика, де рівень насильства значно знизився. Однак ситуація у в’язниці Маунтджой залишається тривожною, і в’язниця залишається небезпечною як для ув’язнених, так і для персоналу. Зростання кількості осіб, які шукають захисту у адміністрації в’язниці від інших ув’язнених, є симптомом такого розвитку подій. Ножові поранення, різані рани та напади з використанням різних предметів є майже щоденним явищем[10].
Причинами високого рівня насильства між ув’язненими у в’язниці Маунтджой залишаються ті, що були визначені у звіті за результатами візиту 2006 року: доступність наркотиків, відсутність цілеспрямованих заходів, існування ворогуючих між собою банд, постійна відсутність індивідуальної оцінки ризиків та потреб для всіх ув’язнених, а також брак місця та погані матеріальні умови утримання. Крім того, конструкція установ у поєднанні з переповненістю не дозволяє належним чином класифікувати та розділяти ув’язнених[11].
Цікаво, що у в’язниці Корк, де погані матеріальні умови і відсутність цілеспрямованої діяльності є настільки ж вираженими, насильство між ув’язненими мало поширене, очевидно, тому, що ув’язнені більше стурбовані тим, щоб залишатися в тісному контакті зі своїми сім’ями і не бути переведеними в іншу, більш віддалену в’язницю в якості дисциплінарного покарання. Крім того, тут менше проблем зі зловживанням наркотиками і, очевидно, немає ворогуючих між собою банд. Тим не менш, делегація отримала багато скарг від мігрантів на те, що вони постійно піддаються залякуванням з боку інших ув’язнених[12].
Обов’язок піклуватися про ув’язнених, які перебувають під їхньою опікою, включає в себе обов’язок захищати їх від інших ув’язнених, які можуть захотіти заподіяти їм шкоду. В’язнична адміністрація повинна діяти на випередження, щоб запобігти насильству з боку ув’язнених по відношенню до інших ув’язнених[13].
Вирішення проблеми насильства між ув’язненими вимагає, щоб в’язничний персонал був уважним до ознак проблем, а також вирішував їх і був належним чином підготовлений для втручання. Вирішальним фактором у цьому контексті є наявність позитивних стосунків між персоналом та ув’язненими, що ґрунтуються на поняттях динамічної безпеки та турботи; це значною мірою залежатиме від того, чи володіє персонал відповідними навичками міжособистісного спілкування[14].
Очевидно також, що ефективна стратегія боротьби із залякуванням/насильством серед ув’язнених повинна бути спрямована на забезпечення того, щоб тюремний персонал мав можливість належним чином реалізовувати свої повноваження[15].
Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014
ПОЛІЦІЯ
ЄКЗК рекомендує ірландській владі нагадати співробітникам поліції, що будь-яка форма жорстокого поводження (фізичного або словесного) із затриманими особами є неприйнятною і буде відповідно каратися[16].
МІГРАНТИ
ЄКЗК рекомендує ірландській владі реалізувати свої плани щодо створення спеціально спроектованого центру для затриманих іммігрантів відповідно до вимог Комітету.
Доки іммігранти утримуються у в’язницях, слід вжити всіх необхідних заходів для того, щоб обмежити їхній контакт з ув’язненими, які перебувають під слідством, і засудженими, забезпечити їм якомога більше часу поза камерою та надати їм можливість відкритих побачень.
У в’язниці повинні бути легко доступні послуги перекладача для надання допомоги затриманим іммігрантам і персоналу в разі потреби; у зв’язку з цим послуги телефонного перекладу, доступні в пунктах в’їзду, також повинні бути доступні мігрантам у в’язницях[17].
ПЕНІТЕНЦІАРНІ УСТАНОВИ
Під час попередніх візитів до Ірландії ЄКЗК критично ставився до практики «випорожнення» і неодноразово заявляв, що вона є принизливою не лише для особи, яка користується камерним горщиком, але й для осіб, з якими вона перебуває в одній камері, а також для працівників в’язниці, які мають здійснювати нагляд за процедурою «випорожнення». Під час останнього візиту ЄКЗК у 2010 році майже чверть ув’язнених були змушені випорожнюватися щодня[18].
У цьому контексті Комітет вітає припинення практики гігієнічних «прогулянок» у відділеннях А, В і С в’язниці Маунтджой, а також той факт, що у новій в’язниці Корк, введення в експлуатацію якої заплановано на кінець 2015 року, буде передбачена внутрішньокамерна санітарія.
Однак, на момент візиту ЄКЗК у в’язницях Корка, Лімерика і Портлуаза все ще перебувало 330 ув’язнених, які здійснювали гігієнічні «прогулянки», причому переважна більшість з них – у Корку. Ситуація в Корку викликає особливе занепокоєння, оскільки багато ув’язнених змушені сидіти в одній камері та перебувають там упродовж тривалого часу упродовж дня.
У своєму листі від 06 січня 2015 року ірландська влада заявила, що вивчить можливість збільшення кількості патрулів біля туалетів. ЄКЗК вважає, що кожен ув’язнений повинен мати доступ до туалету, коли це необхідно, і що особи, які перебувають в одній камері, ніколи не повинні вдаватися до використання камерних горщиків.
ЄКЗК знову закликає ірландську владу викорінити «відхожі місця» з пенітенціарної системи. До тих пір, поки всі камери не будуть обладнані внутрішніми санітарними умовами, влада повинна забезпечити, щоб ув’язнені, які потребують відвідування туалету, випускалися з камер без невиправданих затримок у будь-який час (в тому числі вночі)[19].
Насильство серед ув’язнених
Комітет занепокоєний, коли виявляє культуру, яка сприяє насильству та залякуванню між ув’язненими[20].
У своїх звітах за результатами візитів 2006 і 2010 років ЄКЗК згадував про випадки поножовщини, різанини і нападів з використанням різних предметів у деяких в’язницях, зокрема, у в’язниці Маунтджой. Комітет заявив, що цю в’язницю можна вважати небезпечною як для ув’язнених, так і для тюремного персоналу. У період з 2010 року було докладено значних зусиль для зниження рівня насильства у в’язницях. Вжиті заходи включали інвестування у суворіші заходи безпеки, зменшення переповненості, запровадження політики індивідуального стимулювання режиму, а також надання ув’язненим у в’язниці Маунтджой камер для одномісного розміщення. Прогрес був досягнутий, проте рівень насильства у в’язниці Маунтджой та інших установах залишається надто високим[21].
Насильство між ув’язненими значною мірою продовжує підживлюватися низкою факторів, зокрема, існуванням ворогуючих між собою банд і високим рівнем вживання заборонених наркотиків. Комітет має нагадати, що обов’язок піклуватися про тих, хто перебуває під їхньою опікою, включає в себе обов’язок захищати їх від інших ув’язнених, які бажають заподіяти їм шкоду[22].
ЄКЗК наголошує ще раз на важливості ретельної реєстрації всіх випадків насильства між ув’язненими. Делегація була занепокоєна тим, що в деяких в’язницях досить погано реєструються випадки насильства між ув’язненими. У в’язниці Маунтджой делегація зіткнулася з серйозними нападами, що сталися 23 і 24 липня 2014 року, які не були зареєстровані адміністрацією в’язниці. У в’язниці Мідлендс всі інциденти реєструвалися в одному з двох журналів обліку – «Книзі реєстрації інцидентів (надзвичайних подій)» або «Книзі реєстрації нещасних випадків/інцидентів» (хоча критерії класифікації залишилися для делегації незрозумілими)[23].
Політика повідомлення про випадки насильства між ув’язненими до поліції, як видається, відрізняється в різних в’язничних установах. Наприклад, у в’язницях Маунтджой і Кловерхілл позиція керівництва, схоже, полягала в тому, щоб повідомляти лише про ті інциденти, коли ув’язнений хотів подати скаргу. На противагу цьому, у в’язниці Каслрі систематично повідомлялося про всі інциденти[24].
ЄКЗК рекомендує, щоб будь-яка травма, яка свідчить про насильство між ув’язненими, негайно доводилася до відома поліції та розпочиналося досудове розслідування[25].
Умови тримання
Як зазначалося вище, під час візиту делегація зосередила свою увагу на умовах тримання під вартою осіб, які перебувають під захистом, а також ув’язнених, ізольованих від загального контингенту через їхню поведінку. Матеріальні умови для цих конкретних груп описані далі у звіті, а загальна оцінка ситуації в основних житлових приміщеннях відвіданих в’язниць викладена нижче.
У в’язниці Каслрі ув’язнені розміщувалися в одно- або двомісних камерах, належним чином обладнаних і достатнього розміру, із санітарними умовами в камерах.
У в’язниці Маунтджой після ремонту камерне розміщення забезпечило хороші умови проживання: всі ув’язнені були розміщені в одномісних камерах достатнього розміру, належним чином мебльованих і з внутрішніми санітарними умовами. На кожному поверсі було близько 26 камер, кілька з них призначалися для ув’язнених, які не палять. На кожному поверсі було чотири душові кабіни, до яких ув’язнені могли користуватися щодня.
У в’язниці Мідлендс камери крила «А» (кожна площею приблизно 8 м.кв.) вміщували двох ув’язнених і були обладнані двоярусним ліжком, телевізором, столом і стільцем, а також мали внутрішні санітарні умови. Вони мали хороший доступ до природного світла, а штучне освітлення та вентиляція були достатніми. Однак камери площею 8 м.кв. не пристосовані для розміщення двох ув’язнених.
Одномісні камери у новозбудованих крилах «Е» та «G» були належним чином обладнані, мали достатній розмір (приблизно 8 м.кв.) та мали роздільні санвузли, у тому числі душову кабіну.
ЄКЗК рекомендує припинити використання камер площею 8 м.кв. для розміщення більше одного ув’язненого[26].
ЄКЗК вітає кроки, зроблені Ірландською пенітенціарною службою для різкого скорочення кількості ув’язнених, які перебувають під захистом, особливо тих, хто перебуває в умовах 23-годинної ізоляції. На момент візиту кількість ув’язнених, які перебували під 22-годинною та 23-годинною ізоляцією, становила 42 особи, що менше, ніж 211 осіб станом на липень 2013 року. Ще 211 ув’язнених перебували на суворому режимі та проводили в камерах до 21 години щодня[27].
Ув’язнені під захистом
У в’язниці Каслрі ув’язнені, які перебували під захистом (47 осіб на момент візиту), були розміщені у крилах B1 та B2 в одно- та двомісних камерах. Жоден з ув’язнених не перебував під 23-годинною ізоляцією, і адміністрація в’язниці змогла забезпечити, щоб ув’язнені могли вільно спілкуватися один з одним. Ув’язненим дозволялося виходити з камер щонайменше на 4 години на день; вони могли відвідувати школу 2-3 дні на тиждень, де вони спілкувалися з іншими ув’язненими, і могли брати участь у кількох майстер-класах (кулінарія, англійська мова, комп’ютерна грамотність, музика, робота по дереву); деякі з ув’язнених працювали (в основному прибирали), але робочих місць було надто мало для такої кількості ув’язнених. Переважна більшість цих ув’язнених перебували на стандартному рівні заохочувального режиму, декілька – на базовому і декілька – на посиленому[28].
У в’язниці Маунтджой за кілька днів до візиту делегації ЄКЗК через погані матеріальні умови та відсутність належних послуг було закрито окремий блок, в якому розміщувалися ув’язнені під захистом. Ув’язнені під захистом були переведені до західного крила D установи Св. Патрика. На момент візиту в цьому крилі перебувало 72 ув’язнених під захистом, але через брак місця чотири ув’язнені під захистом були розміщені в зоні для ув’язнених, а один – у відділенні для в’язнів з проблемною поведінкою в’язниці Маунтджой. Необхідно докласти всіх зусиль, щоб уникнути розміщення ув’язнених, які перебувають під захистом, у відділенні для осіб із складною поведінкою[29].
Західне крило D в’язниці Св. Патрика складалося з 72 одномісних камер, розташованих на трьох поверхах. Під час візиту ув’язнені під захистом були розділені на п’ять груп, кожна з яких була позначена кольором (червоний, зелений, жовтий, помаранчевий і синій), щоб позначити, з ким ув’язнені могли спілкуватися. Шоста група ув’язнених складалася з осіб, які могли спілкуватися з усіма і могли брати участь у повній програмі заходів щодня. Під час візиту один ув’язнений перебував під «захистом від всіх інших», що означало, що він не мав жодної взаємодії з іншими ув’язненими та перебував у своїй камері 23 години на добу[30].
Режим у західному крилі D був обмеженим: жовта група відвідувала школу тричі на тиждень по 2 години, червона, зелена та помаранчева групи – двічі на тиждень, а синя група – лише один раз на тиждень. Єдиними двома іншими видами діяльності були прогулянки на подвір’ї (1 година на день) та заняття у спортзалі (1 година на день). Комп’ютерний клас пропонувався щодня у будні дні, але його мало відвідували. Таким чином, ув’язнені мали можливість проводити поза камерою від двох до чотирьох годин на день; крім того, вони мали одну годину поза камерою щодня на сходовому майданчику для прибирання камери, прання одягу, прийняття душу та телефонних дзвінків[31].
Адміністрація в’язниці визнала, що система заохочувального режиму не дуже добре працювала у відділенні захисту через обмежену кількість видів діяльності, які можна було запропонувати. Таким чином, засуджені отримували відмітку про заохочувальний режим за хорошу поведінку, а не за участь у заходах[32].
Ув’язнені під захистом у в’язниці Маунтджой можуть мати два побачення на тиждень. Візити, як правило, перевіряються для убезпечення ув’язнених. Тим не менш, ув’язненим, які перебувають на посиленому рівні заохочувального режиму, пропонується одне 30-хвилинне побачення на місяць у відкритих умовах.
ЄКЗК визнає, що в деяких випадках з міркувань безпеки може бути виправданим проведення побачень у кабінках. Він також визнає, що відкриті візити можуть вимагати додаткових ресурсів персоналу. Однак, «відкриті» побачення повинні бути правилом, а «закриті» – винятком для всіх категорій ув’язнених. Будь-яке рішення про запровадження закритих побачень завжди має бути обґрунтованим і аргументованим, а також базуватися на індивідуальній оцінці потенційного ризику, який може становити ув’язнений або його відвідувачі[33].
У в’язниці Мідлендс 30 ув’язнених, які перебували під захистом, були розміщені у крилі С2, у камерах площею близько 9 м.кв. Камери такого розміру придатні для одиночного утримання, але не повинні використовуватися для утримання двох ув’язнених, як це було в деяких камерах. У деяких камерах протікали раковини, не було гарячої води, а вікна були розбиті. Крім того, санітарні приміщення в будь-якій камері, де утримується більше одного ув’язненого, повинні бути повністю перегородженими (тобто до стелі)[34].
Під час візиту 23 ув’язнених під захистом перебували на 23-годинному ув’язненні в карцері. Делегація отримала скарги на те, що їм часто пропонували виходити з камер менше ніж на 1 годину щодня. Крім того, як тільки ув’язнений потрапляв під захист, його переводили на базовий рівень системи заохочувального режиму, що означало лише три телефонні дзвінки і одне 30-хвилинне відкрите побачення на тиждень. Директор в’язниці Мідлендс пояснив, що це було пов’язано з обмеженою кількістю персоналу для убезпечення ув’язнених; він також пояснив, що керівництво не хотіло, щоб ув’язнені не зверталися за захистом, і не хотіло позбавляти стимулів інших ув’язнених, які докладали зусиль для участі в навчанні та заходах, надаючи такі ж привілеї ув’язненим, які перебувають під захистом[35].
У Вітфілдській в’язниці намір керівництва полягав у тому, щоб не мати ув’язнених під охороною та забезпечити всім ув’язненим можливість вільно спілкуватися, тим більше, що установа мала бути робочою в’язницею, де принаймні 80% ув’язнених мали б оплачувану роботу. Прибуття молодих людей і неповнолітніх з установи Св. Патрика призупинило ці плани. Тим не менш, існувала надія, що в 2015 році, коли засуджені 17-річні підлітки вже не утримуватимуться у Вітфілдській в’язниці, а перебуватимуть у дитячих виправних школах, з’явиться можливість перевести всіх ув’язнених під захистом з Вітфілдської в’язниці[36].
На момент візиту там перебувало близько 60 ув’язнених, які перебували під захистом. Шестеро молодих дорослих (тобто 18-20-річних) були розміщені в блоці 3G, в одному крилі з трьома неповнолітніми, які перебували під захистом. Всі ув’язнені відвідували школу тричі на тиждень, що було обов’язковим, мали доступ до кількох майстерень (художньої, кулінарної, механічної), кілька разів на тиждень могли відвідувати тренажерний зал, а також щовечора збиратися разом у крилі, де були встановлені столи для настільного тенісу та більярду[37].
Становище дорослих ув’язнених під охороною, більшість з яких перебували у відділеннях 2G і 5G, було набагато менш сприятливим. Делегація отримала багато скарг від ув’язнених на поганий режим, коли вони перебували в камерах по 21 годині і більше, не маючи доступу до жодних заходів. Вони також скаржилися на те, що побачення надаються лише у вівторок вранці, що є незручним для їхніх родин, оскільки цей час припадає на шкільний та робочий день[38].
Близько шести ув’язнених також були розміщені з міркувань захисту у Західному крилі № 2, де режим був ще суворішим, а щоденний час перебування поза камерою для деяких обмежувався однією годиною або менше прогулянок на свіжому повітрі[39].
Комітет розуміє, що переведення з одного рівня режиму на інший має ґрунтуватися на поведінці окремого ув’язненого, а також на його участі у заходах. Ув’язнені під захистом, які не вчинили жодного дисциплінарного проступку, але не мають доступу до заходів через свій статус захисту, не повинні де-факто каратися переведенням на базовий рівень системи заохочувального режиму[40].
Крім того, для ув’язнених дуже важливо мати можливість підтримувати хороший контакт із зовнішнім світом. Це тим більше стосується ув’язнених під захистом, які можуть мати більшу потребу в підтримці контактів із зовнішнім світом, оскільки вони не можуть мати безпечних контактів з іншими ув’язненими[41].
Крім того, умови, подібні до одиночного ув’язнення, можуть мати надзвичайно шкідливий вплив на психічне, соматичне та соціальне здоров’я ув’язненого. Шкідливий вплив може бути негайним і зростати, чим довше триває цей захід і чим більш невизначеним він є. Комітет хоче підкреслити, що, переслідуючи мету забезпечити всім ув’язненим можливість відбувати покарання в безпечних умовах, влада повинна прагнути мінімізувати шкідливі наслідки такої сегрегації. Для тих ув’язнених, які перебувають під захистом (тобто на 21-23-годинному ув’язненні) більше кількох тижнів, слід вжити додаткових заходів, щоб забезпечити їм належні умови та лікування; доступ до заходів, освітніх курсів та спорту повинен бути реальним[42].
ЄКЗК рекомендує ірландській владі продовжити свої зусилля щодо забезпечення ув’язнених, які перебувають під захистом у в’язницях Мідлендс і Маунтджой, а також у в’язниці Вітфілд, які утримуються під вартою упродовж більш тривалого періоду часу, цілою низкою цілеспрямованих заходів, беручи до уваги вищезазначені зауваження. Крім того, Комітет рекомендує, щоб усім ув’язненим, які перебувають під захистом, було запропоновано одну годину на тиждень для побачень, бажано у відкритих умовах[43].
У цьому контексті ЄКЗК хотів би послатися на рішення Високого Суду від 17 лютого 2015 року у справі Daniel McDonnell and the Governor of Wheatfield Prison, в якому йдеться про те, що поміщення цього ув’язненого в умови, подібні до одиночного ув’язнення, з метою його власного захисту упродовж одинадцяти місяців є явним порушенням його конституційних прав на фізичну та психологічну недоторканність. Крім того, у рішенні йдеться про незаконний характер застосування Правила 63, оскільки при кожному поновленні направлення (приблизно кожні чотири тижні) не визначалася кінцева дата, а начальник в’язниці не сам видавав таке направлення. ЄКЗК також вважає, що для осіб, поміщених під захист всупереч їхньому бажанню, має існувати можливість оскаржити цей захід на вищому адміністративному рівні, і що відповідна особа повинна брати участь в обговоренні з метою пошуку альтернативного рішення[44].
Небезпечні ув’язнені
У кожній країні є певна кількість ув’язнених, які, як вважається, становлять особливо високий ризик для безпеки, а отже, потребують особливих умов тримання під вартою. Сприйнятий високий ризик для безпеки таких ув’язнених може бути зумовлений характером скоєних ними злочинів, тим, як вони реагують на обмеження життя у в’язниці, або їхнім психологічним/психіатричним профілем. Ця група ув’язнених становитиме (або, принаймні, повинна становити, якщо система класифікації працює задовільно) дуже малу частку від загальної кількості ув’язнених. Однак саме ця група викликає особливе занепокоєння у ЄКЗК, оскільки необхідність вжиття виняткових заходів щодо таких ув’язнених пов’язана з підвищеним ризиком нелюдського поводження[45].
У в’язниці Мідлендс в ізоляторі лівого крила С1, що складається з 11 одномісних камер, під час візиту перебували 11 ув’язнених, які, як вважалося, становили небезпеку для інших ув’язнених і для належного порядку в установі. Делегацію поінформували, що ці ув’язнені утримуються там з міркувань безпеки і що їх «регулярно переоцінюють» на предмет необхідності їхнього перебування у відділенні. Однак, як виявилося, не було чіткої правової основи для розміщення цих ув’язнених у цьому блоці або для оскарження такого розміщення ув’язненими. Правило 62 Пенітенціарних правил 2007 року регулює «виключення з соціального оточення» і містить низку процесуальних гарантій, що регулюють застосування цього правила до ув’язненого. Однак воно не застосовувалося до ув’язнених, які перебували у Separation Unit[46].
На думку ЄКЗК, має існувати чітка правова основа для поміщення ув’язненого до відділення суворого режиму. Також само собою зрозуміло, що будь-який захід ізоляції не повинен застосовуватися довше, ніж того вимагає ризик, який становить конкретний ув’язнений. Це вимагає регулярного перегляду рішення про застосування такого заходу. Крім того, ув’язнених слід, наскільки це можливо, повністю інформувати про причини застосування цього заходу і, за необхідності, про його продовження[47].
ЄКЗК рекомендує ірландській владі прийняти чіткі правила і процедури для управління тими ув’язненими, які становлять високий ризик для безпеки, а саме:
– ув’язнених, які перебувають в умовах ізоляції або щодо яких таке утримання продовжується, письмово інформують про причини цього та підписують розписку про те, що вони отримали відповідне рішення (при цьому розуміється, що можуть існувати розумні підстави для приховування від ув’язненого конкретних деталей, пов’язаних з безпекою);
– ув’язненим, щодо яких передбачається застосування заходу ізоляції (або посиленого нагляду), надається можливість висловити свою думку з цього приводу;
– ув’язнених інформують про можливість скористатися допомогою адвоката в разі оскарження такого заходу;
– справа ув’язненого переглядається на регулярній основі за однаковою процедурою (інформація про причини продовження заходу, право бути вислуханим, письмове повідомлення про прийняте рішення тощо);
– такі перегляди завжди мають ґрунтуватися на принципах справедливості та неупередженості, а також на дотриманні прав ув’язнених, які перебувають під вартою.
Такі перегляди завжди повинні ґрунтуватися на постійному оцінюванні стану здоров’я ув’язненого персоналом, спеціально підготовленим для проведення такого оцінювання; в’язні мають право оскаржити застосування або продовження заходу сегрегації до органу за межами відповідної пенітенціарної установи (доступні їм засоби правового захисту повинні бути викладені в рішенні)[48].
Що стосується режиму, то ув’язнені, які становлять особливо високий ризик для безпеки, повинні користуватися в межах своїх камер відносно пом’якшеним режимом як компенсацією за суворі умови тримання під вартою. Вкрай важливо, щоб для таких ув’язнених була розроблена спеціальна програма цілеспрямованих заходів різноманітного характеру. Ця програма має бути розроблена та переглянута на основі індивідуальної оцінки потреб/ризиків мультидисциплінарною командою (із залученням, наприклад, психолога та педагога) за погодженням із відповідними ув’язненими.
Взаємодія/спілкування між ув’язненими має бути нормою; умови, подібні до одиночного ув’язнення, слід застосовувати лише тоді, коли це абсолютно необхідно для роботи з особою, яка, за оцінкою, є вкрай небезпечною для інших, і упродовж найкоротшого необхідного періоду часу. ЄКЗК рекомендує ірландській владі переглянути режим для ув’язнених, які становлять високий ризик для безпеки, у світлі вищезазначених зауважень[49].
Незаконний обіг наркотиків
Присутність у в’язниці ув’язнених з проблемами, пов’язаними з наркотиками, створює ряд особливих труднощів для пенітенціарної адміністрації. До них відносяться питання охорони здоров’я та безпеки, а також вибір форм допомоги, які слід запропонувати відповідним ув’язненим. Крім того, широка доступність заборонених наркотиків у в’язниці неминуче має вкрай негативний вплив на всі аспекти в’язничного життя і може підірвати мотивацію тюремного персоналу[50].
Делегація ЄКЗК відзначила, що зловживання наркотиками та висока поширеність наркотиків залишаються серйозною проблемою в усіх відвіданих в’язницях. Тюремний персонал визнав, що все ще існують значні проблеми зі зловживанням забороненими наркотиками і що багато інцидентів у в’язницях були пов’язані з наркотиками[51].
У зв’язку з цим документ Ірландської пенітенціарної служби щодо політики та стратегії боротьби з наркотиками «Тримати наркотики поза в’язницею» залишається актуальним, оскільки він спрямований на припинення постачання наркотиків до в’язниць і надання ув’язненим низки можливостей, які спонукають їх вести вільний від наркотиків спосіб життя до і після звільнення, тим самим знижуючи попит на наркотики. Крім того, ув’язненим повинна бути надана можливість відбувати покарання в середовищі, вільному від наркотиків; там, де створені підрозділи, вільні від наркотиків, слід суворо дотримуватися політики відмови від наркотиків[52].
ЄКЗК рекомендує ірландській владі продовжувати енергійно реалізовувати стратегічну програму боротьби з наркотиками, покликану покласти край постачанню наркотиків, максимально знизити попит на них і надавати належну допомогу ув’язненим, які мають проблеми, пов’язані з наркотиками, у тому числі шляхом замісної терапії. Крім того, слід докладати більше зусиль для того, щоб підрозділи, вільні від наркотиків, відповідали своїй назві[53].
Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019
ПОЛІЦІЯ
Делегація отримала кілька заяв про фізичне жорстоке поводження та вербальну неповагу з боку поліції від ув’язнених, які нещодавно були затримані поліцією. Заяви про жорстоке поводження переважно стосувалися ляпасів, стусанів і ударів кулаками по різних частинах тіла. ЄКЗК рекомендує ірландській владі ще раз нагадати співробітникам поліції, що будь-яка форма жорстокого поводження (фізичного або словесного) із затриманими особами є неприйнятною і буде відповідно каратися[54].
Під час візиту делегація ЄКЗК дізналася, що відповідно до Закону про психічне здоров’я 2001 року (the Mental Health Act 2001) поліція може затримувати і переводити психічно хворих пацієнтів до лікарні. У цьому контексті було отримано низку скарг на надмірно туге затягування наручників, а в одній з переглянутих справ пацієнта були помічені сліди від наручників на зап’ястках. Поліція не має належної підготовки для поводження з психічно хворими особами, які перебувають у стані афекту, і що вона повинна бути зобов’язана переводити таких осіб лише у разі крайньої необхідності. Крім того, ЄКЗК рекомендує поліції забезпечити, щоб затримані особи не були затягнуті в наручники занадто туго[55].
У своїй відповіді на звіт ЄКЗК про візит 2014 року ірландська влада заявила, що уряд має намір врегулювати на законодавчому рівні питання доступу до правничої допомоги під час допиту шляхом прийняття нормативно-правового акту. На жаль, цього не сталося. Ірландія також не взяла на себе зобов’язання виконувати Директиву 2013/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 22 жовтня 2013 року про право на доступ до адвоката в кримінальному провадженні та в європейських процедурах видачі ордерів на арешт[56].
Однак у квітні 2015 року поліція видала Кодекс практики щодо доступу до адвоката осіб, які перебувають у відділках поліції (Code of Practice on Access to a Solicitor by Persons in Garda stations), який мав на меті впорядкувати взаємодію між Національною поліцією та адвокатами у справах затриманих осіб. У Кодексі чітко зазначено, що після рішення Верховного Суду у справі Gormley and White[57]. Director of Public Prosecutions повідомив Комісара поліції, що за бажанням підозрюваний має право на присутність адвоката під час допиту під час утримання під вартою. Це доповнювало право на консультацію з адвокатом перед допитом[58].
Крім того, Director of Public Prosecutions порадив, щоб усім підозрюваним, затриманим у відділках поліції для проведення допиту, до початку допиту повідомлялося, що вони можуть вимагати присутності адвоката під час допиту. Таким чином, підозрюваного, який перебуває під вартою в поліції, якщо він прямо не відмовився від свого права на правову допомогу, не слід допитувати до отримання ним правничої допомоги, за винятком виняткових обставин[59].
МІГРАНТИ
Під час своїх попередніх візитів до Ірландії ЄКЗК повторював, що в’язниця за визначенням не є придатним місцем для утримання під вартою осіб, які не є ні підозрюваними, ні засудженими за вчинення кримінального правопорушення. У тих випадках, коли відповідно до законодавства про іноземців вважається за необхідне позбавити осіб свободи на тривалий період, вони повинні розміщуватися у спеціально створених для цього центрах, які пропонують матеріальні умови і режим, що відповідають їхньому правовому становищу, і укомплектовані відповідним кваліфікованим персоналом. Наразі в Ірландії не існує жодного такого центру[60].
Під час візиту 2019 року новий поліцейський відділок в аеропорту Дубліна з чотирма камерами і двома кімнатами для затриманих почав функціонувати як спеціальний заклад для осіб, яким відмовлено у в’їзді в країну або яких вислано з неї. Однак, оскільки особи можуть утримуватися в цьому відділенні не більше 24 годин, в’язниці продовжують використовуватися для утримання затриманих мігрантів упродовж більш тривалих періодів часу. Зокрема, таких осіб продовжують тримати в тих самих камерах, що й затриманих, упродовж періодів до декількох тижнів, зокрема, у в’язниці Кловерхілл. Делегація ЄКЗК знову зустрілася з особами, які утримуються у в’язниці з імміграційних причин і зазнають знущань та знущань з боку ув’язнених[61].
У в’язниці Кловерхілл делегація ЄКЗК відвідала невеликий невикористаний блок (блок «F»), який можна було б використовувати для розміщення затриманих мігрантів. Блок «F» складається з шести двомісних камер на першому поверсі та шести одномісних камер на верхньому поверсі, кожна з яких обладнана частково закритим туалетом.
У блоці є три душові кабіни, відкритий майданчик для прогулянок і кімната відпочинку. Однак там немає телефонного зв’язку, а для доступу до зони побачень та медичної допомоги необхідно забезпечити супровід.
Крім того, необхідно вжити заходів для розробки відповідного відкритого режиму для цієї категорії затриманих осіб. Крім того, необхідно буде забезпечити належне укомплектування установи особами, які володіють необхідними мовними та міжкультурними навичками[62].
ЄКЗК закликає ірландську владу створити спеціально спроектований центр для затриманих мігрантів відповідно до вимог Комітету[63].
ПЕНІТЕНЦІАРНІ УСТАНОВИ
На момент візиту кількість ув’язнених становила 3835 осіб (тобто 77 на 100 тис.) при офіційній місткості 4244 ліжка, але вересень – це найнижча точка року після літніх канікул у судах, і до грудня 2019 року кількість ув’язнених повернулася до весняного рівня у 4 тис осіб. Хоча ці цифри, як видається, становлять лише приблизно 95% від загальної місткості в’язниці, фактична місткість в’язниць зазвичай є нижчою за офіційні дані. Наприклад, у в’язниці Кловерхілл у перший день візиту було 395 ув’язнених, троє з яких спали на матрацах на підлозі в камері, тоді як офіційна кількість ув’язнених становить 431. Аналогічно, у в’язниці Маунтджой фактична місткість на момент візиту становила 700 осіб, тоді як офіційна місткість установи – 755[64].
Найбільш очевидною ознакою переповненості місцевих в’язниць є той факт, що кожної ночі багато ув’язнених (до 40 упродовж перших п’яти місяців 2019 року) змушені спати на матрацах на підлозі в камерах. Більше того, схоже, що така ситуація стає нормою, про що свідчать керівники в’язниць Кловерхілл, Корк та Мідлендс.
Наприклад, у в’язниці Мідлендс 16 ув’язнених спали на матрацах під час візиту делегації ЄКЗК, тоді як в’язниця розрахована на 812 ув’язнених при місткості 845 осіб. Станом на 10 грудня в установі утримувалося 843 ув’язнених[65].
ЄКЗК рекомендує ірландській владі вжити заходів для вирішення проблеми переповненості в’язниць шляхом сприяння більш широкому використанню альтернатив ув’язненню та попередньому ув’язненню, особливо щодо коротких строків ув’язнення[66].
ЄКЗК хотів би отримати роз’яснення, яким чином розраховується місткість в’язничної установи; з цією метою він сподівається, що належним чином враховуються стандарти Комітету щодо житлової площі (зокрема, що всі камери для багатомісного розміщення повинні забезпечувати 4 м.кв. житлової площі на одного ув’язненого, за винятком повністю відокремленої санітарної прибудови). Комітет також хотів би отримати оновлену інформацію про офіційну місткість кожної в’язниці[67].
Практики «гігієнічних прогулянок»
Давнім предметом занепокоєння ЄКЗК є тривале існування практики випорожнення в ірландській пенітенціарній системі, яка, як неодноразово заявляв Комітет, є принизливою не лише для осіб, які користуються камерним горщиком, але й для осіб, з якими ув’язнений ділить камеру, а також принизливою для тюремних працівників, які повинні контролювати процедуру випорожнення.
Тому позитивним є той факт, що з відкриттям в’язниці Корк кількість ув’язнених, яким доводиться виходити на вулицю, зменшилася з приблизно 360 до 60 осіб у період з 2014 року по жовтень 2019 року.
Відкриття нового житлового блоку у в’язниці Лімерик має більш ніж наполовину зменшити кількість ув’язнених, що залишилися, і залишиться тільки ув’язнені в блоці Е в Портлуазі.
ЄКЗК сподівається, що ірландська влада повністю викорінить практику «прогулянок на двір» з ірландської пенітенціарної системи[68].
Туалети
Водночас ЄКЗК зазначає, що станом на жовтень 2019 року 1 802 ув’язнених (тобто 45% ув’язнених) перебувають у спільних камерах і змушені користуватися туалетом за присутності інших ув’язнених. ЄКЗК вважає, що всі туалети в камерах повинні бути повністю перегороджені до стелі, щоб забезпечити певний рівень приватності та гідності для ув’язнених, які перебувають в одній камері. ЄКЗК рекомендує вжити заходів для забезпечення того, щоб усі камери, в яких утримуються декілька осіб, були обладнані повністю відокремленими туалетними приміщеннями[69].
Насильство серед ув’язнених
Що стосується насильства та залякування серед ув’язнених, які в минулому викликали значне занепокоєння Комітету, то результати візиту 2019 року свідчать про те, що прогрес, відзначений у 2014 році, зберігається. У кожній з відвіданих в’язниць докладаються значні зусилля для забезпечення захисту ув’язнених від інших ув’язнених, які бажають заподіяти їм шкоду.
Це призводить до того, що окремі в’язниці можуть мати справу з великою кількістю ув’язнених, які перебувають під захистом, яких необхідно тримати окремо один від одного. Наприклад, у в’язниці Маунтджой під захистом перебувало 208 ув’язнених, розподілених по 16 окремих групах, які не могли змішуватися між собою, а у в’язниці Мідлендс – 47 ув’язнених, які перебували під захистом і були розділені на 10 груп.
Насильство та наркотики
Насильство між ув’язненими виникає не лише через ворогуючі банди, але й через високу поширеність вживання наркотиків, коли на «чистих» ув’язнених та їхні сім’ї чиниться тиск, щоб вони проносили наркотики до в’язниці. Боротьба з цим явищем вимагає хорошої розвідки і здатності забезпечити, щоб потенційно несумісні категорії ув’язнених не розміщувалися разом і не спілкувалися один з одним. Крім того, тюремний персонал повинен бути уважним до ознак неприємностей і бути готовим втрутитися в ситуацію, а також мати відповідну підготовку.
Динамічна безпека
Вирішальним фактором у цьому контексті є наявність позитивних відносин між персоналом та ув’язненими, заснованих на поняттях динамічної безпеки та турботи; це значною мірою залежатиме від того, чи володіє персонал відповідними навичками міжособистісного спілкування. Очевидно також, що ефективна стратегія боротьби із залякуванням/насильством серед ув’язнених повинна бути спрямована на забезпечення того, щоб тюремний персонал мав можливість належним чином реалізовувати свої повноваження.
Реєстрація випадків насильства серед ув’язнених
У High Support Unit (HSU) в’язниці Маунтджой делегація зіткнулася з двома нещодавніми випадками насильства між ув’язненими, обидва з яких були зафіксовані камерами відеоспостереження. В одному випадку ув’язнений підійшов до іншого ув’язненого ззаду і вдарив його кулаком об землю; персонал швидко втрутився, але жодної допомоги ув’язненому, який зазнав нападу, надано не було, а сам інцидент ніде не був зафіксований. Більше того, не було вжито жодних заходів для запобігання подальшому нападу, оскільки обидва ув’язнених перебували у відділенні з відкритим режимом.
ЄКЗК рекомендує ірландській владі продовжити зусилля з розробки ефективних заходів для боротьби з насильством і залякуванням серед ув’язнених, а також для надання допомоги жертвам насильства серед ув’язнених[70].
Як і раніше, у деяких з відвіданих в’язниць, за винятком в’язниці в Корку, реєстрація випадків насильства між ув’язненими ведеться досить погано і непослідовно. У в’язниці Мідлендс, як і в 2014 році, всі інциденти реєструвалися в одній з двох книг обліку – «Книга обліку інцидентів (незвичайних випадків)» або «Книга обліку нещасних випадків/інцидентів» (хоча критерії класифікації залишилися для делегації незрозумілими), і у делегації виникли серйозні побоювання щодо достовірності даних. У згаданих вище двох випадках у в’язниці Маунтджой жоден з інцидентів не був зареєстрований у класному журналі і не був повідомлений керівництву.
На противагу цьому, делегація ЄКЗК виявила, що реєстрація випадків насильства між ув’язненими у в’язниці Корк є набагато більш ретельною та систематичною. За перші дев’ять місяців 2019 року у в’язниці Корк було зареєстровано 60 інцидентів на 300 ув’язнених, тоді як у в’язниці Мідлендс за той самий період було зареєстровано лише 16 інцидентів на понад 800 ув’язнених, але при цьому в’язниця Корк не була більш насильницькою установою. Без точної реєстрації всіх інцидентів не можна покладатися на достовірність даних, а це, в свою чергу, означає, що неможливо провести повноцінний аналіз рівня насильства у в’язницях, а також порівняння між в’язничними установами.
ЄКЗК ще раз рекомендує ірландській владі нагадати керівництву та персоналу всіх пенітенціарних установ про важливість ретельної та систематичної реєстрації всіх випадків насильства між ув’язненими. Стандартизований підхід до реєстрації всіх інцидентів у в’язницях має бути запроваджений у всіх установах виконання покарань[71].
Ув’язнені на суворому режимі
Основною метою візиту Комітету було вивчення становища ув’язнених, які перебувають на суворому режимі тримання як з міркувань безпеки (правило № 62 Пенітенціарних правил), так і з міркувань захисту (правило № 63 Пенітенціарних правил).
На момент візиту 2014 року кількість ув’язнених, які перебували в умовах 22-годинної та 23-годинної ізоляції, зменшилася до 42 осіб з 211 станом на липень 2013 року.
Офіційні дані, надані ЄКЗК станом на 16 липня 2019 року, свідчать, що жоден ув’язнений не перебував у камері 23 години і більше на добу, тоді як 67 ув’язнених перебували в умовах 22-годинної ізоляції, а 305 – під 21-годинною ізоляцією.
Переважна більшість цих ув’язнених, приблизно 325 осіб, були зареєстровані як такі, що добровільно вирішили піти під захист.
29 червня 2017 року Міністр юстиції та рівності підписав закон про внесення змін до Правила 27 (1) Пенітенціарних правил, метою яких є скасування одиночного ув’язнення. Відповідно до Правил 44 і 45 Правил Мандели, усім ув’язненим, які цього бажають, буде надаватися щонайменше 2 години часу поза камерою для повноцінного людського спілкування. ЄКЗК вважає, що політика Ірландської пенітенціарної служби (ІПС) щодо скасування одиночного ув’язнення заслуговує на похвалу.
Особливостями цієї політики є те, що ув’язнені мають законне право перебувати поза камерою щонайменше 2 години на день, і цей час має бути достатнім для повноцінного людського контакту. Адміністрація повинна забезпечити, щоб щоденна позакамерна діяльність ув’язнених, затриманих відповідно до Правил 62 і 63 Пенітенціарних правил, реєструвалася і надійно зберігалася, а також, щоб у разі відмови ув’язненого вийти з камери для участі в позакамерних заходах, це також фіксувалося і зберігалося. Політика допускає дуже обмежені винятки, включаючи нерухомий стан особи, недієздатність, психічне захворювання, коли, як на думку медичного працівника, відповідний ув’язнений становить реальну й серйозну загрозу заподіяння шкоди собі або іншим, а також для підтримання належного порядку та безпечного й надійного тримання під вартою у випадку серйозних заворушень або інших серйозних інцидентів у в’язниці або у частині в’язниці.
Делегація ЄКЗК зауважила, що докладаються реальні зусилля для забезпечення того, щоб усім ув’язненим було запропоновано щонайменше 2 години часу поза камерою. Однак делегація зустрічала ув’язнених, які де-факто перебували в умовах одиночного ув’язнення (тобто більше 22 годин були замкнені у своїх камерах), але їхнє становище не реєструвалося як таке. Важливо мати точний облік часу спілкування та перебування поза камерою, що дозволить керівництву в’язниці та керівництву пенітенціарної служби реагувати на випадки фактичного одиночного ув’язнення.
ЄКЗК рекомендує ірландській владі нагадати керівництву та персоналу пенітенціарної служби про важливість забезпечення точного обліку часу перебування поза камерою осіб, які перебувають на режимах з обмеженим доступом[72].
Правило 63 Пенітенціарних правил передбачає, що ув’язнений може, на його власне прохання або коли керівник установи вважає це за необхідне, триматися окремо від інших ув’язнених, які можуть завдати йому значної шкоди. Такий ув’язнений може брати участь разом з іншими ув’язненими тієї ж категорії в дозволеній структурованій діяльності, якщо керівник установи вважає, що така участь може бути корисною для добробуту відповідного ув’язненого[73].
Делегація ЄКЗК спостерігала різні практики щодо ув’язнених, які перебувають під захистом, у різних відвіданих в’язницях. Забезпечення повноцінного режиму для ув’язнених, які заявляють, що не можуть спілкуватися з ув’язненими у звичайному просторі, і які часто обмежені спілкуванням лише з невеликою кількістю інших ув’язнених, є складним завданням. ЄКЗК визнає, що тюремна адміністрація повинна балансувати на тонкій грані, щоб не заохочувати ув’язнених шукати захисту і в той же час не карати тих ув’язнених, чия безпека знаходиться під реальною загрозою з боку інших ув’язнених[74].
Кілька ув’язнених, з якими зустрічалася делегація ЄКЗК, скаржилися на те, що вони попереджали владу не переводити їх до певної в’язниці (або навіть до іншого відділення тієї ж в’язниці), оскільки їхня фізична недоторканність буде під загрозою, але їх все ж таки перевели, а невдовзі після цього вони зазнали нападу. Принаймні в одному з розглянутих випадків на відповідного ув’язненого напали із застосуванням саморобного ножа, залишивши на його обличчі шрам. Документація по цій справі підтверджувала це твердження[75].
У в’язниці Мідлендс було 47 ув’язнених під захистом, 34 з яких розміщувалися на першому поверсі крила «А». Цим ув’язненим пропонували одну годину на сходовому майданчику (за цей час вони повинні були прибрати в камерах, зробити телефонний дзвінок і прийняти душ) і одну годину прогулянки на свіжому повітрі. Їм не пропонували жодних занять – ні школи, ні спортзалу, ні роботи, а також не надавали доступу до кімнати відпочинку на коридорі, яка в будь-якому випадку не була обладнана жодними меблями чи розважальними іграми. Більше того, всі ув’язнені, які просили про охорону, автоматично переводилися на базовий рівень системи заохочень і привілеїв (Incentives and Earned Privileges (IEP), що означало, що вони мали можливість зробити лише три телефонні дзвінки тривалістю 6 хвилин на тиждень і мати побачення тривалістю від 30 хвилин до 1 години кожні два тижні (тобто вдвічі менше, ніж у випадку «стандартного» рівня. Особливе занепокоєння делегації викликала ситуація з кількома ув’язненими, яких утримували в камерах наодинці понад 23 години на добу, а отже, вони фактично перебували в умовах одиночного ув’язнення[76].
Наприклад, один ув’язнений, який перебував на сходовому майданчику С2, був один у своїй камері упродовж 6 тижнів.
Так, 15 серпня він напав на свого сусіда по камері, провів дві ночі в камері посиленого нагляду і 18 серпня отримав 40 діб дисциплінарного стягнення (без вечірнього відпочинку, один телефонний дзвінок на тиждень, одне побачення під наглядом на тиждень, без доступу в їдальню). Він розповів, що до інциденту чув голоси і що йому не видали ліки. Під час візиту йому дозволяли виходити з камери на 20 хвилин на день, щоб прийняти душ і прибрати в камері, а також тричі на тиждень пропонували 20 хвилин на подвір’ї наодинці, від чого він відмовився. Він не просив надати йому охорону і не підписував жодних документів. Він просив побачення з начальником колонії, але його не відвідав жоден з членів адміністрації, а також він не бачився з лікарем; час від часу він бачився з психіатричною медсестрою в медпункті, щоб отримати свої ліки. Йому не було запропоновано жодних заходів (спортзал, школа, бібліотека). До дисциплінарного стягнення він виходив з камери по шість годин на день[77].
У в’язниці Кловерхілл 47 ув’язнених, які потребували захисту від усіх інших ув’язнених, утримувалися на першому поверсі крила «С» і на момент візиту були розділені на чотири фракції (сині, зелені, помаранчеві і червоні), які не могли об’єднатися разом. Ув’язненим щодня надавався доступ до двору, кімнати відпочинку та душових. Журнал реєстрації посадки показав, що упродовж вересня 2019 року всім ув’язненим пропонували від 150 до 380 хвилин на день виходити з камери на свіже повітря. Однак жодних цілеспрямованих заходів не пропонувалося, а збір їжі (сніданок, обід і чай) зазначався як 30 хвилин часу поза камерою, що є перебільшенням, оскільки їжа швидко збиралася і з’їдалася в камерах.
У в’язниці Корк було 33 ув’язнених, які перебували під захистом, розташованих переважно на сходовому майданчику А1. Їм, як правило, пропонували близько півтори години прогулянок на свіжому повітрі щодня і доступ до школи в п’ятницю ввечері (хоча цей захід часто скасовували через брак персоналу). Доступ до спортзалу або бібліотеки не надавався. Позитивним є те, що, на відміну від в’язниці Мідлендс, ув’язнені під захистом у в’язниці Корк не були автоматично переведені на базовий рівень Incentives and Earned Privileges, а залишилися на стандартному рівні, що дозволило їм мати більше контактів з родиною та друзями. Це має бути стандартною практикою. Однак під час візиту делегація виявила, що п’ять ув’язнених, віднесених до «синьої» групи, які перебували під захистом від усіх інших ув’язнених, були замкнені у своїх камерах на 23 години на добу[78].
Комітет розуміє, що переведення з одного рівня режиму на інший має ґрунтуватися на поведінці кожного окремого в’язня, а також на його участі у заходах. Однак, ув’язнені під захистом, які не вчинили жодного дисциплінарного проступку, але не мають доступу до заходів через свій статус захисту, не повинні де-факто каратися переведенням на базовий рівень системи заохочувального режиму[79].
Крім того, для ув’язнених дуже важливо мати можливість підтримувати хороший контакт із зовнішнім світом. Це тим більше стосується ув’язнених під захистом, які можуть мати більшу потребу в підтримці контактів з родиною та друзями, оскільки вони не можуть мати безпечних контактів з іншими ув’язненими[80].
Крім того, хоча політика ірландської пенітенціарної системи щодо забезпечення кожного ув’язненого щонайменше двома годинами перебування поза камерою є позитивною, ув’язнення в камері упродовж 21 або 22 годин на добу може мати надзвичайно шкідливий вплив на психічне, соматичне та соціальне здоров’я ув’язненого. Тому, переслідуючи мету забезпечити всім ув’язненим можливість відбувати покарання у безпечних умовах, ірландська влада повинна також прагнути мінімізувати згубні наслідки такої сегрегації, особливо якщо вона триває більше кількох тижнів. Необхідно вжити додаткових заходів для того, щоб забезпечити їм належні умови утримання та лікування; доступ до заходів, освітніх курсів і спорту має бути реальним[81].
ЄКЗК рекомендує ірландській владі продовжити свої зусилля щодо забезпечення ув’язнених, які перебувають під захистом у в’язницях Кловерхілл, Корк, Маунтджой і Мідлендс упродовж більш тривалого періоду часу, низкою цілеспрямованих заходів, беручи до уваги вищезазначені зауваження. Крім того, ЄКЗК рекомендує, щоб усім ув’язненим, які перебувають під захистом, було запропоновано одну годину на тиждень побачень, бажано у відкритих умовах[82].
Крім того, важливо, щоб керівництво відвіданих в’язниць приділяло пильну увагу тим складним ув’язненим, які через поєднання проблем із психічним здоров’ям, перебування під захистом і вчинення дисциплінарного проступку можуть опинитися в ситуації де-факто одиночного ув’язнення[83].
Небезпечні ув’язнені
ЄКЗК визнає, що в кожній країні є певна кількість ув’язнених, які, як вважається, становлять особливо високий ризик для безпеки і, отже, потребують особливих умов тримання під вартою. Високий ризик для безпеки таких ув’язнених, що презюмується, може бути наслідком характеру скоєних ними злочинів, способу, в який вони реагують на обмеження життя у в’язниці, або їхнього психологічного/психіатричного профілю. Ця група ув’язнених становитиме (або, принаймні, повинна становити, якщо система класифікації працює задовільно) дуже малу частку від загальної кількості ув’язнених. Однак саме ця група викликає особливе занепокоєння ЄКЗК, оскільки необхідність вживати виняткових заходів щодо таких ув’язнених несе з собою більший ризик нелюдського поводження.
Правило 62 Пенітенціарних правил передбачає, що директор в’язниці може відсторонити ув’язненого від структурованої діяльності або певних соціальних комунікацій з міркувань підтримання належного порядку або безпечного утримання під вартою. Наказ повинен переглядатися щонайменше кожні 7 днів, а ув’язненому повинні бути надані причини в письмовій формі. Про це негайно інформують лікаря та капелана. Якщо термін дії наказу перевищує 21 день, директор повинен повідомити про це Генерального директора в’язниць, додавши до нього будь-які заяви ув’язненого. Будь-яке продовження терміну після цього має бути санкціоноване Генеральним директором у письмовій формі[84].
Під час візиту делегація ЄКЗК вивчила становище ув’язнених за Правилом 62 та відвідала конкретні підрозділи, в яких вони перебували.
У в’язниці Кловерхілл семеро ув’язнених за Правилом 62 утримувалися у крилі D1 в одно- або двомісних камерах. Їм пропонували від 1 до 1,5 години на день виходити на велике відкрите подвір’я, 30 хвилин виходити з камери, щоб прийняти душ, прибрати в камері і зробити телефонний дзвінок, і 30 хвилин виділялося на отримання їжі. Крім того, нещодавно їм запропонували 30 хвилин у спортзалі для невеликих груп один або два рази на тиждень.
У в’язниці Корк п’ятеро ув’язнених перебували у відділенні для осіб з проблемною поведінкою, але лише один з них був на Правилі 62. Цьому ув’язненому щодня пропонували лише 30 хвилин самостійних прогулянок на свіжому повітрі, а решту часу він перебував у камері. Його відвідували медсестра і капелан, які мали розмовляти з ним від входу до камери в межах чутності тюремного персоналу. Керівництво визнало, що він де-факто перебуває в одиночній камері, і вирішило перевести його в іншу в’язницю упродовж семи днів[85].
У в’язниці Мідлендс четверо ув’язнених за Правилом 62 утримувалися по двоє в камері у крилі С2, їм пропонували 1 годину прогулянок на свіжому повітрі щоранку, 30 хвилин на душ і прибирання камери, а також доступ до тренажерного залу для всієї групи. Інші двоє ув’язнених за Правилом 62 утримувалися у крилі С1 за аналогічних умов.
У в’язниці Маунтджой шість ув’язнених за Правилом 62 утримувалися у 8-камерному блоці для осіб з проблемною поведінкою у підвалі крила «С», як описано у звіті за результатами візиту 2014 року. Щодня ув’язненим пропонували 60 хвилин прогулянок на свіжому повітрі та 30 хвилин на душ і прибирання камери, як правило, з одним іншим ув’язненим. Прогулянковий дворик був маленьким і брудним, з сітчастою стелею, частково прикритою гофрованим екраном в одному з кутів, щоб забезпечити укриття від дощу. Жодних занять не пропонувалося. Двоє ув’язнених ні з ким не спілкувалися, а взаємодія з персоналом була мінімальною, що ставило їх у ситуацію фактичного одиночного ув’язнення. Крім того, як і в 2014 році, в камері перебували офіцери, які чергували в сусідній зоні, і перевіряли камеру лише кожні 30 хвилин, що не є належним[86].
Переведення ув’язненого відповідно до Правила 62 також слід розглядати як можливість для більш інтенсивної взаємодії з ним, щоб з’ясувати, чи можна усунути причини, що лежать в основі поведінки ув’язненого. З цією метою ЄКЗК вважає, що таким ув’язненим повинна бути надана спеціальна програма цілеспрямованих заходів різноманітного характеру. Ця програма має бути розроблена та переглянута на основі індивідуальної оцінки потреб/ризиків мультидисциплінарною групою за погодженням із відповідними ув’язненими. Взаємодія/спілкування між ув’язненими має бути нормою; умови, подібні до одиночного ув’язнення, мають застосовуватися лише тоді, коли це абсолютно необхідно для роботи з особою, яка вважається особливо небезпечною для оточуючих, і упродовж найкоротшого необхідного періоду часу.
ЄКЗК рекомендує ірландській владі покращити режим, який пропонується ув’язненим у підрозділах для осіб з проблемною поведінкою та інших подібних підрозділах, у світлі вищезазначених зауважень[87].
ЄКЗК продовжує вважати, що нагляд за процедурами поміщення та перегляду рішень про тримання ув’язнених, які підпадають під дію Правила 62, є недостатнім. Вивчення документації, пов’язаної з процесом прийняття рішень щодо осіб, які підпадають під дію Правила 62, засвідчило, що в офіційних формах міститься мало інформації, яка б обґрунтовувала первинне розміщення або семиденні продовження, санкціоновані керівником установи. Більше того, 21-денні перевірки, що здійснюються Director General (DG) в’язниць, виявилися не більше, ніж проставленням печатки на документі.
Так, у в’язниці Кловерхілл 4 вересня 2019 року одного ув’язненого помістили під Правило 62 з «оперативних причин – організація контрабанди та вплив на інших». Коли йому повідомили, що буде подано запит на продовження терміну понад 21 день, ув’язнений заявив: «Я не порушував правил в’язниці». 25 вересня о 15:40 до штаб-квартири було надіслано електронного листа з проханням про продовження терміну, а о 16:50 до в’язниці надійшла відповідь, в якій зазначалося, що Генеральний директорат з питань виконання покарань схвалив продовження терміну.
У випадку з іншим ув’язненим, запит на продовження терміну дії Правила 62 понад 21 день було надіслано до Генерального директора 18 вересня о 16:49, а через 15 хвилин на електронну пошту надійшла відповідь від імені Генерального директора з питань в’язниць, в якій зазначалося «Заявка на продовження схвалена». Єдине обґрунтування, яке містилося в документі, надісланому Генеральному директору, було в пункті 3: «Ув’язнений постійно демонструє рівень насильства по відношенню до всіх осіб … Продовження потребується для підтримання належного порядку або безпечного утримання під вартою у в’язниці Кловерхілл».
З іншого боку, у камері одного з ув’язнених у в’язниці Маунтджой було виявлено велику кількість контрабандних товарів, що явно ставило під сумнів безпеку в установі та необхідність вилучення цього ув’язненого із загального контингенту до проведення необхідних розслідувань. Таким чином, підстави для застосування до нього Правила 62 були очевидними[88].
Наразі рішення про поміщення за Правилом 62 нерідко ґрунтуються на інформації, яка не підтверджена документально, і, за словами одного із заступників начальника в’язниці, є результатом «інтуїтивного рішення». Таким чином, Генеральний директорат не може здійснити обґрунтований перегляд будь-якого такого рішення. Дійсно, не було жодних письмових записів про те, яка інформація була надана Генеральному директору, щоб допомогти йому прийняти рішення, а також про обґрунтування його рішення про продовження поміщення. Відсутність обґрунтування, наданого ув’язненим, означає, що вони не можуть оскаржити рішення про поміщення або продовження поміщення відповідно до Правила 62. З цих причин ЄКЗК вважає, що необхідно запровадити незалежний процес перегляду, який би міг вивчити всі докази, що лежать в основі розміщення ув’язненого за Правилом 62.
ЄКЗК рекомендує ірландській владі запровадити ефективний процес перегляду всіх рішень про розміщення та продовження ув’язнення за Правилом 62, який має доступ до всієї необхідної інформації для прийняття обґрунтованого рішення[89].
National Violence Reduction Unit (NVRU)
National Violence Reduction Unit (NVRU), розташований у правій частині крила C1 в’язниці Мідлендс, є окремим підрозділом з власним керівництвом і спеціальним персоналом.
Підрозділ, відкритий у листопаді 2018 року, покликаний забезпечити більш ефективне управління невеликою кількістю ув’язнених з високим ступенем ризику, які схильні до насильства та дезорганізації в рамках ірландської пенітенціарної системи. Підрозділом спільно керують помічник начальника в’язниці і старший психолог. Мета полягає в тому, щоб ув’язнені отримали користь від цілеспрямованого режиму, в якому їм буде надана підтримка у вирішенні їхньої проблемної поведінки з чітким фокусом на прогресі та реінтеграції у звичайне тюремне середовище.
У відділенні є 10 житлових камер з операційною місткістю дев’ять, а також камера посиленого нагляду та камера спеціального спостереження. Чотири камери призначені для оцінки, де розміщуються новоприбулі з інших пенітенціарних установ, які проходять чотиримісячний період оцінки, щоб визначити, чи підходять вони для розміщення у відділенні. Якщо ув’язнений визнаний придатним для розміщення в блоці, його переводять до однієї з шести камер у відділенні для насильницьких і деструктивних ув’язнених (Violent and Disruptive Prisoner Section), місткість яких обмежена п’ятьма ув’язненими. У відділенні також є дві консультаційні кімнати, кімната для побачень, багатофункціональна кімната (обладнана двома кріслами-мішками, столом і стільцями, телевізором), тренажерний зал і кімната для обшуку. Два відкриті майданчики для занять спортом були темними, з обмеженим доступом прямих сонячних променів; планувалося обладнати майданчик кількома турніками, баскетбольним кільцем та екраном з органічного скла для полегшення спілкування між ув’язненими, які одночасно займаються спортом на сусідніх майданчиках[90].
Були зроблені значні інвестиції для забезпечення належного укомплектування підрозділу персоналом. Штатний розклад складався з помічника начальника установи, старшого офіцера, двох старших офіцерів, 20 пенітенціарних працівників і штатного психолога, якому три дні на тиждень надавав допомогу провідний старший психолог. Всі співробітники пройшли семитижневу спеціальну підготовку і кожні два тижні проходили психологічне спостереження. Упродовж дня чергували 1 адміністративний уповноважений та 8 співробітників колонії. Бесіди з тюремними працівниками показали, що вони були дуже вмотивовані і прагнули змінити ситуацію на краще та взаємодіяти з ув’язненими. За кожним ув’язненим був закріплений персональний офіцер, якому було доручено взяти на себе ініціативу у взаємодії з ув’язненим.
Режим у блоці був розроблений таким чином, щоб заохочувати якомога більше часу проводити поза камерою, займаючись різними видами діяльності, бажано з іншими ув’язненими. Час перебування поза камерою номінально тривав з 9:15 до 12:00, з 14:15 до 16:00 та з 17:15 до 19:00 (тобто близько 6 годин 15 хвилин)[91].
Під час візиту в цьому відділенні перебувало четверо ув’язнених, які, як вважалося, мали тривалу історію насильства щодо персоналу та інших ув’язнених. Двоє з них перебували у відділенні з січня 2019 року, один – з червня 2019 року, а четвертий – з 29 серпня 2019 року. Усі вони були поміщені під Правило 62, яке виявилося доволі зайвим, оскільки їхнє поміщення до NVRU та звільнення з нього визначалося Комісією NVRU. Отже, їхні справи за Правилом 62 були дещо безглуздими, так само як і періодична перевірка Генеральним директором. Разом з тим, те ж саме питання створення незалежної перевірки, як зазначалося вище, стосується розміщення та перебування ув’язнених в NVRU. У більш загальному плані, з огляду на те, що NVRU є кінцевою установою для ув’язнених, переведених до неї, є вагомі аргументи на користь того, щоб не застосовувати загальну IEP system та інші правила, а розробити спеціальний регламент для NVRU. Обговорення делегації ЄКЗК з персоналом та ув’язненими підтвердили необхідність такого підходу[92].
Незважаючи на заявлені наміри забезпечити різноманітний режим, під час візиту всі четверо ув’язнених проводили по 23 – 24 години наодинці у своїх камерах. Єдиними заходами, що пропонувалися, були прогулянки на відкритому майданчику та відвідування спортзалу, від яких четверо ув’язнених регулярно відмовлялися. Крім того, двоє ув’язнених, з якими делегація провела структуровані інтерв’ю, зневажливо ставилися до режиму та підходу до них, який, на їхню думку, інфантилізував їх (наприклад, додаткові компакт-диски дозволяли тримати в камері, якщо вони добре поводилися). Двоє ув’язнених вважали, що зустрічі з психологом, які відбуваються раз на тиждень, є недостатніми і не мають суттєвого впливу на їхнє життя, тоді як двоє інших ув’язнених відмовлялися від спілкування з психологом.
Завдання такого підрозділу – розірвати цикл насильства та розробити заходи, які не є суто методами батога і пряника. Загроза «батога» у NVRU видається досить неефективною, враховуючи, що немає іншого підрозділу, до якого можна було б перевести цих ув’язнених, і що троє з них мають довічні терміни ув’язненням[93].
Перший крок має стосуватися протоколів розблокування. Під час візиту двоє ув’язнених, з якими розмовляла делегація, мали наручники на руках перед тілом, перш ніж внутрішні ґратчасті ворота їхньої камери були відчинені. Потім їх супроводжували п’ятеро офіцерів і оперативний черговий до кімнати для консультацій, де всі зустрічі з персоналом проводилися через заґратований і засклений органічним склом люк (80 см х 80 см). Обидва ув’язнених були здивовані, коли ці бар’єри були зняті і вони змогли зустрітися віч-на-віч з членами делегації ЄКЗК. Один з ув’язнених поскаржився, що навіть консультації з лікарем проходили через заґратований люк і що йому довелося здавати кров через ґрати, будучи в наручниках. Хоча лікар був проти таких умов, керівництво відділення вважало це необхідним; ЄКЗК вважає, що така практика підриває розвиток будь-яких відносин між лікарем і пацієнтом, а також суперечить медичній етиці[94].
ЄКЗК рекомендує вжити заходів для забезпечення того, щоб під час медичних консультацій ув’язнених не закували в наручники і не оглядали через металеві ґрати. Крім того, слід вжити заходів для забезпечення того, щоб медичні огляди ув’язнених проводилися поза межами судового засідання і – якщо відповідний лікар прямо не вимагає іншого в конкретному випадку – поза увагою немедичного персоналу. Альтернативні рішення можуть і повинні бути знайдені, щоб узгодити законні вимоги безпеки з принципом лікарської таємниці. Однією з таких можливостей може бути встановлення системи дзвінків, за допомогою якої лікар зможе швидко попередити тюремний персонал у тих виняткових випадках, коли ув’язнений стає збудженим або загрозливим під час медичного обстеження.
Крім того, ЄКЗК рекомендує, щоб усі немедичні офіційні контакти в кабінетах для консультацій між персоналом та ув’язненими NVRU відбувалися без металевих ґрат та екрану з органічного скла. Якщо існують побоювання щодо безпеки, було б бажано, щоб у кімнаті для консультацій був присутній додатковий співробітник (наприклад, особистий офіцер пенітенціарної служби)[95].
ЄКЗК визнає, що ці ув’язнені можуть бути схильні до насильства, і що всі вони напали на персонал, у тому числі на викладача, з моменту прибуття до NVRU. Він також визнає, що деякі з цих ув’язнених могли піддаватися ще більш жорсткому поводженню, наприклад, «бар’єрному» поводженню, коли шестеро супроводжуючих завжди були у PPE (personal protection equipment) – до їх прибуття до NVRU, чого співробітники NVRU намагалися уникати.
У той же час, делегація КЗК помітила, що особистий офіцер одного з ув’язнених вів з ним тривалі розмови через ґратчасті ворота камери. Таке спілкування має бути відпрацьоване з метою швидкого переходу до ситуації, коли ув’язненого відмикають і супроводжують на заходи без застосування наручників і лише одним або двома співробітниками.
Крім того, персонал не повинен носити телескопічні кийки в межах підрозділу, а зберігати їх в офісі персоналу. Поводження з ув’язненими у звичайному режимі, наскільки це можливо, швидше за все, викличе позитивну реакцію, ніж постійне нагадування про те, що їх треба боятися і керувати їхніми найменшими рухами.
Крім того, ЄКЗК вважає, що система IEP та дисциплінарні правила, які діють у всіх ірландських в’язницях, не повинні застосовуватися у NVRU. Як визнав головний психолог під час візиту, ув’язнених в NVRU необхідно постійно мотивувати до участі в тих небагатьох заходах, які пропонуються. Таким чином, якщо ув’язнений майже не бере участі в режимних заходах у NVRU, а після інциденту його карають, переводячи на «звичайний» режим, і він отримує дисциплінарне покарання, позбавляючи його доступу до певних видів діяльності, то це підриває мету існування підрозділу, і ув’язнений не має жодного стимулу до участі в них. Натомість, існує потреба у впровадженні більш динамічного та менш жорсткого підходу до взаємодії, який пропонує ув’язненим певну перспективу для участі у значущих видах діяльності[96].
Підсумовуючи, ЄКЗК вважає, що цільове призначення NVRU з його подвійним режимом безпеки та терапевтичним підходом є позитивним за умови, що більший акцент буде зроблено на забезпеченні цілеспрямованого режиму зі змістовним залученням. Слід відновити проведення освітніх занять і розглянути можливість проведення інших заходів у багатоцільовій кімнаті. Співробітники відділення мають чітку мотивацію та готові спробувати нові підходи, щоб не допустити домінування надмірно жорсткого режиму безпеки. Керівництво повинно підтримати їх та забезпечити відповідні структури та правила, як зазначено вище. Існує реальна можливість перетворити NVRU на центр передового досвіду роботи з проблемними ув’язненими, але існує також ризик того, що він стане просто ще одним ізолятором.
ЄКЗК рекомендує ірландській владі переглянути спосіб поводження з ув’язненими, які перебувають у цьому блоці, у світлі вищезазначених зауважень[97].
Камери зі спостереженням у в’язницях
Відповідно до Правила 64 Пенітенціарних правил 2007 року (the Prison Rules 2007), ув’язнений поміщається до спеціальної камери спостереження тільки в тому випадку, якщо «необхідно запобігти заподіянню ув’язненим неминучої шкоди собі або іншим особам, а всі інші, менш обмежувальні методи контролю були або будуть, на думку начальника установи, неадекватними за даних обставин».
Існує два типи спеціальних камер спостереження: камери суворого нагляду (Close Supervision Cells) і камери спостереження за безпекою (Safety Observation Cells).
У 2010 році ЄКЗК був глибоко стурбований становищем ув’язнених, які перебувають у спеціальних камерах спостереження, і закликав ірландську владу чітко визначити призначення таких камер і забезпечити наявність чітких операційних стандартів, що регулюють розміщення ув’язнених у таких камерах.
У листопаді 2013 року Ірландська пенітенціарна служба запровадила окремі стандартні операційні процедури для використання камер спостереження та камер посиленого нагляду.
Результати візиту ЄКЗК у 2014 році показали, що серед тюремного персоналу та керівництва існує певна плутанина щодо конкретного призначення кожної категорії камер, а також ряд інших недоліків в управлінні ув’язненими, які перебувають у цих камерах.
У квітні 2019 року було запроваджено нові Standard Operating Procedures як для камер посиленого нагляду, так і для камер спостереження, а також нові політики щодо «Моніторингу ув’язнених», «Спеціального медичного спостереження» та «Моніторингу ув’язнених під час нічної варти».
Висновки періодичного візиту 2019 року продемонстрували не лише постійну плутанину щодо використання цих спеціальних камер, але й те, що управління ними не здійснюється відповідно до Standard Operating Procedures.
Наприкінці візиту делегація ЄКЗК звернулася з проханням провести загальну перевірку використання як камер посиленого нагляду, так і камер для спостереження. Листом від 27 січня 2020 року ірландська влада повідомила ЄКЗК, що Ірландська пенітенціарна служба проведе перевірку використання як CSCs та SOCs[98].
Відповідно до переглянутих Standard Operating Procedures щодо Close Supervision Cells (CSC), такі камери можуть використовуватися для утримання в’язнів, які становлять безпосередню загрозу заподіяння серйозної шкоди собі та/або оточуючим (тобто, як захід безпеки). За ув’язненим у SOC кожні 15 хвилин повинен спостерігати тюремний офіцер, а під час переведення або якнайшвидше після нього – медична сестра. Начальник і лікар повинні відвідувати кожного ув’язненого, розміщеного в камері посиленого нагляду, щонайменше щодня. Після початкового періоду в 24 години цей захід може бути продовжений начальником в’язниці ще на 24 години. Якщо ув’язнений перебуває в CSC більше 5 днів, начальник повинен подати звіт Генеральному директору Ірландської пенітенціарної служби, який після цього повинен надати письмовий дозвіл начальнику на продовження цього заходу кожні 24 години після цього.
У Standard Operating Procedures також зазначено, що ув’язненому слід пропонувати не менше однієї години прогулянок на свіжому повітрі щодня, якщо тільки це не вважається небезпечним[99].
Відповідно до Standard Operating Procedures щодо камер спостереження (Safety Observation Cells), такі камери можуть використовуватися лише тоді, коли ув’язнений становить безпосередню загрозу заподіяння серйозної шкоди собі та/або оточуючим через стан здоров’я (тобто як медичний захід). Рішення про поміщення ув’язненого до SOC можуть приймати лише лікарі та дипломовані медичні сестри. За ув’язненим, поміщеним до SOC, повинен спостерігати тюремний працівник щонайменше раз на 15 хвилин. Дипломована медична сестра повинна оглядати пацієнта щонайменше кожні 2 години, а медичний огляд повинен проводитися дипломованим лікарем кожні 24 години. Після закінчення початкового 24-годинного періоду начальник в’язниці може видати новий наказ після консультації з зареєстрованим лікарем/медсестрою/санітаром на подальший період, що не перевищує 24 години, але не більше ніж на чотири рази (120 годин).
Після цього необхідно отримати письмовий дозвіл від Генерального директора в’язниці та повідомити про це Виконавчого клінічного керівника (Executive Clinical Lead) та Національну операційну медсестру (National Operational Nurse Manager).
У Standard Operating Procedures також зазначено, що індивідуальний план догляду та лікування ув’язненого повинен враховувати оцінені потреби ув’язненого у Standard Operating Procedures, що ув’язненому слід пропонувати не менше однієї години прогулянок на свіжому повітрі і що одяг слід знімати і видавати захисний одяг тільки в тому випадку, якщо існує ризик того, що ув’язнений може використати цей одяг для заподіяння собі шкоди[100].
У звітах за результатами візитів 2010 та 2014 років ЄКЗК наголошував, що після поміщення ув’язненого до CSC або SOC непромокальний одяг має надаватися лише за необхідності, після проведення індивідуальної оцінки ризиків. Однак під час візиту 2019 року делегація ЄКЗК знову виявила, що в усіх відвіданих в’язницях з ув’язнених, поміщених до CSC, зазвичай знімають весь одяг (включаючи іноді спідню білизну) і видають їм непромокальні пончо.
Хоча в деяких випадках в’язнів поміщали до CSC задля «власної безпеки», у багатьох випадках це було зроблено з міркувань безпеки (відмова від наказу персоналу, після бійки з іншим ув’язненим або підозра у приховуванні контрабанди).
З одного ув’язненого у в’язниці Кловерхілл, який на момент візиту делегації перебував у CSC упродовж чотирьох днів за відмову йти до певного крила, зняли весь одяг і видали непромокальне пончо; щоразу, коли він виходив на прогулянковий двір, йому дозволяли вдягатися самостійно, але щоразу, коли він повертався до CSC, його роздягали догола і знову видавали пончо.
Варто зазначити, що в переглянутих Standard Operating Procedures щодо CSCs тепер зазначено, що «одяг ув’язненого, включаючи спідню білизну, може бути знятий до поміщення ув’язненого в CSC, якщо начальник установи вважає це за необхідне». Це положення не має сенсу, оскільки будь-який ув’язнений, який має ризик вчинити самогубство, повинен бути поміщений до Safety Observation Cell, тоді як примусове зняття білизни зі збудженого/ агресивного ув’язненого виглядає як каральний захід (що суперечить заявленій політиці у Standard Operating Procedures), а також наражає на додаткову небезпеку як ув’язненого, так і тюремний персонал, і є принизливим для ув’язненого.
ЄКЗК вкотре рекомендує забезпечити відсутність рутинного зняття одягу з ув’язнених при поміщенні їх до CSC. З цією метою слід внести зміни до Standard Operating Procedures, які регулюють діяльність CSCs, щоб зазначити, що лише у випадку, коли існує ризик самогубства з боку відповідного ув’язненого, його/її одяг має бути знятий, а ув’язнений має бути забезпечений непроникним одягом знизу та зверху[101].
За незначними відмінностями, всі відвідані CSCs мали схоже планування (кожна площею приблизно 8 м.кв. і була обладнана матрацом, який можна мити, підстилкою, формованим столом і стільцем, телевізором у захисному кожусі, дзвінком для виклику та санітарними умовами в камері). Освітлення та вентиляція були достатніми. Хоча температура в камерах контролювалася і, очевидно, не використовувалася б, якби вона була нижчою за 24 градусів, майже кожен ув’язнений, який провів ніч у CSC, скаржився на те, що кондиціонер у камері був надзвичайно холодним і що, окрім пончо, їм видали лише невелике непромокальне покривало.
Крім того, за винятком деяких ув’язнених, які утримувалися в CSC у в’язниці Кловерхілл, у всіх інших відвіданих в’язницях ув’язненим, які перебували більше 24 годин у CSC або SOC, не пропонували душ (навіть якщо він зазвичай знаходився безпосередньо біля he CSC/SOC) або щоденний доступ до прогулянок на свіжому повітрі.
ЄКЗК рекомендує, щоб усім ув’язненим, які перебувають у CSC більше 24 годин, надавався душ та доступ до прогулянок на свіжому повітрі. Крім того, персонал повинен стежити за тим, щоб у нічний час у CSCs або SOCs не було надто холодно, а ув’язнені були забезпечені достатньою кількістю ковдр, щоб зігрітися[102].
Делегація ЄКЗК знову виявила, що серед тюремного персоналу та адміністрації існує велика плутанина щодо конкретного призначення CSC та SOC. Як наслідок, склалося враження, що CSC та SOC іноді використовуються як взаємозамінні поняття. Це не дивно, коли в деяких в’язницях, здавалося, не було ніякої різниці між CSC і SOC. Наприклад, у крилі С1 (ліворуч) в’язниці Мідлендс обидві камери 9/10 і 13/14 були ідентифіковані персоналом як SOC, але на дверях обох висіла табличка з написом «CSC».
Аналогічно, у в’язниці Маунтджой вважалося, що камери CSC і SOC у крилі C мають подвійну функцію. Записи в обох цих в’язницях свідчать, що ув’язнений може бути поміщений до CSC з різних причин – від «власного прохання» і «деструктивної поведінки» до «погрози заподіяння собі шкоди» та «суїцидальних намірів».
Більше того, у в’язниці Кловерхілл причинами поміщення незмінно були «медичні» та «оперативні», але записи свідчать про те, що іноді в’язнів переводили до SOC з оперативних причин, а до CSC – з медичних причин. Крім того, склалося враження, що медичний персонал давав дозвіл на поміщення до CSC, а іноді осіб переводили до SOC за наказом начальника в’язниці.
Один ув’язнений у в’язниці Мідлендс, який часто завдавав собі тілесних ушкоджень, перебував у SOC з 31 травня по 3 червня 2019 року, після чого був переведений до SCS, де він перебував упродовж 37 днів до 14 липня 2019 року. Ув’язнений, про якого йде мова, часто відвідувався психіатричною бригадою, а медичні та медичні записи були вичерпними. Однак не було чіткого обґрунтування його тривалого перебування в CSC[103].
У світлі вищезазначених висновків та реальної плутанини, яка існує між використанням CSC та SOC, ЄКЗК вважає, що існує потреба у впорядкуванні процедур поміщення ув’язнених до або SOC.
На думку ЄКЗК, найбільш ефективним підходом було б відмовитися від диференціації між CSC та SOC і натомість зосередитися на причинах поміщення в’язня до однієї з цих камер. У відвіданих в’язницях у багатьох випадках не було видимої різниці між CSC та SOC, і, більше того, вони іноді використовувалися як взаємозамінні. Теоретично, єдина реальна відмінність полягає в тому, що в SOC на дверях до камери має бути вікно з оргскла, що дозволяє здійснювати посилене спостереження, але це не завжди було так.
Якби CSC та SOC вважалися взаємозамінними, це дозволило б зосередити політику, що регулює використання цих камер, на причинах поміщення в них ув’язнених. Тобто, якщо ув’язненого поміщають в одну з цих камер з міркувань безпеки, то управління таким розміщенням має здійснюватися начальником установи та старшим тюремним персоналом; тоді як, якщо це відбувається за медичними показаннями, то управління таким розміщенням має здійснюватися медичним персоналом. Єдина політика, що регулює використання цих камер (CSC та SOC), була б більш ефективною та дієвою.
ЄКЗК рекомендує ірландській владі переглянути використання CSC та SOC з метою уточнення процедур і поводження з ув’язненими, поміщеними в такі камери, а також усунення штучного розмежування між цими двома типами камер у світлі вищезазначених зауважень[104].
Делегація ЄКЗК також виявила, що не можна покладатися на реєстрацію даних про застосування CSC та SOC як у Prisoner Information Management System (PIMS), так і в паперових журналах, які ведуться у відділеннях, і що в них відсутня інформація про причину поміщення до CSC/SOC. У журналах, що ведуться у відділеннях, часто відсутня інформація про причину поміщення, час і дату звільнення ув’язненого з CSC/SOC, а також інформація про те, як з ним поводилися, чи пропонували йому душ, прогулянки на свіжому повітрі або їжу і питво. Навіть 15-хвилинні перевірки офіцерами та, за необхідності, двогодинні візити медсестер, а також те, чи відвідував начальник колонії та лікар щодня, не завжди фіксувалися.
Аналіз записів про застосування SOC рідко включав дозвіл начальника установи, і в багатьох випадках не було інформації про те, чи зверталися кожні 24 години до Генерального директора за дозволом на продовження терміну поміщення, якщо він перевищував 120 годин.
Також не було жодних записів про те, чи були повідомлені IPS Nurse Manager та IPS Clinical Director. Більше того, не було жодних письмових записів про те, яка інформація була надана Генеральному директору, щоб допомогти їй у прийнятті рішення, а також про мотиви, на яких ґрунтувалося її рішення про продовження поміщення до SOC. Дійсно, у відвіданих в’язницях не було зафіксовано жодного дозволу Генерального директора[105].
ЄКЗК рекомендує забезпечити цілісність даних, що стосуються всіх процедур, пов’язаних з розміщенням і перебуванням ув’язнених у CSCs та SOCs, відповідно до Standard Operating Procedures [106].
Використання SOCs також нерозривно пов’язане з однією з найгостріших проблем ірландських в’язниць, а саме з лікуванням психічно хворих ув’язнених.
Так, на момент візиту в черзі на госпіталізацію до Central Mental Hospital перебувало близько 25 ув’язнених, і делегація зустрілася з багатьма з них у в’язницях, які вона. Найбільш гостро хворі в’язні, які очікували на переведення до Central Mental Hospital, перебували на лікуванні в SOC[107].
Під час візиту делегації до в’язниці Кловерхілл 29-30 вересня двоє з 10 ув’язнених, які очікували на переведення до Central Mental Hospital, з 17 вересня перебували в SOC. Коли делегація ЄКЗК зустрілася з одним із чоловіків (ПМ), він лежав голий у своїй камері, підлога камери була вимазана фекаліями та калюжами сечі. У камері не було ковдри, а його пончо, що лежало поруч, було просякнуте сечею. Тюремники пояснили, що двері до SOC відчинялися лише під захистом щита, щоб передати йому їжу. За час перебування в камері йому не надавали душ і не випускали з камери. Інший чоловік (МС) перебував у такому ж жахливому стані, і йому також не надавали душ і не випускали з камери з моменту його поміщення.
Незважаючи на те, що обидва ці чоловіки були дуже погано себе почували, жодному з них не було складено індивідуального плану догляду та лікування, як того вимагають нещодавно переглянуті Standard Operating Procedures щодо SOC. Більше того, медперсонал не зміг поспілкуватися з обома чоловіками, які перебували в SOCs, оскільки тюремні працівники не бажали відчиняти камери. Крім того, не велася належна реєстрація будь-яких втручань, у тому числі того, чи приймали ці двоє чоловіків їжу. На думку ЄКЗК, така ситуація може бути прирівняна до нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження[108].
Електронним листом від 28 листопада 2019 року ЄКЗК було повідомлено, що MS утримувався в SOC до його переведення до Central Mental Hospital 26 листопада (тобто упродовж 10 тижнів). У повідомленні підтверджувалося, що його відвідувала медсестра кожні дві години та лікар щодня, але не було надано жодної інформації про те, чи був складений план догляду та лікування для нього і чи включав він елементи, про які просила делегація ЄКЗК наприкінці візиту.
ЄКЗК рекомендує забезпечити складання плану догляду та лікування для всіх ув’язнених, які перебувають у SOC в очікуванні переведення до закладу охорони психічного здоров’я, і включити до такого плану безпосередній нагляд медсестри-психіатра (1:1), залишення дверей до SOC незамкненими упродовж дня, доступ до душу і прогулянок на свіжому повітрі, а також розширений доступ до послуг капелана і психолога[109].
Умови тримання
Камерне розміщення у відвіданих в’язницях загалом можна вважати добрим стандартом для ув’язнених, які утримуються в одномісній камері.
У в’язницях Корк, Кловерхілл, Мідлендс і Маунтджой одномісні камери були достатнього розміру (від 8 м.кв. до 11 м.кв.), належним чином обладнані (ліжко, письмовий стіл, стілець, стелаж, дзвінок, частково загороджений туалет і умивальник), з достатнім освітленням і вентиляцією.
У Арбор Хілл камери були досить тісними, площею лише 6 м.кв., включаючи туалет і умивальник без ширми, а доступ до природного світла на першому поверсі був обмежений; однак ці недоліки компенсувалися відкритим режимом перебування в установі.
З іншого боку, умови в камерах для двомісного (в’язниці Арбор Хілл, Корк, Кловерхілл і Мідлендс), тримісного (в’язниця Кловерхілл) і чотиримісного (в’язниця Мідлендс) розміщення є менш сприятливими для проживання. Зокрема, камери для багатомісного розміщення, в тому числі в новобудові в’язниці в Корку, не мали повністю відокремлених санітарних приміщень[110].
У в’язниці Кловерхілл переважна більшість камер (119) призначені для потрійного розміщення, незважаючи на те, що їхня площа становить лише 11 м.кв., включаючи напівперегороджений туалет. Це означає, що на кожного ув’язненого не припадає по 4 м.кв. житлової площі. Крім того, чотири камери для затриманих у крилі Е2 були напівзруйнованими, мали неприємний запах і бруд і потребували ремонту. Камери у крилі С1 були в такому ж поганому стані. У в’язниці Мідлендс делегація ЄКЗК взяла до відома, що триває ремонт усіх розбитих вікон у камерах.
ЄКЗК рекомендує в’язниці Кловерхілл запровадити програму постійного технічного обслуговування та ремонту, а також поступово докладати зусиль для того, щоб у камерах площею 11 м.кв. (включно з санітарним вузлом) розміщувалося не більше двох ув’язнених. Крім того, туалети в камерах для кількох ув’язнених повинні бути повністю перегороджені до стелі[111].
Кожен ув’язнений, який змушений залишатися на ніч у в’язниці, повинен бути забезпечений власним ліжком. У в’язниці Мідлендс делегація ЄКЗК зустріла ув’язненого, який майже місяць провів на матраці на підлозі. Такі ситуації не повинні виникати. ЄКЗК визнає, що ситуація ускладнюється необхідністю тримати несумісні групи ув’язнених окремо, а також загальною політикою надання всім засудженим до довічного ув’язнення власної камери. Тим не менш, оскільки це явище продовжує існувати, влада зобов’язана зменшити офіційну місткість відповідних пенітенціарних установ, просувати альтернативи ув’язненню, посилити схеми повернення до суспільства та гарантувати кожному ув’язненому окреме ліжко. Крім того, важливо забезпечити, щоб вразливі ув’язнені не були змушені спати на матраці на підлозі, як це сталося у в’язниці Корк, коли ув’язнений-іноземець, який страждав на хворобу Паркінсона (він мало рухався і неконтрольовано трясся), повернувся до в’язниці після декількох днів перебування в лікарні.
ЄКЗК рекомендує вжити заходів для забезпечення того, щоб ув’язнені не спали на матрацах на підлозі, і щоб їм було надане власне ліжко. Крім того, особливо вразливі ув’язнені ніколи не повинні спати на матраці на підлозі[112].
Що стосується харчування, то найпоширенішою скаргою було те, що чай подавали о 16:15, а це означало, що ув’язненим доводилося чекати майже 16 годин до наступного прийому їжі. Звичайно, для тих, хто має гроші, є можливість купити в їдальні певні основні продукти харчування, щоб запобігти голоду. Комітет розуміє, що час чаювання відповідає організації дня, коли ув’язнені отримують їжу та їдять її у своїх камерах, поки в’язниця зачинена, а тюремний персонал має перерву. Проте, якщо немає можливості перенести обідній прийом їжі, слід розглянути можливість надання ув’язненим перекусу ближче до вечора.
В ідеалі, як на думку ЄКЗК, їжа повинна прийматися спільно. Проте, з міркувань безпеки та матеріально-технічного забезпечення, в багатьох в’язницях це наразі не є життєздатним. Однак в Арбор Хілл, де питання безпеки не викликають особливих занепокоєнь, враховуючи характер ув’язнених, існують вагомі аргументи на користь запровадження спільного прийому їжі принаймні один раз на день. Невеликий розмір камер, в яких ув’язнені мають приймати їжу, у поєднанні з наявним простором, в якому можна організувати спільне харчування, посилюють аргументацію на користь такого підходу[113].
Нелегальний обіг наркотиків
Делегація ЄКЗК вкотре відзначила, що зловживання наркотиками та високий рівень їхньої поширеності залишаються серйозною проблемою в усіх відвіданих в’язницях, за винятком в’язниці Арбор-Хілл. Тюремний персонал визнав, що все ще існують значні проблеми зі зловживанням забороненими наркотиками і що багато інцидентів у в’язницях були пов’язані з наркотиками.
У зв’язку з цим документ Ірландської пенітенціарної служби щодо політики і стратегії боротьби з наркотиками «Тримати наркотики поза в’язницею» залишається актуальним. Тим не менш, зараз готується нова стратегія щодо наркотиків, яка, серед іншого, включатиме перегляд заходів із запобігання потраплянню наркотиків до в’язниць з урахуванням таких питань, як технологічний прогрес (наприклад, дрони) і зміна моделей вживання незаконних наркотиків, а також буде спрямована на реалізацію рекомендацій, викладених у нещодавньому «Огляді послуг з лікування наркозалежності та алкоголізму для дорослих правопорушників у в’язницях і в громаді» (Review of Drug and Alcohol Treatment Services for Adult Offenders in Prison and in the Community)[114].
Делегація ЄКЗК позитивно відзначила, що «ступінчастий» підхід до оцінки та лікування наркозалежності, що включає нефармакологічні втручання, є суттю програми метадонової терапії, запровадженої у в’язниці Корк після попереднього візиту до цієї установи. Крім того, такі програми знову були запроваджені у в’язницях Мідлендс та Маунтджой.
Крім того, ЄКЗК нагадує, що заходи зі зменшення шкоди є важливим компонентом у запобіганні передачі вірусів, що передаються через кров, та поширенню інфекційних захворювань у в’язничних установах. У зв’язку з цим, ЄКЗК хотів би отримати додаткову інформацію про заходи зі зменшення шкоди, що діють або заплановані у в’язницях, такі як програми обміну голок та шприців, доступ до презервативів. Повна інформація про існування таких програм зменшення шкоди повинна надаватися ув’язненим медичним персоналом одразу після їхнього затримання[115].
Психіатрична допомога у в’язницях
Підхід до надання послуг з охорони психічного здоров’я ув’язненим викладений у програмному документі 2006 року «Бачення змін», і система, описана у попередніх звітах ЄКЗК про візити, що стосуються служб охорони психічного здоров’я та відділень високого рівня підтримки в деяких в’язницях, залишалася чинною під час періодичного візиту 2019 року.
Крім того, знову стали очевидними ті ж проблеми, що були описані у звіті за результатами візиту 2014 року. Під час візиту делегація ЄКЗК повторно відвідала відділення D2 у в’язниці Кловерхілл та High Support Unit (HSU) у в’язниці Маунтджой, а також вперше відвідала Vulnerable Prisoner Unit (VPU) у в’язниці Корк[116].
У в’язниці Корк Vulnerable Prisoner Unit складалося з шести камер, в яких під час візиту перебувало п’ятеро ув’язнених. Камери були темними, з поганим доступом природного світла, навколишнє середовище було галасливим, а ув’язненим не пропонували жодних цілеспрямованих занять, окрім виходу на прогулянковий двір. Крім того, спостерігалася мінімальна взаємодія персоналу з вразливими чоловіками, які перебували у відділенні.
Що стосується дев’ятикамерного High Support Unit у в’язниці Маунтджой, де під час візиту перебувало вісім ув’язнених (одного з них щойно перевели до Центральної психіатричної лікарні), то було прикро констатувати повну відсутність структурованих заходів для цієї групи ув’язнених, майже всі з яких мали важкі та довготривалі психічні захворювання, що не піддаються лікуванню. Запропонована програма заходів залишалася теоретичною і нецікавою. Досі не було працетерапії, індивідуальної чи групової психотерапії або рекреаційної терапії; лише фармакотерапія. Загалом, ув’язнені бездіяльно вешталися по приміщенню або подвір’ю та дивилися телевізор. Крім того, делегація зустріла одного ув’язненого, який був повністю занедбаний і жив у брудній та убогій камері.
Як і у 2014 році, команда з охорони психічного здоров’я, до складу якої входять психіатр та психіатрична медсестра, відвідувала High Support Unit один раз на тиждень.
ЄКЗК рекомендує як у Vulnerable Prisoner Unit у тюрмі Корк, так і в High Support Unit в тюрмі Маунтджой розробити програму структурованих заходів для ув’язнених, які утримуються в цих підрозділах[117].
ЄКЗК також рекомендує вжити заходів для забезпечення того, щоб усі ув’язнені, які перебувають у цих підрозділах, утримувалися в чистих камерах та отримували необхідну підтримку для підтримання їхньої гігієни. Крім того, High Support Unit має запровадити заняття з ерготерапії для ув’язнених[118].
Найбільше в країні відділення, де утримуються психічно хворі в’язні, розташоване у крилі D2 в’язниці Кловерхілл. За останні 10 років відділення довелося розширити, оскільки до в’язниці потрапляло все більше і більше тяжкохворих людей. Відділення складалося з 15 одномісних камер (три з яких займали прибиральники) і п’яти двомісних камер. Крім того, тут було два SOCs і чотири CSCs, в яких часто утримувалися психічно хворі ув’язнені. У перший день візиту делегації у відділенні перебувало 29 ув’язнених, у тому числі двоє осіб у SOCs, 10 з яких стояли в черзі на госпіталізацію до Центральної психіатричної лікарні. Через три дні приміщення було переповнене, і семеро ув’язнених були змушені спати на матрацах на підлозі, що, за словами чергового лікаря, було звичайною практикою для цього приміщення.
ЄКЗК рекомендує вжити заходів для того, щоб психічно хворі ув’язнені не були змушені спати на матрацах на підлозі у крилі D2 в’язниці Кловерхілл[119].
Служба зв’язку з в’язницями та судами (The Prison In-reach and Court Liaison Service), що базується у в’язниці Кловерхілл, щорічно оцінює близько 300 ув’язнених, з яких близько 100 – з активними психотичними розладами. Дослідження показали, що відсоток ув’язнених з психотичними розладами в Ірландії (9,3%) більш ніж удвічі перевищує відсоток ув’язнених з психотичними розладами у світі (3,6%). Незважаючи на таке очевидне збільшення кількості психічно хворих ув’язнених, які потрапляють до в’язниці Кловерхілл, ресурси, що виділяються на догляд за цими особами та управління ними, були скорочені. На момент візиту команда з охорони психічного здоров’я складалася з 1,3 штатних одиниць консультанта, 2,8 штатних одиниць молодшого лікаря та 1,6 штатних одиниць старшого реєстратора і лише двох медсестер (одна з яких перебувала на тривалому лікарняному). Ця команда потребує термінового посилення. Тут має бути щонайменше шість медсестер з психічного здоров’я, а також ерготерапевт, психолог, соціальний працівник і певна адміністративна підтримка[120].
Велике занепокоєння викликає зростання кількості бездомних осіб, які потрапляють до в’язниці, зокрема, до крила D2, яка зросла до 32% у 2014 році і, як вважають, наблизилася до 50% у 2019 році. Багато з тих, хто потрапляє до D2, можуть бути звільнені судом під заставу, але через свій бездомний статус вони не можуть користуватися послугами громадської команди охорони психічного здоров’я (Health Service Executive, HSE), тому вони змушені нудитися у в’язниці. Більше того, стан їхнього психічного здоров’я продовжує погіршуватися, оскільки вони занадто хворі, щоб погодитися на лікування. В’язниця не повинна стати вирішенням проблеми психічно хворих бездомних осіб, і ірландська влада повинна запровадити комплексну політику (тобто таку, що включає житло, соціальне забезпечення, первинну медичну допомогу, охорону психічного здоров’я, боротьбу зі зловживанням психоактивними речовинами), щоб вирішити цю проблему.
ЄКЗК рекомендує вжити термінових заходів, у тому числі законодавчого характеру, для забезпечення того, щоб психічно хворі бездомні особи, які перебувають у в’язниці і яких суди готові випустити під заставу, могли бути швидко переведені до психіатричного закладу в громаді для отримання належного лікування[121].
Ірландська влада в минулому погоджувалася з ЄКЗК, що в умовах в’язниці не можна очікувати, що вона запропонує весь спектр терапевтичних можливостей, які повинні бути доступні в психіатричній лікарні, і, як було підкреслено вище, навіть щодо фармакотерапії в’язничні умови накладають певні обмеження.
Отже, хоча рекомендовані вище заходи можуть полегшити ситуацію, фундаментальний принцип полягає в тому, що психічно хворі особи не повинні утримуватися у в’язниці, а мають бути переведені до відповідного закладу охорони здоров’я, зокрема, до Центральної психіатричної лікарні, зважаючи на її статутну роль. Однак делегація ЄКЗК отримала кілька повідомлень про те, що нова розширена Центральна психіатрична лікарня у м. Портран, відкриття якої заплановане на середину 2020 року, не забезпечить достатньої кількості додаткових ліжок для психічно хворих ув’язнених, незважаючи на збільшення кількості ліжок у лікарні.
ЄКЗК визнає, що для задоволення потреб ув’язнених у сфері психічного здоров’я потрібен багатосторонній підхід. Одним з таких підходів є забезпечення доступу бездомних психічно хворих осіб до допомоги в громаді. Крім того, ЄКЗК підтримує пропозицію щодо створення двох нових реабілітаційних відділень інтенсивної терапії (Intensive Care Rehabilitation Units), які будуть розташовані в південних і західних регіонах країни, і Комітет хотів би отримати оновлену інформацію про можливість відкриття таких відділень і терміни їх відкриття. Комітет також хотів би отримати інформацію про те, чи планується створення додаткових ліжок для полегшеного лікування в громаді та збільшення кількості психіатричних закладів з низьким рівнем безпеки[122].
Крім того, як підкреслив ЄКЗК у 2014 році, якщо HSUs та VPUs у в’язницях мають стати сходинкою до госпіталізації у психіатричну лікарню або підрозділом для роботи з особами, які повернулися до в’язниці з психіатричного закладу, важливо, щоб вони були забезпечені відповідними ресурсами. Це означає, що HSU має не лише регулярно відвідуватися групою фахівців з охорони психічного здоров’я (психіатр, психолог і психіатрична медсестра), але й мати у своєму штаті психіатричних медсестер, ерготерапевтів і співробітників зі спеціальною підготовкою для роботи з психічно хворими ув’язненими, а всім ув’язненим, які перебувають у HSU, має бути запропонована структурована програма заходів.
ЄКЗК рекомендує ірландській владі збільшити кількість ліжок у психіатричних закладах для ув’язнених з гострими психічними захворюваннями.
Крім того, Комітет рекомендує переглянути штатний розклад усіх HSUs та VPUs з метою включення до нього відповідних фахівців, які б могли запропонувати структуровану програму заходів, корисних для ув’язнених, у світлі вищезазначених зауважень.
Крім того, ЄКЗК хотів би отримати інформацію про те, коли буде відкрито та повноцінно функціонувати новий Central Mental Hospital у Портрані. Комітет також хотів би отримати інформацію про те, скільки ув’язнених очікували на прийняття до Central Mental Hospital станом на 1 травня, 1 липня та 1 вересня 2020 року, і скільки з них перебували в SOC[123].
Персонал пенітенціарних установ
ЄКЗК неодноразово підкреслював, що клімат у в’язниці значною мірою залежить від якості та ресурсів її персоналу. Забезпечення позитивного клімату вимагає наявності професійної команди співробітників, які повинні бути присутніми в достатній кількості в будь-який момент часу в зонах тримання під вартою і в приміщеннях, що використовуються ув’язненими для проведення дозвілля[124].
Тюремний персонал повинен вміти поводитися з ув’язненими гідно та гуманно, приділяючи увагу питанням безпеки та належного порядку. Розвиток конструктивних і позитивних відносин між тюремним персоналом та ув’язненими не тільки знизить ризик жорстокого поводження, але й посилить контроль і безпеку. У свою чергу, це зробить роботу тюремного персоналу набагато більш корисною. Визнаючи важливість підтримки тюремного персоналу у виконанні їхніх складних обов’язків, Рада Європи у квітні 2019 року опублікувала низку Керівних принципів щодо найму, відбору, навчання, підготовки та професійного розвитку персоналу в’язниць та пробації[125].
Ірландська пенітенціарна служба має порівняно один з найбільш сприятливих показників співвідношення кількості персоналу до кількості ув’язнених серед держав-членів Ради Європи. Згідно зі статистикою SPACE за 2018 рік, кількість тюремних працівників становила 2 547,8 штатних одиниць, що приблизно дорівнює 1,5 ув’язнених на одного працівника пенітенціарної служби. Крім того, налічувалося 342 офіцери з трудового навчання, які відповідають за нагляд за майстернями та професійним навчанням, але іноді також залучалися для виконання інших обов’язків тюремного персоналу.
Незважаючи на такий, здавалося б, позитивний кадровий склад, в’язниці в Ірландії часто виявляють, що вони не в змозі працювати з повним складом тюремного персоналу, що призводить до скасування певних заходів, затримки доступу до медичної допомоги та інших послуг або до того, що ув’язнені проводять довші періоди часу замкненими в камерах. Ця проблема особливо загострюється наприкінці кожного кварталу року, оскільки угода про річну систему обліку робочого часу (укладена між Асоціацією працівників пенітенціарної служби та Ірландською пенітенціарною службою) передбачає лише певну суму оплати понаднормових годин для працівників.
Основна причина нестачі персоналу полягає в значному збільшенні кількості персоналу, необхідного для здійснення конвоювання. Наприклад, у в’язниці Корк на рік було заплановано 11 тис. конвоювань, а потрібно було 36 тис., тому керівництво змушене залучати до конвоювання співробітників, які виконують інші обов’язки у в’язниці.
У в’язниці Мідлендс спостерігається схожа картина: за останні п’ять років кількість конвоювання зросла на 220%. Крім того, в усій пенітенціарній системі спостерігається щоденна відсутність персоналу, що впливає на роботу в’язниць. Наприклад, у в’язниці Мідлендс в середньому відсутня 15-25 співробітників при щоденній чисельності 156 працівників з трудового навчання та пенітенціарного персоналу; в день візиту кількість персоналу була на 45 осіб меншою від запланованої чисельності.
Ірландська в’язнична служба намагається пом’якшити вплив скорочення кількості персоналу, вимагаючи від кожної в’язниці розробити План управління режимом (Regime Management Plan), в якому чітко визначаються пріоритетні служби в’язниці, які повинні залишатися відкритими, коли кількість персоналу падає нижче запланованого рівня. Це необхідний інструмент для управління такими сценаріями.
Крім того, з Асоціацією працівників пенітенціарної служби були узгоджені ініціативи, які дозволять виконувати певні види діяльності, такі як нагляд за відкритими майданчиками для прогулянок, з меншою кількістю персоналу. Однак, очевидно, що необхідні додаткові заходи для забезпечення повноцінного функціонування в’язниць у повному обсязі, щоб діяльність та послуги не обмежувалися нестачею персоналу[126].
Дисциплінарні практики
У своїх попередніх звітах про візити ЄКЗК висловлював серйозні застереження щодо застосування на практиці санкції «позбавлення всіх привілеїв» строком до 60 діб на підставі статті 13.1(d) Prisons Act 2007.
Під час візиту 2014 року ув’язнені все ще на практиці засуджувалися до «втрати всіх привілеїв» строком до 56 днів, що часто також тягнуло за собою переведення до іншої в’язниці, наприклад, до блоку «А» у в’язниці Портлуаз або блоку «D» у в’язниці Корк, або до CBU у в’язниці Маунтджой, де ув’язнені утримувалися в умовах, схожих на одиночне ув’язнення. Це відбувалося всупереч Керівним принципам щодо накладення дисциплінарних санкцій (Guidelines on the Imposition of Disciplinary Sanctions) від квітня 2014 року, які встановили верхню межу 40 днів «втрати всіх привілеїв» в умовах, які не призводять до 23-годинного ув’язнення.
ЄКЗК із задоволенням відзначає, що результати візиту 2019 року свідчать про те, що вищезазначені Guidelines застосовуються в усіх відвіданих в’язницях. Вивчення відповідної документації показало, що в більшості дисциплінарних справ санкція, накладена відповідно до статті 13.1(d) Prisons Act 2007, була однією або кількома з наступних: заборона на вечірнє дозвілля, відвідування спортзалу, користування грошима/кредитом на період від 7 до 40 днів. Комітет вітає той факт, що ув’язненим, на яких накладено дисциплінарне стягнення, тепер завжди гарантується щонайменше один телефонний дзвінок і одне побачення з родичами на тиждень.
Крім того, сама процедура у розглянутих справах виявилася справедливою. Делегацію ЄКЗК поінформували, що Ірландська в’язнична служба розробляє переглянуті інструкції щодо накладення дисциплінарних стягнень[127].
Що стосується умов утримання ув’язнених, які отримали санкцію втрати всіх привілеїв, то переважна більшість з них відбували дисциплінарне покарання у власній камері і переводилися до спеціального блоку (CBU у в’язницях Корк і Маунтджой, крило D1 у в’язниці Кловерхілл і C1 зліва у в’язниці Мідлендс) лише в тому випадку, якщо вони також підпадали під Правило 62[128].
Інспекції
Нинішній Інспектор в’язниць приступила до виконання своїх обов’язків у травні 2018 року на п’ятирічний термін. На момент візиту 2019 року ресурси, виділені Офісу Інспектора, були недостатніми (три особи), щоб дозволити їй проводити належні інспекції в’язниць, особливо з огляду на те, що її Офіс відповідає за проведення розслідування кожного випадку смерті в місцях позбавлення волі, здійснює певний нагляд за системою розгляду скарг, а також за дорученням Міністра юстиції проводить розслідування щодо ймовірного стеження з боку пенітенціарної служби за власним персоналом у період з 2009 по 2013 роки.
У липні 2018 року Інспектор з питань в’язниць доручила провести огляд діяльності свого Офісу, який був представлений Міністру юстиції та рівності в грудні 2018 року, в якому, по суті, зазначалося, що її Офіс не відповідає поставленим цілям і що, перш за все, він потребує достатніх ресурсів для виконання мандату з інспектування в’язниць. Позитивним є те, що бюджетні асигнування на 2020 рік для Офісу були збільшені з 0,5 до 1,2 мільйона євро[129].
ПСИХІАТРИЧНІ ЗАКЛАДИ
Що стосується побутових умов, то всі три відвідані психіатричні відділення були чистими і загалом у доброму стані, а палати у Sliabh Mis та лікарні Св. Луки були нещодавно відремонтовані. Однак, палати пацієнтів у всіх відділеннях були безликими та обладнані мінімальними меблями, що відображають скоріше клінічну обстановку, ніж терапевтичну. Крім того, чотири- та шестимісні палати відвіданих закладів були тісними, задушливими та часом галасливими, не забезпечуючи майже ніякого особистого простору або приватності. Між ліжками можна було розсунути штори, але це лише посилювало враження лікарняної обстановки. Пацієнтів турбували інші пацієнти, які ходили вночі або навіть залазили на їхні ліжка, просячи сигарети. ЄКЗК рекомендує розділити чотири- та шестимісні палати на менші блоки та вжити заходів для персоналізації кімнат[130].
У лікарні Св. Алоїза члени ЄКЗК відзначили, що пацієнтка з фізичною інвалідністю проживала у відділенні упродовж 16 місяців, але приміщення відділення не було пристосоване для пересування на інвалідному візку. Ванна кімната в палаті пацієнтки не була пристосована для інвалідного візка, а також не було туалету для людей з обмеженими можливостями, що означало, що пацієнтка повинна була звертатися до персоналу кожного разу, коли вона хотіла піти в туалет, а також потребувала допомоги, щоб прийняти душ. Пацієнтка більше не потребувала перебування у відділенні з клінічних причин і перебувала в черзі на переведення до відділення з полегшеним режимом перебування. ЄКЗК рекомендує вжити заходів для того, щоб зробити відділення пристосованим для інвалідних візків[131].
Загалом, харчування в усіх відвіданих закладах було дуже добрим, хоча вечірній прийом їжі в інтернаті Sliabh Mis подавався з 16:30 до 17:00, що означало, що пацієнти ризикували залишитися голодними вночі, оскільки після цього часу не подавали жодних суттєвих закусок. Слід розглянути можливість коригування часу вечірнього прийому їжі або подачі перекусу пізніше ввечері[132].
У всіх відвіданих відділеннях були подвір’я та сади для відпочинку на свіжому повітрі. Пацієнти також могли палити на цих територіях. Невеликі навіси були передбачені для використання в несприятливу погоду. Однак пацієнти не завжди мали ефективний доступ до саду в будь-який час доби. Деяким пацієнтам, у тому числі добровільним, доводилося просити, щоб їм відчинили двері в сад. Декілька пацієнтів, опитаних у Sliabh Mis, також заявили, що вони не знали, коли двері до саду відчинені, або не знали, чи можуть вони взагалі вийти до саду. ЄКЗК рекомендує вжити заходів для запровадження чіткої політики заохочення та полегшення доступу пацієнтів до свіжого повітря щодня в усіх трьох відвіданих установах[133].
The Mental Health Act 2001 (Approved Centres) Regulations 2006 передбачає, що кожен пацієнт повинен мати власний індивідуальний план догляду. У кожному з відвіданих закладів делегація ЄКЗК відзначила, що при розробці таких планів застосовувався підхід, орієнтований на пацієнта, в тому числі за активної участі пацієнтів. Крім того, план догляду регулярно переглядався мультидисциплінарною командою, яка призначалася для кожного пацієнта. Крім того, за пацієнтами закріплювався «ключовий працівник» (індивідуальна медсестра).
В усіх трьох відвіданих закладах лікування складалося з фармакотерапії, психологічних втручань, працетерапії та інших терапевтичних заходів[134].
У Sliabh Mis проводилися різноманітні заходи: ерготерапія чотири дні на тиждень; тренажерний зал, до якого пацієнти мали вільний доступ без супроводу персоналу; кімната для занять з художнім та музичним обладнанням; телевізор; навчальна кухня, якою могли користуватися пацієнти під наглядом, та більярдний стіл. Також було організована гра «Бінго». Проте кілька пацієнтів скаржилися на те, що заходів було недостатньо. ЄКЗК рекомендує переглянути заходи, що пропонуються у Sliabh Mis, за погодженням з пацієнтами, щоб забезпечити проведення заходів, які більше відповідають потребам пацієнтів[135].
У відділенні психіатрії лікарні Св. Луки, окрім ерготерапії, спектр терапевтичних заходів включав групи відновлення, планування виписки, релаксацію, арт-терапію, закриту групу сніданків та групи прогулянок. Про них згадувалося в інформаційному буклеті, який надавався пацієнтам при надходженні, вони обговорювалися з ключовим працівником пацієнта, а обрана програма заходів зазначалася в плані догляду за пацієнтом. Крім того, на вихідних проводилися заняття з йоги, раз на два тижні приходив музикант, а також пропонувалася каністерапія упродовж однієї години на тиждень. Тренажерного залу не було, але кілька разів на тиждень проводилися заняття з фітнесу та організовувалися спортивні дні. Однак, якщо пацієнти напівгострого відділення («Sycamore»), як правило, брали участь у різноманітних заходах, що пропонувалися, то пацієнти відділення «Oak», схоже, проводили свій час, лежачи на ліжках або безцільно блукаючи коридорами. Деякі пацієнти цього відділення розповіли делегації, що вони не знали про пропоновані заходи. Один пацієнт навіть не знав, що тут є телевізор.
Зовнішні майданчики двох відділень також значно відрізнялися. Пацієнти «Oak» мали доступ до центрального подвір’я, переважно з твердим покриттям, з критою зоною для куріння, засміченою недопалками, оскільки передбачені для цього урни були переповнені. Пацієнти «Sycamore» мали доступ до великого зеленого саду з альтанкою, трояндовими кущами, лавками, статуями, рослинами та живоплотом. У цьому саду також був притулок для курців, які перебували під наглядом під час куріння. Однак у жодному з садів не було накриття для некурців, які могли б насолоджуватися свіжим повітрям під час несприятливої погоди.
ЄКЗК рекомендує зробити щоденні змістовні заходи доступними для пацієнтів обох відділень, а також повністю поінформувати пацієнтів відділення «Oak» про пропоновані заходи. Крім того, подвір’я для пацієнтів «Oak» зробити більш привабливим, а урни для недопалків слід регулярно спорожняти. Пацієнтам обох відділень, які не палять, також слід забезпечити навіс, де вони могли б насолоджуватися свіжим повітрям без тютюнового диму під час несприятливих погодних умов[136].
У відділенні Св. Алоїза пропонувалися різноманітні заходи: велика кімната для занять з обладнанням для декоративно-прикладного мистецтва, музичними інструментами, іграми, DVD-дисками (пацієнти могли замовляти фільми тощо), книжками для самодопомоги та міні-кухнею з усім необхідним для приготування кави та чаю. Крім того, була невелика бібліотека з хорошим вибором книг, де пацієнти могли посидіти і почитати. Групові терапевтичні заняття проводилися в кімнаті активностей. Також була загальна кімната з телевізором, тренажерний зал (невеликий спортзал) і кімната для релаксації, яка перебувала на стадії розробки.
У задній частині будівлі був великий закритий сад. Пацієнти брали участь у садівничих групах (і керували ними) і могли вивчати садівництво за програмою Дублінського університету[137].
Пацієнти, які отримували високі дози оланзапіну упродовж тривалого періоду часу в відвіданих закладах, не завжди регулярно перевіряли рівень цукру в крові, а тривалий прийом високих доз цього препарату може спричинити високий рівень глюкози та ожиріння. ЄКЗК рекомендує, щоб усі пацієнти, які приймають оланзапін, перебували під належним наглядом, у тому числі щодо рівня цукру в крові[138].
У всіх трьох відвіданих психіатричних відділеннях застосовувалися препарати PRN (ліки «pro re nata», призначені для прийому «за потребою»). Однак, як виявилося, не було жодних рекомендацій Комісії з питань психічного здоров’я щодо використання цього типу рецептів, і жоден з відвіданих закладів не мав письмової політики щодо призначення PRN.
Делегація дізналася, що галоперидол та інші седативні препарати призначалися в якості препаратів PRN майже регулярно при госпіталізації у Sliabh Mis. Занепокоєння викликає те, що застосування препаратів для лікування PRN може призвести до передозування препаратами, які можуть мати серйозні побічні ефекти. Кілька пацієнтів, опитаних у Sliabh Mis, які приймали як звичайні препарати, так і препарати PRN, розповіли, що вони постійно відчували втому і багато спали. Вони виглядали сонливими, а мова деяких пацієнтів під час інтерв’ю була невиразною. Крім того, не було проведено спеціального огляду препаратів, що призначалися пацієнтам у рамках програми PRN. У відділенні психіатрії лікарні Св. Луки деякі препарати, віднесені до категорії PRN, видавалися на щоденній основі. Це повинно стати приводом для перевірки цих ліків.
На думку Комітету, призначення препаратів PRN може бути доречним у випадку пацієнтів з епізодичною потребою в ліках у специфічних ситуаціях, коли призначення препаратів PRN може бути раціональним, безпечним та ефективним інструментом. У таких випадках лікар, відповідальний за лікування пацієнта, може обговорити з пацієнтом майбутню потребу в таких ліках у не гострій ситуації, коли буде можливість визначити безпечне та ефективне застосування ліків і адаптувати його відповідно до потреб пацієнта. Такий перегляд дозволив би усунути тривале призначення PRN упродовж тривалого часу, як це спостерігала делегація. Лікар пацієнта також мав би можливість оцінити реакцію пацієнта на ліки, яка може бути унікальною.
У певних випадках застосування препаратів PRN може також прирівнюватися до примусового лікування; так, у лікарні Св. Алоїза препарати PRN іноді призначалися, коли пацієнт відмовлявся від лікування. У таких випадках слід застосовувати процедуру примусового лікування, включаючи гарантії.
ЄКЗК рекомендує ірландській владі переглянути застосування PRN у всіх психіатричних установах у світлі вищезазначених зауважень, особливо щодо потенційного передозування або хімічного стримування, і після цього розробити настанови щодо застосування препаратів PRN. У цих настановах має бути зазначено, що препарати PRN завжди має призначати висококваліфікований психіатр, бажано лікуючий психіатр пацієнта, за згодою пацієнта, у рецепті має бути чітко вказана максимальна доза для одноразового прийому, інтервали між прийомами упродовж 24 годин, спосіб застосування та необхідність спостереження за реакцією пацієнта. Психотропні препарати тривалої дії (depot та acutard) не повинні використовуватися як препарати для замісної підтримувальної терапії. Крім того, кожне застосування препаратів PRN має бути задокументоване, вводити їх має чергова медична сестра, яка має відповідну кваліфікацію, і регулярно перевірятися[139].
Що стосується електросудомної терапії (ЕСТ), то вона регулюється розділом 59 MHA зі змінами та доповненнями. The Mental Health (Amendment) Act 2015, який набув чинності на початку 2016 року, вилучив слова «або без згоди» з цього розділу, що означає, що ЕСТ не повинна застосовуватися до особи, яка може дати згоду проти своєї волі. ЄКЗК вітає цю зміну в законодавстві, яка враховує рекомендацію, викладену в його звіті за результатами візиту до Ірландії 2010 року. Якщо пацієнт не може дати згоду, програма терапії повинна бути схвалена двома психіатрами-консультантами. Застосування електросудомної терапії супроводжується відповідними гарантіями, передбаченими як Правилами, так і Кодексом практики, встановленим Міністерством охорони здоров’я, які повністю відповідають стандартам ЄКЗК з цього питання.
Єдиним відвіданим відділенням, яке проводило лікування на місці і мало спеціальний кабінет ECT, було відділення психіатрії лікарні Св. Луки. Палата складалася з лікувальної, клінічної та реабілітаційної кімнат і була належним чином обладнана. Відділення мало власну письмову політику застосування електросудомної терапії відповідно до Правил МОЗ. Застосування ЕСТ було відносно рідкісним: чотири пацієнти добровільно пройшли лікування в період з квітня по жовтень 2019 року. Усі випадки застосування ЕСТ реєструвалися у спеціальному журналі[140].
Частина 5 the Mental Health Act 2001 (Approved Centres) Regulations 2006 охоплює кадрове забезпечення та передбачає, що центр повинен мати письмові правила і процедури, що стосуються найму, відбору та перевірки персоналу, а також достатню кількість персоналу з відповідним набором навичок, щоб задовольнити потреби пацієнтів. У закладі повинен постійно чергувати співробітник відповідної кваліфікації. Персонал також повинен проходити достатню та сучасну підготовку.
Позитивним моментом є те, що майже весь персонал, який працював у палатах відвіданих відділень, був кваліфікованими психіатричними медсестрами. Крім того, здавалося, що адміністрація добре підтримувала персонал, а також запровадила процедури консультування після інцидентів, які негативно вплинули на нього.
У Sliabh Mis персонал був дуже добре укомплектований, з цілодобовою присутністю психіатрів, які працювали в три зміни упродовж тижня (з 9:00 до 13:00, з 13:00 до 17:00 і з 17:00 до 9:00), а також одним або двома психіатрами-консультантами, які виїжджали на виклик на день. Психіатр також був присутній у палатах у вихідні дні (один у суботу, один у неділю), а лікар-консультант чергував обидва дні. Крім того, був психіатр-консультант, який спеціалізувався на психіатрії пізнього віку, і ще один, який працював у команді реабілітації.
У відділенні психіатрії в лікарні Св. Луки працювало 13 психіатрів-консультантів, які працювали також в інших регіонах (Carlow, Kilkenny, South Tipperary, Waterford and Wexford). Крім того, у Carlow працював головний психолог. Інший персонал включав соціального працівника, двох ерготерапевтів та інструктора з фітнесу, які приходили тричі на тиждень. Крім того, на місці завжди знаходився лікар, який не є консультантом (a non-consultant hospital doctor, NCHD)
Що стосується медсестер, то на момент візиту було 25 вакантних посад, і ця ситуація ускладнювалася відсутністю медсестер через лікарняні. Вдень у кожній палаті працювала старша медична сестра (clinical nurse manager), а також п’ять зареєстрованих медичних сестер у відділенні «Oak» на 19 пацієнтів і чотири – у відділенні «Sycamore» на 25 пацієнтів. Вночі працювала одна медична сестра (спільна для обох відділень), чотири штатні медичні сестри на відділенні «Oak» і дві штатні медичні сестри на відділенні «Sycamore».
У відділенні Св. Алоїза працювали 4 психіатри-консультанти та 17 медсестер. Крім того, працювали один соціальний працівник на півставки, один психолог на півставки, один ерготерапевт на повну ставку, один асистент ерготерапевта на повну ставку, один соціальний працівник на півставки і один психолог на півставки. Вдень чергували 4 медсестри (13-годинні зміни), а з понеділка по п’ятницю була присутня заступниця директора з медсестринства. Вночі чергували три медсестри (12-годинна зміна). Для заміни відсутніх співробітників використовувався персонал агентства, але знову ж таки, процедура підбору заміни була непростою. Присутність персоналу була такою ж мінімальною, як і у відділенні психіатрії лікарні Св. Луки[141].
Існують надзвичайно бюрократичні процедури найму персоналу в стислі терміни, що часто означає, що заміна персоналу не відбувається. Мінімальна укомплектованість штату мала вплив на пацієнтів. Наприклад, їх не виводили з палат (навіть просто в сад) так часто, як їм хотілося б, і вони не отримували стільки користі від більш тривалого індивідуального супроводу, скільки було б необхідно. Через меншу кількість персоналу в палатах старші пацієнти мали більший ризик падіння. Крім того, через малу кількість чергового персоналу майже не було часу на розмови з пацієнтами, що є такою ж важливою частиною терапії, як і клінічний догляд. Крім того, залучення персоналу з агентств означало, що безперервність догляду була порушена. Нестача персоналу також призвела до того, що співробітники служби безпеки залучалися для надання допомоги у стримуванні пацієнтів.
ЄКЗК рекомендує впорядкувати процедури пошуку короткострокової заміни персоналу, щоб гарантувати, щоб усі психіатричні заклади завжди були повністю укомплектовані[142].
Засоби стримування у психіатричних закладах
В Ірландії застосування засобів стримування в психіатричних закладах суворо регламентовано. Ізоляція та механічне стримування свободи регулюється статтею 69 Закону про психічне здоров’я 2001 року (the Mental Health Act 2001), яка встановлює, що пацієнта не можна ізолювати або механічно стримувати, якщо це не є необхідним для цілей лікування або для запобігання заподіяння шкоди самому пацієнтові або іншим особам. Застосування ізоляції або механічного стримування повинно відповідати правилам, встановленим MHC. Фізичне обмеження регулюється спеціальним Кодексом практики MHC. Правила та кодекс значною мірою відповідають стандартам ЄКЗК. Єдиний виняток стосується випадків, коли ізоляцію або механічне стримування ініціює медична сестра – медичний огляд пацієнта може тривати до чотирьох годин після початку застосування такого заходу, що, на думку ЄКЗК, є надто довгим строком. Після початку застосування такого заходу слід негайно повідомити про це лікаря і провести огляд у найкоротші строки.
У трьох відвіданих психіатричних закладах вдавалися лише до фізичного стримування (ручне утримання) та ізоляції, і в цілому акцент робився на профілактиці та деескалації. Наприклад, у Sliabh Mis використовувався інструмент «Динамічна оцінка ситуативної агресії» (Dynamic Appraisal of Situational Aggression, DASA) для оцінки ймовірної агресивності пацієнта[143].
Що стосується фізичного стримування, то в кожному з відвіданих закладів використовувалися різні ручні техніки. У приймальному відділенні Sliabh Mis використовувалася програма, схвалена Виконавчою службою охорони здоров’я (the Health Service Executive, HSE), «Професійне управління агресією та насильством (Professional Management of Aggression and Violence, PMAV)». Записи свідчать про те, що з 2018 року спостерігається помітне зменшення кількості випадків застосування фізичного стримування: з квітня по липень 2019 року було зафіксовано 31 випадок застосування фізичного стримування порівняно з 60 випадками за той самий період у 2018 році. Це є позитивним фактом, і ЄКЗК сподівається, що ця обнадійлива тенденція збережеться.
У закладі Св. Алоїза застосовувалася методика терапевтичного управління насильством та агресією (the Therapeutic Management of Violence and Aggression, ТМВА). У відділенні не спостерігалося надмірного застосування заходів фізичного впливу: за попередні три місяці було зафіксовано вісім таких випадків. Однак, охоронці лікарні (які пройшли підготовку з використання методики «Управління фактичною або потенційною агресією» (the Management of Actual or Potential Aggression) та процедур обмеження свободи) часто залучалися до обмеження свободи пацієнтів з метою виведення їх до ізолятора. На думку ЄКЗК, такі втручання є недоречними; вони лякають як самого пацієнта, так і інших пацієнтів, які спостерігають за ними. Присутність охоронців і застосування ними сили може призвести до травмування пацієнта. Психіатричні заклади повинні мати достатню кількість належним чином підготовленого персоналу для роботи зі збудженими пацієнтами з психічними розладами.
ЄКЗК рекомендує ірландській владі припинити практику залучення охоронців лікарень до роботи зі збудженими пацієнтами у психіатричних закладах. Крім того, весь середній медичний персонал психіатричних закладів повинен бути навчений відповідним методам поводження зі збудженими пацієнтами, а також регулярно проходити курси підвищення кваліфікації[144].
У відділенні психіатрії установи Св. Луки персонал проходив навчання за методикою «Управління насильством та агресією», в якій акцент робився на альтернативах фізичному стримуванню та ізоляції, а також на найменш обмежувальних практиках. З січня до кінця серпня 2019 року в центрі було зафіксовано 51 епізод застосування фізичного обмеження[145].
Загалом, у жодному з трьох відвіданих відділень не було відзначено надмірного застосування ізоляції з точки зору кількості епізодів. Однак деякі пацієнти були ізольовані упродовж тривалих періодів, наприклад, 86 годин поспіль у Sliabh Mis, понад 573 години майже поспіль у випадку одного пацієнта в лікарні Св. Луки, а інший пацієнт був ізольований упродовж 108 годин поспіль. У всіх випадках, коли епізоди ізоляції тривали більше 72 годин (або 7 розпоряджень за 7 днів), про це повідомлялося Комісії з питань психічного здоров’я, відповідно до звичайної практики. Однак, ЄКЗК має серйозні сумніви щодо виправданості ізоляції пацієнтів на такі тривалі періоди.
Крім того, обґрунтування застосування ізоляції іноді було сумнівним і не завжди відповідало правилам Комісії з питань психічного здоров’я. Наприклад, пацієнтку відділення психіатрії лікарні Св. Луки, яка демонструвала ексгібіціоністську поведінку, помістили в окрему кімнату, щоб захистити її гідність. Однак територія перед кімнатою для усамітнення іноді була доступною для інших пацієнтів, а мобільний екран, розміщений перед вікном кімнати, не був ефективним для того, щоб її не могли бачити інші пацієнти.
Крім того, пацієнт не перебував під постійним наглядом медичної сестри відповідно до правил МОЗ. ЄКЗК не вважає, що відеоспостереження може замінити особистий безпосередній нагляд. Делегація також зазначила, що двері до суміжного санвузла в ізоляторі були зачинені, і що пацієнту доводилося просити дозволу на відвідування туалету, гукаючи його. Кілька пацієнтів також скаржилися на те, що в кімнаті було дуже холодно і що наданої ковдри було недостатньо[146].
На думку ЄКЗК, кожен пацієнт, який утримується в умовах ізоляції, повинен перебувати під постійним безпосереднім особистим наглядом з самого початку застосування цього заходу (так, щоб пацієнт міг повністю бачити співробітника, а останній міг постійно спостерігати за пацієнтом і спілкуватися з ним). ЄКЗК рекомендує вжити необхідних заходів для забезпечення виконання цих приписів на практиці
Крім того, пацієнти повинні бути ізольовані на найкоротший можливий час, мати вільний доступ до санітарних приміщень без необхідності просити про це, а в самій палаті повинна підтримуватися помірна температура, з наданням достатньої кількості ковдр[147].
У Sliabh Mis делегація дізналася, що 17-річну пацієнтку, яка перебувала у відділенні, двічі поміщали в ізолятор у серпні 2019 року та один раз після її повторної госпіталізації у вересні, незважаючи на те, що вона була добровільним пацієнтом. Комітет вважає, що до дітей в принципі ніколи не повинні застосовуватися спецзасоби через їхню вразливість. У крайніх випадках, коли вважається за необхідне втрутитися фізично, щоб уникнути заподіяння шкоди собі або іншим, єдиним прийнятним втручанням є застосування засобів фізичного стримування, тобто утримання дитини персоналом доти, доки вона не заспокоїться. ЄКЗК рекомендує систематично застосовувати такий підхід до будь-якої дитини в психіатричній лікарні[148].
У більш загальному плані, повинні бути доступні менш інтрузивні альтернативи ізоляції За кілька місяців до візиту у відділенні Св. Алоїза була облаштована кімната релаксації, але вона ще не була відремонтована. У відділенні психіатрії лікарні Св. Луки кімнату деескалації було заплановано створити в майбутньому.
ЄКЗК також вітає існування групи зменшення ізоляції у відділенні психіатрії лікарні Св. Луки, а також усвідомлення того, що фізична активність допомагає зняти фрустрацію і, таким чином, може зменшити необхідність вдаватися до цього заходу стримування. У цьому відділенні вже була дуже популярна боксерська груша, і планувалося встановити ще одну в саду[149].
Практика розміщення деяких пацієнтів у піжамі вдень і вночі була особливо поширеною у Sliabh Mis, де пацієнтам з ризиком втечі було призначено носити піжаму, щоб запобігти їхньому виходу з відділення. Усі випадки примусового носіння піжам фіксувалися в журналі обліку нічного вбрання. Окрім ризику втечі, причини носіння нічного одягу включали ризик заподіяння собі шкоди з метою обстеження, першої госпіталізації або розміщення у відділенні суворого нагляду.
Наприклад, 37 пацієнтів були піддані такому «піжамному режиму» з 2 по 27 вересня 2019 року. Хоча деякі з цих пацієнтів перебували в піжамі лише кілька днів, інші залишалися в ній тижнями. Крім того, багато з цих пацієнтів були добровільними. Одна добровільна пацієнтка поскаржилася, що через піжаму вона почувалася «паршиво» і думала, що носіння звичайного одягу допоможе їй повернутися до нормального життя. Переодягання пацієнтів у піжаму не обов’язково зменшує ризик самоушкодження. Якщо ризик шкоди пов’язаний із суїцидом, слід посилити нагляд і використовувати більш відповідний, заломлюючий одяг.
Пацієнтам також прописували піжаму у відділенні психіатрії лікарні Св. Луки з причин, пов’язаних з ризиком. Крім того, деяких пацієнтів бачили в піжамах у відділенні Св. Алоїза.
ЄКЗК завжди вважав, що практика постійного одягання пацієнтів у піжаму не сприяє зміцненню особистої ідентичності та самооцінки, і що індивідуалізація одягу повинна бути частиною терапевтичного процесу.
ЄКЗК вже висловлював думку, що систематичне використання піжами як засобу нагляду за новоприбулими пацієнтами є дуже сумнівним, і рекомендував застосовувати інші методи нагляду за новоприбулими пацієнтами, не обмежуючи при цьому їхню свободу пересування. Додатковий обмежувальний елемент використання нічного одягу для запобігання втечі є ще більш проблематичним, оскільки він стосується добровільних пацієнтів, які повинні мати можливість вільно залишати психіатричне відділення, коли їм заманеться. Навіть у тих випадках, коли носіння піжами не було примусовим, пацієнтам не було надано альтернативного одягу, оскільки їхній власний одяг був відібраний, а одяг, наданий Управлінням охорони здоров’я, був у формі піжами.
Ця практика також була непотрібною, коли мова йшла про недобровільних пацієнтів, оскільки пацієнтам з групи ризику не дозволялося залишати палати (або навіть виходити в сад) без супроводу. Тому практика примусу пацієнтів до носіння піжам повинна бути скасована.
ЄКЗК рекомендує забезпечити перегляд політики щодо піжам у психіатричних закладах Ірландії. Пацієнти повинні мати можливість носити свій власний одяг якомога більше під час перебування в закладі. Навіть тих пацієнтів, які вважають за краще носити піжаму, слід заохочувати переодягатися в інший одяг упродовж дня, щоб зберегти відчуття нормальної рутини, що сприяє терапевтичному середовищу[150].
Гарантії
Процедура примусового поміщення дорослих до психіатричного закладу викладена в Законі про психічне здоров’я 2001 року (the Mental Health Act 2001) і залишається такою ж, як описано у звіті за результатами візиту до Ірландії 2010 року.
Первинний наказ про госпіталізацію діє упродовж 21 дня. До закінчення цього терміну трибунал з питань психічного здоров’я переглядає рішення про госпіталізацію пацієнта. MHC організовує юридичне представництво для пацієнта і призначає психіатра. Дія наказу про госпіталізацію може бути продовжена наказом про поновлення на максимальний термін до трьох місяців. Подальші накази про продовження госпіталізації можуть видаватися на періоди, кожен з яких не перевищує 6 місяців. ЄКЗК вітає скорочення з 12 до 6 місяців терміну дії третього та наступних наказів про продовження госпіталізації, запроваджене Законом про психіатричну допомогу (накази про продовження госпіталізації) від 2018 року (the Mental Health (Renewal Orders) Act 2018)[151].
Закон про психічне здоров’я 2001 року (The Mental Health Act 2001) також встановлює окрему процедуру примусової госпіталізації добровільних пацієнтів, які вже перебувають у психіатричному закладі. Згідно зі ст. 23 Закону, якщо пацієнт добровільно бажає піти, а лікар-психіатр-консультант, зареєстрований лікар або медсестра вважає, що особа страждає на психічний розлад, вона може бути затримана на період, що не перевищує 24 годин, упродовж яких пацієнта оглядає другий лікар-психіатр-консультант. Якщо другий лікар-психіатр вважає, що пацієнт страждає на психічний розлад, наказ про госпіталізацію, утримання та лікування особи в затвердженому центрі видається власним лікарем-психіатром-консультантом пацієнта (ст. 24 Закону)[152].
Що стосується переведення недобровільних пацієнтів до психіатричних закладів, то, на думку ЄКЗК, особи, які потребують психіатричної допомоги, в принципі, завжди повинні перевозитися медичним персоналом. Тому ЄКЗК із задоволенням відзначає існування в Ірландії Об’єднаної приймальної служби (Allied Admissions Service), яка забезпечує спеціалізоване транспортування пацієнтів з психічними розладами від імені Виконавчої служби охорони здоров’я (Health Service Executive) з метою переведення особи до затвердженого центру (коли заявник не бажає або не може цього зробити) або повернення особи до затвердженого центру, якщо вона втекла з лікарні. ЄКЗК схвалює надання владою такої послуги, метою якої є забезпечення професійного та делікатного поводження з пацієнтами з належною повагою до їхньої гідності та недоторканності приватного життя.
Разом з тим, згідно з Законом 2001 року, поліція наділена спеціальними повноваженнями затримувати осіб, які становлять ризик для себе або інших, і може звернутися до зареєстрованого лікаря за рекомендацією і самостійно доставити пацієнта до затвердженого центру. Декілька осіб, з якими спілкувалася делегація, скаржилися на те, що на них були занадто туго надягнені наручники під час переведення до установи, а в медичній картці одного з пацієнтів було зазначено, що наручники пошкодили зап’ястя. Крім того, персонал зазначив, що після прибуття в установу вони бачили синці, спричинені наручниками, на деяких особах[153].
Незважаючи на існування Служби психічного здоров’я дітей та підлітків (Child and Adolescent Mental Health Services), дітей часто госпіталізують до психіатричних відділень для дорослих, оскільки на всю Ірландію є лише шість стаціонарних відділень Child and Adolescent Mental Health Services (чотири в Дубліні, одне в Корку і одне в Голуеї).
У Sliabh Mis підліток перебував разом з дорослими у відділенні напівгострого стану. На момент візиту вона перебувала у відділенні вже 6 місяців, і це був не перший раз, коли вона потрапляла до цієї палати. ЄКЗК повторює, що, зважаючи на їхню вразливість та особливі потреби, діти, які потребують психіатричної допомоги, повинні розміщуватися окремо від дорослих пацієнтів. ЄКЗК рекомендує ірландській владі вжити необхідних заходів для забезпечення цього на практиці[154].
Гарантії упродовж утримання
Повне набуття чинності the Assisted Decision-Making (Capacity) Act 2015 має вирішити проблему, на яку звернула увагу делегація ЄКЗК щодо «добровільних» пацієнтів в Ірландії.
Наразі багато так званих добровільних пацієнтів не мають можливості дати дійсну згоду на госпіталізацію, перебування та лікування в психіатричних закладах.
Крім того, через стигму, пов’язану з примусовою госпіталізацією до психіатричного відділення в Ірландії, пацієнтів, як правило, заохочують до добровільної госпіталізації.
Зіткнувшись з альтернативою, яка, як вони побоюються, буде полягати в більш грубому поводженні і більш тривалому періоді утримання, вони часто вважають за краще бути госпіталізованими як добровільні пацієнти[155].
Добровільним пацієнтам не надаються такі ж правові гарантії, як і недобровільним, їхній правовий статус не переглядається на регулярній основі. І все ж, за спостереженнями делегації, вони часто де-факто позбавлені свободи, утримуються в закритому середовищі з обмеженнями в пересуванні, змушені просити дозволу вийти з палати або вийти в сад.
Крім того, до деяких добровільних пацієнтів застосовуються заходи стримування, включаючи ізоляцію, їм взагалі не дозволяють залишати відділення, а якщо вони залишають його без дозволу, то їх примусово повертають назад[156].
ЄКЗК вітає прийняття the Mental Health (Amendment) Act 2018 (ще не набув чинності), який вносить зміни до визначення «добровільний пацієнт», що означає особу, яка є дієздатною (у розумінні the Assisted Decision-Making (Capacity) Act 2015), була прийнята до затвердженого центру і дала згоду на госпіталізацію, на відміну від поточного визначення особи, яка отримує догляд і лікування в затвердженому центрі, але не є суб’єктом наказу про госпіталізацію або наказу про продовження лікування. Листом від 27 січня 2020 року ірландська влада підтвердила, що нове визначення, разом з гарантіями позбавлення волі, які будуть включені до the Assisted Decision-Making (Capacity) Act 2015, вирішить нинішню проблемну ситуацію з добровільними пацієнтами. Вітаючи цю відповідь, ЄКЗК рекомендує ірландській владі забезпечити якнайшвидше введення в дію вищезгаданого нового законодавства, а також невиконаних положень the Assisted Decision-Making (Capacity) Act 2015[157].
Частина 4 the Mental Health Act 2001 регулює надання згоди на лікування лише щодо недобровільних пацієнтів. Лікар-психіатр, який консультує пацієнта, повинен переконатися, що пацієнт здатний розуміти характер і ймовірні наслідки лікування, і повинен надати пацієнтові інформацію про це у формі та мовою, зрозумілою для нього. Згода потрібна на будь-яке лікування, за винятком випадків, коли лікар-психіатр-консультант вважає, що це необхідно для захисту життя пацієнта, полегшення його стану або страждань, а сам пацієнт через свій психічний розлад не в змозі дати свою згоду.
Однак пацієнти можуть лікуватися без їхньої згоди упродовж початкового періоду в три місяці, після чого прийом ліків не може бути продовжений, якщо пацієнт не надасть письмової згоди або, якщо пацієнт не в змозі надати свою згоду, буде надано дозвіл на продовження прийому ліків як лікарем-психіатром-консультантом пацієнта, так і другим лікарем-психіатром-консультантом. Прийом ліків може продовжуватися лише упродовж трьох місяців, після чого необхідно отримати подальшу згоду або дозвіл на додаткові періоди, що не перевищують трьох місяців (Section 60, as amended by the Mental Health (Amendment) Act 2015). ЄКЗК вважає, що для початкового тримісячного періоду також має вимагатися друга думка, і що наказ про примусову госпіталізацію не повинен автоматично надавати можливість проводити лікування без згоди пацієнта.
ЄКЗК вважає, що примусова госпіталізація та примусове лікування є двома окремими питаннями, і рекомендує, щоб примусове призначення ліків було предметом окремого рішення з можливістю оскарження та отримання незалежної другої думки.
Наразі на добровільних психіатричних пацієнтів поширюються норми загального права щодо згоди на лікування і вони мають беззастережне право відмовитися від лікування. Однак це не завжди чітко розуміється пацієнтами і не завжди чітко повідомляється їм при госпіталізації, що було підтверджено під час інтерв’ю з пацієнтами під час візиту. Крім того, кілька пацієнтів, з якими спілкувалася делегація, заявили, що вони давали згоду на лікування, навіть якщо не хотіли його, або тому, що не думали, що зможуть відмовитися, або тому, що не бажали, щоб їх примусово лікували.
ЄКЗК вважає, що кожному пацієнту, здатному усвідомлювати свої дії – добровільно чи недобровільно – повинна бути надана можливість відмовитися від лікування або будь-якого іншого медичного втручання.
ЄКЗК вітає той факт, що the Mental Health (Amendment) Act 2018 пов’язує the Mental Health Act 2001 з ADMCA, підтверджуючи, що кожна людина повинна вважатися такою, що здатна приймати рішення, з підтримкою, де це необхідно[158].
Скарги
Пункт 31 the Mental Health Act 2001 (Approved Centres) Regulations 2006 встановлює, що: 1) в центрі повинні існувати письмові правила і процедури щодо скарг; 2) пацієнти повинні бути поінформовані про процедуру; 3) в кожному центрі повинна бути призначена особа, відповідальна за розгляд скарг; 4) всі скарги повинні оперативно розслідуватися; 5) повинні вестися відповідні записи про скарги і що не повинно бути ніяких репресалій.
Якщо пацієнти не задоволені результатами розгляду їхньої скарги, вони можуть звернутися до Омбудсмена або Уповноваженого з прав дитини[159].
В усіх трьох відвіданих психіатричних закладах існували письмові процедури подання скарг і були призначені відповідальні за розгляд скарг. Однак пацієнти не були достатньо поінформовані про процедури, яких слід дотримуватися, і не завжди були забезпечені інструментами, необхідними для того, щоб легко подати скаргу (наприклад, бланками скарг, скриньками для скарг/пропозицій і т.д.). Крім того, у відділенні психіатрії лікарні Св. Луки, незважаючи на існування регулярних зустрічей з користувачами послуг для обговорення пропозицій та скарг, а також призначеного відповідального за розгляд скарг, процедура розгляду скарг не функціонувала належним чином, оскільки скарги не завжди реєструвалися і не завжди відслідковувалися.
Вивчення книги скарг у лікарні Св. Алоїза також виявило, що скарги не завжди реєструвалися належним чином. У підсумку, було незрозуміло, коли була подана скарга, що було предметом скарги, і як вона була розглянута[160].
На думку ЄКЗК, реєстр скарг є важливим інструментом управління; наприклад, він може показати, що багато скарг стосуються одних і тих же співробітників або одного і того ж недоліку, і, таким чином, може дозволити більш систематично вирішувати проблеми, що повторюються. Тому його слід ретельно вести.
Крім того, ЄКЗК вважає, що ефективний внутрішній механізм розгляду скарг є надзвичайно важливим, оскільки він може допомогти не лише виявити та вирішити проблеми, як тільки вони виникають, але й допомогти керівництву та безпосередньому персоналу запобігти зловживанням. Доступ до такого механізму має бути негайним. ЄКЗК рекомендує переглянути механізми подання та розгляду скарг у всіх трьох установах у світлі цих зауважень[161].
Збереження записів
Ведення документації у відвіданих психіатричних закладах було більш-менш повністю паперовим і передбачало тривалі процедури, під час яких медперсонал повинен був заповнювати форми вручну, що забирало дорогоцінний час, який можна було б витратити на догляд за пацієнтами. Складна процедура також означала, що при заповненні форм неминуче допускалися помилки.
ЄКЗК рекомендує переглянути процедури ведення обліку з метою їх спрощення та модернізації, щоб зробити їх більш точними і дозволити медперсоналу витрачати менше часу на паперову роботу і більше – на догляд за пацієнтами[162].
Інші питання
Ситуація щодо контактів із зовнішнім світом була загалом задовільною. Пацієнтам дозволяли відвідувати родичів і друзів, і вони могли користуватися особистими мобільними телефонами в усіх трьох відвіданих відділеннях, окрім палати високого рівня обсервації у Sliabh Mis[163].
У всіх трьох установах існувала можливість для пацієнтів піти у відпустку, якщо вони пройшли оцінку ризиків. Статус пацієнта, схоже, не впливав на рішення; деяким добровільним пацієнтам не дозволяли йти у відпустку, тоді як деяким недобровільним пацієнтам дозволяли. Відпустка могла бути з супроводом (співробітника або члена сім’ї) або без супроводу[164].
У всіх трьох відвіданих психіатричних закладах були достатньо докладні брошури/листівки, що містили інформацію про самі заклади, права та обов’язки пацієнтів. Проте, деякі пацієнти стверджували, що не отримували такої інформації. ЄКЗК рекомендує всім психіатричним лікарням Ірландії вжити заходів для забезпечення систематичного надання інформаційних брошур або листівок новоприбулим пацієнтам (та їхнім сім’ям), а пацієнтам, які не можуть зрозуміти зміст брошур/листівок, надавати відповідну допомогу[165].
Обшуки проводилися відповідно до статті 13 the Mental Health Act 2001 (Approved Centres) Regulations 2006. У Sliabh Mis та у відділенні психіатрії лікарні Св. Луки обшуки (особистий чи речовий) не проводилися систематично, проте одна (добровільна) пацієнтка лікарні Св. Луки поскаржилася, що її обшукували після кожної прогулянки з відвідувачем, і, як виявилося, це було стандартною практикою у відділенні. ЄКЗК вважає, що обшуки з повним роздяганням не повинні бути рутинним заходом, особливо в умовах лікарні. Крім того, ЄКЗК має серйозні застереження щодо обшуків з повним роздяганням цивільних психіатричних пацієнтів, тим більше, коли йдеться про добровільних пацієнтів, і хотів би отримати коментарі ірландської влади з цього питання.
У письмових правилах відділення психіатрії лікарні Св. Луки зазначено, що при проведенні обшуків можна звертатися за допомогою до поліції. ЄКЗК вважає, що залучення правоохоронців є вкрай недоречним, оскільки це може викликати непотрібну тривогу не тільки у особи, яку обшукують, але й у інших пацієнтів відділення. Тому ЄКЗК рекомендує негайно припинити таку практику.
У відділенні Св. Алоїза особистий обшук проводився по прибуттю, а також двічі на день проводився огляд навколишнього середовища. Якщо знаходили будь-які заборонені препарати, їх передавали поліції, але ЄКЗК занепокоєний тим, що ім’я пацієнта, у якого знайшли наркотики, було передано поліції. Таке порушення конфіденційності суперечить встановленню терапевтичних відносин між персоналом і пацієнтами, заснованих на довірі[166].
ЗАКЛАДИ СОЦІАЛЬНОГО ПІКЛУВАННЯ
Делегація ЄКЗК вперше відвідала два будинки соціальної допомоги: the Hazelwood Centre у Дубліні, що знаходиться у віданні Будинку Св. Михайла, та Stewarts Care Residential Services для дорослих з інтелектуальною недостатністю, розташований у кампусі Палмерстаун у Дубліні.
Обидва заклади були зареєстровані як визначені центри відповідно до Закону про охорону здоров’я 2007 року (the Health Act 2007) і як такі підлягали регулярним перевіркам Управлінням з питань медичної інформації та якості (Health Information and Quality Authority, HIQA) – органом, який також може відмовити в реєстрації, якщо відповідний центр не відповідає його стандартам.
Делегація із задоволенням відзначила, що в обох відвіданих центрах простежується загальна політика ірландського уряду, спрямована на відхід від інституціоналізованих «місць скупчення людей» і надання більш персоналізованої допомоги в невеликих підрозділах і в громаді. В обох відвіданих установах рівень інтеграції мешканців до громади можна вважати прикладом належної практики. Крім того, делегацію ЄКЗК вразив особистісно-орієнтований підхід та стандарти догляду, за якими вона спостерігала[167].
Центр Hazelwood складається з двоповерхового будинку з п’ятьма спальнями в передмісті Дубліна і працює вже 18 років. Хоча ця послуга стаціонарного догляду надається компанією St. Michael’s House, що фінансується HSE, будинок працює самостійно під керівництвом «відповідальної особи», клінічної медсестри-менеджера. На момент візиту в будинку проживало п’ятеро осіб з помірними та тяжкими інтелектуальними порушеннями, один з яких також страждав на аутизм. Двері в будинок були зачинені, але мешканці могли виходити з будинку в супроводі[168].
Stewarts Care – це організація, що надає комплексний догляд та підтримку в Дубліні та графстві Кілдер як дорослим, так і дітям з розумовою відсталістю на базі громади та стаціонару в Дубліні та графстві Кілдер. Організація була заснована в 1869 році, спочатку як лікарня для осіб з розумовою неповносправністю, а її послуги фінансуються Міністерством охорони здоров’я. Кампус Палмерстаун забезпечує середовище сільського типу для переважно дорослих мешканців, що складається з невеликих житлових одиниць. На момент візиту в кампусі проживало 150 мешканців з помірною та тяжкою розумовою відсталістю, які мешкали в 30 будинках. У 2017 році містечко припинило приймати нових мешканців, оскільки метою було перевести всіх у громадське житло упродовж наступних кількох років. Делегація також мала нагоду відвідати один з громадських будинків Stewarts Care у передмісті Дубліна – двоповерховий будинок, здатний вмістити чотирьох дорослих людей. На момент візиту четверо мешканців Stewarts Care були підопічними суду, а отже, не мали дієздатності, і їм було призначено опікуна, тоді як решта вважалися добровільними мешканцями. Двері деяких будинків були зачинені, а в інших пересування мешканців перебувало під пильним наглядом. Не всі мешканці могли приходити і йти за власним бажанням.
ЄКЗК хотів би відзначити вражаючу кількість письмових документів дуже хорошої якості, що стосуються всіх аспектів життя у Stewarts Care, а також зразковий стандарт ведення документації[169].
Гарантії
Жодних скарг на поведінку персоналу або звинувачень у жорстокому поводженні не було отримано в жодному з інтернатів. Навпаки, підопічні добре відгукувалися про персонал, а делегація відзначила їхню відданість справі та турботливе ставлення до підопічних[170].
У Stewarts Care діяла вражаюча політика захисту вразливих дорослих, яка охоплювала фізичне, сексуальне, психологічне, фінансове, інституційне та дискримінаційне насильство, а також недбалість. Акцент робився на профілактиці та ранньому втручанні, що досягалося шляхом інформування підопічних про їхні права та надання їм підтримки у здійсненні цих прав; забезпечення добре підготовленим персоналом та застосування підходу нульової толерантності до зловживань, а також особистісно-орієнтованого підходу до надання послуг.
За три місяці, що передували візиту, у Stewarts Care сталося чотири інциденти з підопічними, спричинені персоналом. Вони полягали, відповідно, у штовханні, знущаннях, тягненні підопічних за рюкзак в автобусі та імітації, що призвело до занепокоєння підопічних. Реакція на ці інциденти варіювалася від заспокоєння до усного попередження, винесеного відповідному співробітнику, та подання скарги. Крім того, було поінформовано відділ кадрів та службу безпеки. Інциденти також були належним чином задокументовані відповідно до політики установи, яка відображає національну політику.
ЄКЗК вважає, що у випадку більш серйозних інцидентів, таких як булінг, було б важливо, щоб співробітники не лише отримали усне попередження, але й пройшли відповідне навчання, щоб підвищити свій професіоналізм і зрозуміти, чому їхні дії були абсолютно неприйнятними[171].
У відвіданих закладах майже не було випадків насильства між підопічними завдяки превентивним діям персоналу та деескалації конфлікту. У випадках, коли насильство все ж траплялося, існувала процедура захисту, до якої залучалася HIQA. Найбільш груба взаємодія між резидентами полягала у штовханні, криках та перекриванні шляху іншому резиденту. Якщо мешканець неодноразово проявляв насильство або агресію, його переводили до іншого будинку. За три місяці, що передували візиту, сталося 76 інцидентів на рівні «рівний-рівному» за участю 33 мешканців. Жоден з них не був серйозним, і за шість місяців, що передували візиту, не було зафіксовано жодного випадку нанесення тілесних ушкоджень одним мешканцем іншому. Однак деяких мешканців турбували крики і груба поведінка інших підопічних.
У Hazelwood мешканець з аутизмом почувався некомфортно в оточенні інших мешканців, а галасливе середовище (постійні крики) засмучувало його. Він перебував у списку очікування на індивідуальний догляд упродовж багатьох місяців. ЄКЗК хотів би отримати оновлену інформацію щодо ситуації, в якій опинився цей мешканець[172].
Інциденти у Hazelwood реєструвалися в журналах, що зберігаються в будинку, і вносилися на портал інцидентів HIQA. Також було повідомлено відділ охорони здоров’я, праці та навколишнього середовища і Національну групу з питань безпеки (the National Safeguarding Team). Як і у випадку з Stewarts Care, інциденти включали в себе випадки, що ледь не призвели до промахів. У випадках жорстокого поводження дотримувалися Політики та процедур захисту дорослих від жорстокого поводження та недбалого ставлення «Дому Св. Михайла». Це означало, що попередні перевірки і повне розслідування проводились за необхідності після консультацій з відділом управління якістю та охорони здоров’я та відділом охорони праці та навколишнього середовища[173].
Умови проживання
Відвідані будинки забезпечували хороший рівень комфорту і якості, а домашня атмосфера сприяла відчуттю нормального повсякденного життя. Крім того, мешканці підтримували регулярні контакти з громадою, як у приміських районах, так і в кампусі Палмерстаун, де спортивним центром, басейном і рестораном користувалися як мешканці, так і немісцеві жителі[174].
У Hazelwood кожен мешканець мав власну добре мебльовану кімнату, яка була персоналізована. Дві спальні для маломобільних мешканців були розташовані на першому поверсі, а також велика, відповідно обладнана ванна кімната, пристосована для інвалідних візків. Все обладнання регулярно перевірялося та обслуговувалося. Вітальня була світлою і просторою, обставлена зручними диванами і забезпечувала приємну обстановку, в якій мешканці могли розслабитися і подивитися телевізор. Крім того, в задній частині будинку був великий сад, доступний для інвалідних візків[175].
Кампус Stewarts Care Palmerstown займав велику зелену територію на околиці Дубліна. Він нагадував невелике село, що складалося з 30 житлових будинків, 16 з яких були бунгало. Тут також була школа для дітей з розумовими вадами, яку відвідували й іногородні. Кожне з бунгало і багато будинків були розташовані на власній ділянці і мали сади, доступні для інвалідних візків. Відвідавши дев’ять будинків, делегація відзначила, що приміщення були чистими, і кожен мешканець мав власну спальню відповідного розміру, яка була добре мебльована і оформлена в індивідуальному стилі. У будинках також були зручні місця загального користування. У деяких будинках була мультисенсорна кімната. У будинках проживало від одного до 10 осіб. Будинки були належним чином обладнані для людей з обмеженими фізичними можливостями (пристосовані ванні кімнати, підйомники тощо).
При цьому спальні в бунгало № 5 були маленькими, і в них не було кімнати для занять і приватного простору для телефонних дзвінків. Деяким мешканцям цього бунгало, а також мешканцям інших будинків, заважали крики інших мешканців. За можливості, мешканців, яким важко жити в такій близькості до галасливих сусідів, слід переселяти в більш підходяще, індивідуальне житло[176].
У двоповерховому будинку громади Westhaven під час візиту проживало троє мешканців. Будинок складався з чотирьох спалень достатнього розміру, відповідно обладнаної ванної кімнати, кухні з їдальнею, вітальні та саду. Доглядальниці працювали в будинку з раннього вечора, коли мешканці поверталися додому зі своїх справ, до 10 години ранку наступного дня, а на вихідних залишалися ночувати у них. Цей будинок, так само як і Hazelwood, був чудовим прикладом того, як люди з розумовою неповносправністю можуть бути інтегровані до суспільства.
Харчування мешканців в обох установах було загалом дуже добрим. У Hazelwood всі страви готуються на території закладу, і делегація мала змогу спостерігати за приготуванням повноцінної їжі під час свого візиту[177].
Персонал
Персонал був присутній у Hazelwood 24 години на добу, загалом на момент візиту в реєстрі було 10 співробітників. Ця кількість була меншою, ніж мала б бути (13), але здавалася достатньою для п’яти підопічних, причому три співробітники чергували вдень 52 і два – вночі (у тому числі у вихідні). Штатний розклад переглядався кожні шість місяців. Для поїздок наймався додатковий співробітник. Завжди забезпечувався належний рівень кваліфікації співробітників.
«Відповідальною особою» була клінічна медсестра. Вона завжди була доступна за викликом. В іншому, на додаток до кваліфікованих соціальних працівників, включених до реєстру, були один психолог, один логопед і один фізіотерапевт. Співробітники, з якими зустрічалася делегація під час візиту, були турботливими і мали спокійне ставлення[178].
У Stewarts Care працювало трохи більше 1 тис. співробітників у всіх службах; близько 870 співробітників на повний робочий день. Однак за кілька місяців до візиту кількість персоналу була скорочена через фінансові труднощі.
На момент візиту в закладі працювали 28 «відповідальних осіб», головний спеціаліст з охорони, директор з медсестринства, один штатний психіатр, психолог і 60-70 медсестер, яким допомагали молодші медичні працівники. Також працювали ерготерапевти, логопеди, соціальні працівники (з 2017 року), фізіотерапевти, педіатри та фахівці з підтримки поведінки. У закладі працював лікар загальної практики 36 годин на тиждень, який надавали два лікарі п’ять днів на тиждень. Однак стоматолога не було, а зубний гігієніст перебувала у декретній відпустці. Мешканці, які потребували стоматологічної допомоги, були забезпечені транспортом для відвідування консультацій за межами містечка.
Персонал був присутній в окремих будинках 24 години на добу. У більшості будинків вдень була присутня одна медсестра, яку супроводжували від одного до чотирьох доглядальників, залежно від кількості мешканців та їхніх потреб. Вночі був присутній щонайменше один фельдшер, а за необхідності, будинки користувалися послугами медсестри спільно. Керівництво прагнуло збільшити кількість медсестер, особливо медсестер з конкретними спеціалізаціями, наприклад, з деменції[179].
Делегацію поінформували, що коли співробітники перебувають на лікарняному, існують тривалі адміністративні процедури для отримання додаткових коштів для найму персоналу на заміну, і що часто відмовляють у виділенні коштів на такі цілі. Під час серпневої зустрічі представників Ради користувачів послуг було відзначено нульовий ріст бюджету станом на липень, що означало, що жоден співробітник агентства не може бути найнятий для заміни співробітників, які перебувають на лікарняному, і що люди, які звільняються, не будуть замінені, якщо тільки не виникне нагальна потреба в персоналі. Тимчасовим рішенням стало переведення співробітників з будинків, де їхня потреба в них була меншою, з метою забезпечення достатньої кількості персоналу для забезпечення безпеки людей у їхніх домівках.
ЄКЗК рекомендує не лише спростити процедури набору персоналу для заміни відсутніх працівників, але й виділити більше коштів на їхню заміну.
У будні дні один співробітник був присутній з 8.00 до 20.00, один – з 14.00 до 20.00 і один – з 15.00 до 21.00; у вихідні дні три співробітники працювали у 12-годинну зміну[180].
Лікування та опіка
Делегація загалом була вражена особистісно-орієнтованим підходом, який застосовується в обох відвіданих закладах соціальної допомоги. Цей підхід був інтегрований у навчальний курс для медсестер у Школі медсестер Трініті-коледжу в Дубліні і заохочувався керівництвом. Мешканці були повністю залучені до розробки власних планів догляду. Навіть якщо вони не могли спілкуватися вербально, ми намагалися залучити їх до участі, використовуючи знаки або малюнки, щоб допомогти їм висловити свої побажання[181].
У Hazelwood це було продемонстровано створенням спеціальних книг під назвою «Все про мене», що містили фотографії, які дозволяли мешканцям висловлювати свої побажання і незадоволення. Підопічні з аутизмом мали окрему книгу для кожного дня тижня.
У Stewarts Care використовували метод PATH (Planning Alternative Tomorrow with Hope – Планування альтернативного завтра з надією), щоб дати можливість навіть людям з найтяжчими інтелектуальними та фізичними порушеннями висловити свої прагнення і зробити власний вибір у питаннях, що стосуються їхнього повсякденного життя. PATH – це їх графічне зображення, намальоване художником після консультації з резидентом. Основою для трирічного індивідуального плану стала велика барвиста настінна карта, що складається зі слів, символів і зображень, яка вивішується на стіні в спальні мешканця. Навіть паралізована пацієнтка, яка могла користуватися лише мімікою, змогла взяти участь у створенні свого графіку PATH (кліпаючи очима або висловлюючи свою згоду чи незгоду з різними пропозиціями). Такий рівень участі резидентів у створенні власного плану заслуговує на похвалу.
На додаток до PATH, кожен резидент мав особистий план підтримки, розроблений у консультації з резидентом, його сім’єю та ключовим працівником. Цей план переглядався раз на рік мультидисциплінарною командою, яка працювала з резидентом. Особистісно-орієнтований підхід також проявлявся у регулярних зустрічах між мешканцем та його соціальним працівником, щотижневих зустрічах з користувачами послуг за участю мультидисциплінарної команди та щомісячних зустрічах Ради користувачів послуг (the Service User Council, SUC), яка була представлена мешканцями (обраними іншими мешканцями) з соціальними працівниками та фасилітаторами. Проблеми, виявлені під час засідань the Service User Council, обговорювалися з відповідними відділами Stewarts Care[182].
У Hazelwood резиденти отримували відмінну соматичну медичну допомогу. Персонал був навчений безпечному застосуванню ліків, і в цілому, хоча всі мешканці приймали бензодіазепінові препарати, а троє – нейролептики, не було помічено передозування ліків. Однак один з резидентів, як виявилося, отримував досить високі дози ліків, у тому числі оланзапіну[183].
У Stewarts Care був медичний блок, де два лікарі загальної практики проводили свої операції. Мешканці приходили до них на консультацію, а тих, хто мав труднощі з комунікацією, направляли їхні лікарі. Однак, якщо мешканці відмовлялися йти на прийом, лікар приходив до них додому. Лікарів загальної практики також можна було викликати в неробочий час. Резиденти проходили щорічний медичний огляд.
Прикладом зусиль, спрямованих на те, щоб мешканці розуміли процедури, пов’язані з їхнім фізичним здоров’ям, є те, що жінці, яка перебувала на діалізі, була надана наочна презентація трансплантації нирки як частина процесу підготовки до операції.
Що стосується медикаментозного лікування, то деякі підопічні приймали кілька антипсихотичних препаратів, але причини цього були добре задокументовані, і ці препарати не можна вважати такими, що застосовуються в якості хімічного примусу. Крім того, підопічні не перебували в стані седативного або надмірного медикаментозного сп’яніння, і за ними ретельно спостерігали, регулярно переглядаючи їхні індивідуальні медикаментозні та медичні плани.
У кожному будинку був свій медпункт, де зберігалися медичні картки мешканців цього будинку. Вони велися у формі карток (паперових карток, які замінювалися щодня), а також вводилися в комп’ютеризовану систему «Helix», що допомагало зменшити кількість помилок. У менших будинках медпункт складався з невеликої зони, відведеної в загальній кімнаті з комп’ютером. Медикаменти зберігалися в зачиненій шафі на кухні[184].
Ліки вводилися відкрито (тобто не ховалися в їжі). Теоретично, дієздатні підопічні могли відмовитися від лікування, навіть якщо воно загрожувало б їхньому життю, але заклад зобов’язаний надавати медичну допомогу і, за необхідності, покладався на це, щоб лікувати людину без її згоди. Існував протокол примусового лікування та політика щодо згоди, яка гарантувала, що пацієнти отримували всю необхідну допомогу та підтримку у прийнятті рішень, а також те, що якщо пацієнт не був спроможний прийняти певне рішення, то це рішення приймалося в найкращих інтересах пацієнта. Дійсно, існувала група з найкращих інтересів, до складу якої входили відповідні члени мультидисциплінарної команди пацієнта. Однак такий підхід відображає патерналістське мислення Закону про психічне здоров’я 2001 року, який перебуває в процесі реформування, щоб дозволити недієздатним особам приймати власні рішення з відповідною підтримкою. Що стосується мешканців, які перебували під опікою суду, то для отримання згоди на медичні тести або лікування зверталися до призначеного судом опікуна[185].
В обох відвіданих закладах використовувалися деякі препарати для замісної підтримувальної терапії. У Hazelwood використовували атіван (лоразепам) і діазепам.
У Stewarts Care в кожному будинку діяв протокол PRN. Рецепти PRN були дійсні лише упродовж певного періоду (на відміну від психіатричних закладів, які відвідала делегація). Його використання було добре задокументовано із зазначенням причин для призначення. На момент візиту зі 148 мешканців дев’ятеро приймали препарати PRN[186].
Приблизно 50% мешканців Stewarts Care не могли спілкуватися вербально. У закладі був розроблений Інструмент оцінки дистресу для людей з інвалідністю (Disability Distress Assessment Tool, DisDat), який допомагав персоналу виявляти симптоми дистресу у підопічних, чия комунікація була сильно обмежена. На кожну особу було складено документ, який включав «паспорт дистресу». Такий інструмент дає право голосу навіть найважчим підопічним, дозволяючи їм висловити своє невдоволення і, таким чином, отримати певне відшкодування. Це заслуговує на похвалу. Однак ефект цієї політики був обмеженим, оскільки було багато випадків самоушкодження через почуття ізоляції або страху, про які не можна було повідомити у випадку з аутистами або літніми мешканцями. У 2017 році було зафіксовано 333 випадки самоушкодження в Stewarts Residential Services в цілому, які зросли до 408 у 2018 році; але кількість інцидентів, схоже, зменшилася в 2019 році, коли було зафіксовано 118 випадків упродовж перших восьми місяців року.
Підопічних, яким загрожував ризик самогубства в Stewarts Care, направляли до спеціальних психіатричних служб. Про будь-які незрозумілі травми повідомляли офіцеру з охорони. Про всі смерті повідомляли коронеру, який зосереджувався на несподіваних смертях і смертях тих, хто не звертався до лікаря в недавньому минулому. Розтин проводився, але іноді виникала тривала затримка, перш ніж установа отримувала копію цих звітів. З 2017 року до кінця серпня 2019 року загалом було зафіксовано 14 смертей, лише за однією з яких (спричиненою обширним перитонітом) було заплановано проведення громадського розслідування. ЄКЗК хотів би отримати інформацію про результати цього розслідування.
На жаль, фінансові проблеми нещодавно вплинули на належне розміщення деяких підопічних Stewarts Care. Одному з них довелося занадто довго чекати на розміщення в кампусі, а інші, які цілком могли б жити в громаді з адекватною підтримкою, не змогли переїхати через фінансові труднощі. Брак коштів також перешкоджав перевезенню збуджених осіб для надання їм індивідуальних послуг у громаді[187].
Корисна діяльність
Усі мешканці Hazelwood відвідували денні послуги, які надавав заклад «Дім Св. Михайла» з 8:00 або 9:00 до 15:00. Один підопічний отримував індивідуальні денні послуги. У вільний від денного догляду час мешканці могли дивитися телевізор у вітальні, слухати музику на планшетах, виходити в сад на задньому дворі будинку, коли їм заманеться, або ходити в місцеві магазини. Мешканці також брали участь у громадських заходах. Щоденні плани вивішувалися на дошці оголошень на кухні у зрозумілому для мешканців форматі[188].
Stewarts Care забезпечував вражаючий спектр заходів для своїх підопічних. Ці заходи були доступні для них на рівні, що найбільше відповідав їхнім потребам, і мешканці могли обирати заходи, в яких вони хотіли б брати участь, згідно з їхнім індивідуальним планом. Для того, щоб мешканці могли відвідувати заходи, які проводилися за межами їхнього місця проживання, був наданий транспорт. Окрім великого спортивного центру з басейном, мешканці могли займатися масажною терапією, йогою, зумбою, музичним лото, мистецтвом і заходами, душпастирською опікою, фізичними вправами і громадською діяльністю, включаючи одноденні екскурсії та культурні заходи. За організацію спортивних занять відповідав колишній спортсмен. Адаптовані фізичні вправи включали важку атлетику, теніс, плавання, тренажерний зал, ходьбу, регбі, аквааеробіку, танцювальні класи, йогу, легку атлетику та бокс.
Спортивним центром, басейном і рестораном на території містечка користувалися як мешканці, так і люди із зовнішньої громади. Деякі з мешканців працювали в ресторані, який також продавав продукти, виготовлені мешканцями, і в кафе в адміністративній будівлі кампусу.
Окрім різноманітних заходів, доступних у кампусі, мешканці Stewarts Care також мали змогу користуватися будинком відпочинку в Кінварі, графство Голуей, де вони могли займатися іншими видами діяльності, такими як гольф, прогулянки на човнах, музичні сесії з місцевими артистами, пляжні прогулянки, шопінг і виїзди до місцевих визначних пам’яток і місць, що приваблюють туристів[189].
Загалом, мешканці обох відвіданих закладів мали змогу займатися різноманітною діяльністю та спілкуватися з місцевою громадою[190].
Засоби стримування
Положення Закону про охорону здоров’я 2007 року (The Health Act 2007) щодо людей похилого віку, дітей та дорослих з інвалідністю 54 визначають обмежувальну процедуру як «…навмисне обмеження добровільного пересування або поведінки особи» і уточнюють, що застосування засобів обмеження або обмежувальної процедури повинно відповідати національній політиці, а щодо осіб з інвалідністю – практиці, що ґрунтується на доказах. Спеціально для будинків престарілих (для людей похилого віку) було розроблено національну політику, яка виступає за створення в цих установах середовища, вільного від застосування засобів обмеження свободи.
ЄКЗК вітає такий підхід, але хотів би, щоб подібна політика була розроблена спеціально для осіб з інвалідністю. Наразі національна політика щодо будинків для людей похилого віку також використовується як орієнтир для закладів для осіб з інвалідністю, потреби яких можуть бути іншими. Посилання на «науково обґрунтовану практику» в положеннях Закону про охорону здоров’я, що стосуються осіб з інвалідністю, слід розвинути в такому програмному документі, щоб забезпечити більшу ясність у цьому питанні[191].
У жодному з відвіданих закладів не було засобів механічного утримання, а також кімнат для охолодження чи спостереження, і мешканців ніколи не замикали в спальнях. Однак, як зазначалося вище, в обох установах застосовувалися обмежувальні практики. Зазвичай вони полягали в зачинених дверях для безпеки одного або кількох мешканців, але впливали на всіх мешканців, які проживають у відповідному будинку. Вхідні двері Hazelwood були зачинені, оскільки один з мешканців ризикував вийти на вулицю, але цей захід, очевидно, впливав на всіх мешканців. Загалом, обмежувальні заходи переглядалися і підлягали затвердженню Групою моніторингу позитивних підходів при будинку-інтернаті Св. Михайла. Перед тим, як звертатися до цієї групи, необхідно було довести, що були застосовані менш обмежувальні заходи. Ознайомлення з матеріалами справ показало, що дозвіл на застосування обмежувальних заходів був формальним і не ґрунтувався на клінічній оцінці мінливих потреб підопічних. ЄКЗК рекомендує застосовувати більш персоналізований підхід до застосування обмежувальних заходів[192].
У Stewarts Care існувала письмова політика щодо використання обмежувальних практик, яка відображала національну політику. Існувало три основні типи обмежувальних практик: спеціальний одяг/допоміжні засоби для збереження гідності або безпеки підопічних, такі як натільні костюми (цілісний зручний одяг, який одягали під повсякденний одяг підопічних), костюми для сну (цілісна піжама, яка застібалася на блискавку ззаду), м’які бандажі на щиколотки, зап’ясткові шини та ремені для ходіння; фізичне обмеження у вигляді ручного утримання та обмеження навколишнього середовища, наприклад, зачинені двері. Ці обмежувальні практики застосовувалися виключно заради безпеки мешканців. Жоден з них не використовувався як покарання.
Методом фізичного обмеження, що використовувався в Stewarts Care, була методика «Управління фактичною або потенційною агресією» (MAPA), якій весь персонал пройшов обов’язкове навчання. Вона складалася з трьох рівнів ручного утримання: низького, середнього та повного. Повний рівень утримання застосовувався рідко і відпускався після того, як резидент позитивно відповідав на просте запитання «З вами все гаразд?». Після того, як резидент був звільнений, з ним проводився дебрифінг. Окрім тренінгу з самої техніки MAPA, персонал також навчався невербальній комунікації з цією метою.
Загалом, до ручних засобів стримування вдавалися рідко, оскільки персонал був навчений розпізнавати поведінку, яка може призвести до спалахів насильства, та запобігати агресивній поведінці, з’ясовуючи її причини. Акцент робився на деескалації. З січня до кінця вересня 2019 року було лише три випадки застосування MAPA (один середнього рівня, два низького) у випадках насильства між мешканцями у період з січня до кінця вересня 2019 року та 10 випадків у 2018 році (деякі з них були застосовані з метою проведення медичних тестів). Що стосується спеціального одягу або обмежувальних заходів, то ця практика переглядалася кожні три місяці комітетом з обмежувальних заходів з метою припинення або мінімізації їх застосування. Якщо обмежувальну практику необхідно було застосувати, це спричиняло переоцінку ситуації резидента, щоб зменшити потребу в застосуванні такої практики в подібному інциденті.
Для кожного резидента Stewarts Care, якому було призначено один або декілька обмежувальних заходів, складався детальний протокол обмежувальних заходів, копія якого зберігалася вдома у резидента. Обмежувальні заходи також були задокументовані в Базі даних обмежувальних заходів. Крім того, комітет з обмежувальних заходів стежив за тим, щоб ці заходи використовувалися як крайній захід, регулярно переглядалися і належним чином документувалися[193].
Інші питання
Обидва відвідані заклади дотримувалися політики HSE щодо розгляду скарг і заохочували мешканців спочатку подавати скарги на місцевому рівні.
У Hazelwood мешканців заохочували повідомляти про свою скаргу (усно чи письмово) насамперед співробітникам центру. Насправді, скарги постійно були на порядку денному щотижневих загальних зборів, при цьому ставилося питання, чи бажає мешканець обговорити проблему з персоналом наодинці. Скарга також могла бути подана в письмовій формі від імені підопічного членами сім’ї або адвокатом. Нещодавно було також запроваджено можливість для співробітників подавати скарги від імені підопічних, які не висловлюють незадоволення, але виглядають незадоволеними. Подальші шляхи подання скарг – це офіс генерального директора, відділ охорони праці та здоров’я і, зрештою, відповідний омбудсмен. Процедура подання скарг була викладена у легкому для розуміння буклеті, розміщеному на дошці оголошень на кухні. Якщо скарга стосувалася можливого жорстокого поводження з резидентом, вона розглядалася відповідно до політики безпеки «Дому Св. Михайла»[194].
У Stewarts Care існував добре розроблений механізм подання скарг, який постійно контролювався і за необхідності переглядався. Мешканцям та їхнім сім’ям була надана зрозуміла інформація про те, як подати скаргу. Бланки скарг були доступні в окремих будинках або на рецепції містечка. Вони надсилалися Координатору з питань скарг, який переадресовував їх офіцеру з питань скарг. Співробітники також могли подати скаргу від імені мешканця. Мешканці могли звернутися по допомогу до адвоката з Sage, національної адвокаційної служби або сімейної мережі. Мешканці також могли поскаржитися Омбудсмену або до Office of the Confidential Recipient, які мали подібні повноваження.
У випадку серйозних скарг проводилося офіційне розслідування, іноді із залученням незалежного слідчого, або ж HSE проводила власне розслідування. Якщо скарга стосувалася кадрових питань або питань, пов’язаних із захистом, повідомлялося про це менеджеру з питань захисту.
Щоквартально до Департаменту охорони праці та промислової безпеки надсилається файл у форматі Excel зі скаргами. Квартальний звіт про скарги за січень-березень 2019 року показав, що було подано 40 скарг, 10 з яких стосувалися питань захисту. ЦПП хотів би отримати інформацію про розслідування та результати розгляду цих 10 скарг[195].
В обох закладах інформація про функціонування будинків-інтернатів, про те, як подати скаргу, права підопічних тощо, була надана не надто чітко. Наприклад, у Stewarts Care під час вступу підопічним надавали «Хартію прав» та інформаційний буклет для користувачів послуг і членів сім’ї, що містив малюнки та прості речення.
Крім того, протоколи засідань Ради користувачів послуг розповсюджувалися серед мешканців у відповідному форматі, а також існувала схема «право місяця», згідно з якою щомісяця мешканцям надавалася інформація про певне право.
ЄКЗК вітає ці зусилля, спрямовані на те, щоб мешканці були добре поінформовані про всі питання, що стосуються їхнього повсякденного життя[196].
ПОСИЛАННЯ
[1] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010. Para 11.
[2] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010. Para 14.
[3] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010. Para 17.
[4] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010. Para 19.
[5] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010. Para 20.
[6] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010. Para 20.
[7] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010. Para 20.
[8] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010. Para 29.
[9] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010. Para 32.
[10] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010. Para 32.
[11] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010. Para 32.
[12] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010. Para 32.
[13] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010. Para 33.
[14] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010. Para 33.
[15] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 25 January to 5 February 2010. Para 33.
[16] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 13.
[17] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 19.
[18] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 22.
[19] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 22.
[20] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 23.
[21] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 24.
[22] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 26.
[23] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 27.
[24] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 28.
[25] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 28.
[26] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 32.
[27] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 35.
[28] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 36.
[29] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 37.
[30] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 38.
[31] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 38.
[32] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 38.
[33] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 39.
[34] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 40.
[35] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 41.
[36] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 42.
[37] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 42.
[38] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 42.
[39] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 42.
[40] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 43.
[41] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 43.
[42] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 43.
[43] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 43.
[44] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 43.
[45] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 44.
[46] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 45.
[47] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 46.
[48] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 46.
[49] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 47.
[50] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 56.
[51] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 56.
[52] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 57.
[53] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 16 to 26 September 2014. Para 57.
[54] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 11-13.
[55] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 14.
[56] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 16.
[57] Supreme Court judgment of 6 March 2014 on People (DPP) v Gormley and People (DPP) v White (citation: [2014] IESC 17).
[58] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 16.
[59] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 16.
[60] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 16.
[61] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 24.
[62] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 26.
[63] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 26.
[64] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 28.
[65] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 28.
[66] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 29.
[67] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 29.
[68] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 30.
[69] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 30.
[70] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 36.
[71] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 37.
[72] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 38.
[73] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 40.
[74] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 40.
[75] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 40.
[76] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 41.
[77] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 41.
[78] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 42.
[79] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 43.
[80] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 43.
[81] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 43.
[82] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 43.
[83] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 43.
[84] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 44.
[85] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 45.
[86] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 45.
[87] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 46.
[88] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 47.
[89] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 48.
[90] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 49.
[91] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 50.
[92] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 51.
[93] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 52.
[94] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 52.
[95] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 52.
[96] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 53.
[97] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 54.
[98] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 55.
[99] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 56.
[100] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 57.
[101] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 58.
[102] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 59.
[103] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 60.
[104] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 61.
[105] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 62.
[106] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 62.
[107] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 63.
[108] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 64.
[109] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 64.
[110] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 65.
[111] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 65.
[112] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 66.
[113] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 67.
[114] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 78.
[115] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 78.
[116] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 79.
[117] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 80.
[118] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 80.
[119] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 81.
[120] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 82.
[121] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 83.
[122] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 84.
[123] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 85.
[124] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 86.
[125] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 86.
[126] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 87.
[127] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 88.
[128] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 89.
[129] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 90.
[130] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 95.
[131] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 96.
[132] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 97.
[133] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 98.
[134] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 99.
[135] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 100.
[136] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 101.
[137] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 102.
[138] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 103.
[139] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 104.
[140] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019 Para 105.
[141] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 108.
[142] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 109.
[143] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 110.
[144] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 111.
[145] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 112.
[146] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 113.
[147] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 113.
[148] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 114.
[149] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 115.
[150] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 116.
[151] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 117.
[152] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 118.
[153] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 119.
[154] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 120.
[155] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 121.
[156] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 121.
[157] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 123.
[158] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 122.
[159] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 125.
[160] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 126.
[161] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 127.
[162] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 128.
[163] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 129.
[164] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 130.
[165] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 131.
[166] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 133.
[167] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 134.
[168] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 135.
[169] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 136.
[170] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 137.
[171] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 138.
[172] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 139.
[173] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 140.
[174] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 141.
[175] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 142.
[176] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 143.
[177] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 144.
[178] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 145.
[179] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 146.
[180] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 147.
[181] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 148.
[182] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 149.
[183] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 150.
[184] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 151.
[185] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 152
[186] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 153.
[187] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 154.
[188] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 155.
[189] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 156.
[190] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 157.
[191] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 158.
[192] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 159.
[193] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 160.
[194] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 161.
[195] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 162.
[196] Report on the visit to Ireland carried out by the CPT from 23 September to 4 October 2019. Para 163.
Dmytro Yagunov 