Ваня Коста Рамош: Роль адвокатів є важливою для здійснення правосуддя

Традиційно право на правничу допомогу розглядається у двох аспектах. З одного боку, ЄКЗК розглядає його як інструмент запобігання катуванню та іншим формам жорстокого поводження під час тримання під вартою в поліції. З іншого боку, це передбачено статтею 6 Європейської конвенції з прав людини.

Сьогодні ми маємо чудову нагоду поспілкуватися з Ванею Коста Рамош, однією з найвідоміших адвокаток у галузі кримінального права не тільки в Португалії, але й в інших європейських країнах.

Ваня Коста Рамоi поєднує свою юридичну практику з науковою роботою. Вона є дослідником на юридичному факультеті Лісабонського університету в галузі кримінального права та кримінального процесу.

Отже, поговоримо про деякі аспекти ролі адвоката у кримінальному процесі в Португалії.

Д.Я.: Які загальні правові рамки права на адвоката в Португалії?

В.К.Р.: Право на адвоката – це фундаментальне право у португальській правовій системі, яке має конституційний статус у Конституції 1976 року. Стаття 20 Конституції (PConst), натхненна ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, закріплює право на справедливий судовий розгляд, засоби правового захисту та правову допомогу під назвою «доступ до закону та ефективний судовий захист».

Право на правничу допомогу гарантується у §2 цього конституційного положення, в якому зазначено, що «відповідно до закону кожен має право на правову інформацію та консультації, на правничу допомогу адвоката, а також на захисника при розгляді справи в будь-якому органі влади».

Отже, кожна особа має право на правничу допомогу в будь-якому органі, що, очевидно, охоплює органи, які здійснюють кримінальне провадження або сприяють йому, незалежно від її статусу (обвинуваченого, свідка, експерта). У рамках кримінального провадження право обвинуваченого на правову допомогу також прямо визнається у статті 32§3 КПК.

Роль адвокатів конституційно визнається важливою для здійснення правосуддя. Ст. 208 Конституції, додана в 1997 році, наголошує, що «закон забезпечує адвокатам імунітет, необхідний для здійснення їхніх повноважень, і регулює юридичне представництво як елемент, що має важливе значення для здійснення правосуддя».

Це фундаментальне положення є джерелом правового захисту привілеїв та імунітетів, що застосовуються до адвокатів при виконанні ними їхніх професійних обов’язків.

Закон про організацію судової влади та Закон про Португальську асоціацію адвокатів реалізують конституційний мандат.

Адвокатам не можна перешкоджати у виконанні їхньої ролі та користуватися усіма привілеями та імунітетами, необхідними для неупередженого, незалежного та відповідального виконання ними своїх обов’язків, а саме привілеями та імунітетами, що стосуються:

захисту професійної таємниці (адвокатська таємниця);
права вільно надавати правничу допомогу і не піддаватися санкціям за здійснення будь-яких дій відповідно до професійних правил;
права на особливий захист спілкування з клієнтом і на захист таємниці будь-яких документів, що стосуються здійснення права на захист (адвокатська таємниця);
права на особливі правила щодо опечатування, складання списків і обшуків, що проводяться в їхніх професійних приміщеннях, а також щодо вилучення документів.

За винятком кримінального переслідування самого адвоката, адвокатська таємниця щодо захисника у кримінальному провадженні є майже абсолютною – існують дуже обмежені винятки щодо конфіденційності спілкування між адвокатом і клієнтом. Максимум, що може бути, – це екстремальні та виняткові ситуації, в яких пропорційне порушення такого обов’язку може бути виправдане або виправдане станом необхідності.

Д.Я.: Що можна сказати про право свідків на захист у португальській правовій системі?

В.К.Р.: Свідок при допиті має право користуватися допомогою адвоката. Роль адвоката обмежується консультуванням свідка щодо його прав без втручання в допит (наприклад, адвокат може порадити свідку: не відповідати на певне запитання, якщо це може викрити свідка; скористатися привілеєм не давати показання; подати заяву про визнання його обвинуваченим тощо).

При цьому захисник обвинуваченого не може представляти інтереси свідка у провадженні.

Незважаючи на те, що це право формально не передбачене, суди та органи прокуратури часто включають інформацію про право на правничу допомогу до повісток про виклик свідків. В цьому сенсі має бути чітке законодавче положення, оскільки правова допомога має вирішальне значення для реалізації свідком своїх прав, зокрема, у відповідних випадках, права просити про притягнення його як обвинуваченого.

Д.Я.: Чи є в португальському законодавстві відмінності у праві на захист для підозрюваного та обвинуваченого?

В.К.Р.: Так, КПК розрізняє поняття «підозрюваний» (suspeito) та «обвинувачений» (arguido).

«Підозрюваний» визначається в ст. 1 (е) КПК як «особа, стосовно якої є дані, що вона вчинила або готується вчинити кримінальне правопорушення, або брала участь у його вчиненні, або готується взяти в ньому участь».

Хоча КПК не містить визначення поняття «обвинувачений», його можна розтлумачити, проаналізувавши положення, що визначають статус обвинуваченого, тобто його права та обов’язки в рамках кримінального провадження, а також вимоги до формального набуття цього статусу.

Що стосується підозрюваних, то право на захисника поширюється на них у тому ж обсязі, що й на свідків. Слід підкреслити, що якщо під час допиту або витребування інформації від особи виникає обґрунтована підозра у вчиненні злочину, ця особа має бути негайно і обов’язково офіційно визнана обвинуваченою, як зазначено нижче.

Обвинувачений має повне право на правничу допомогу з моменту оголошення його таким. Наразі обвинувачений також отримує усну та письмову інформацію про своє право на захисника та «лист про права та обов’язки» (termo de constituição de arguido).

Найпізніше про оголошення особи офіційно обвинуваченою має бути здійснене після пред’явлення обвинувального акту. Однак це скоріше виняток, ніж правило – на практиці це трапляється лише тоді, коли обвинувачений не був встановлений під час розслідування, оскільки КПК передбачає, що коли кримінальне розслідування проти особи, яку можна ідентифікувати, триває, ця особа повинна бути допитана найпізніше до прийняття рішення про пред’явлення їй обвинувачення. Тому формальне набуття статусу обвинуваченого (constituição de arguido) зазвичай відбувається до цього.

Це є обов’язковим, якщо

особа робить заяви в будь-якому судовому органі або органі кримінальної поліції під час розслідування, розпочатого проти неї, коли є достатні підстави підозрювати, що така особа вчинила кримінальне правопорушення;
до конкретної особи має бути застосований примусовий захід або захід забезпечення особистої безпеки;
підозрюваний затримується на умовах і для цілей, передбачених ст. ст. 254-261 КПК;
складено поліцейський протокол, що ідентифікує особу як ймовірного правпоршуника, і цю особу поінформовано про його зміст, за винятком випадків, коли протокол є явно необґрунтованим.

Крім того, КПК вимагає, що якщо під час допиту особи, яка не є обвинуваченим, виникає обґрунтована підозра у вчиненні цією особою кримінального правопорушення, орган, який проводить допит, зобов’язаний негайно припинити його і оголосити цю особу обвинуваченим.

Це також може відбуватися на прохання такої особи, коли проводяться слідчі дії з метою підтвердження підозри, які стосуються її особисто.

Для цих цілей, як зазначалося вище, важливо, щоб свідок міг користуватися допомогою адвоката. Порушення положень щодо формального набуття статусу підозрюваного тягне за собою застосування правила про виключення доказів (яке зазвичай називають «забороною оцінювати докази»), що стосується, як мінімум, заяв, зроблених цією особою (а також будь-яких вторинних доказів, причинно пов’язаних з ними).

Після того, як захисник отримав доручення або був призначений державою, він/вона продовжує діяти упродовж усього кримінального провадження, якщо тільки не буде замінений іншим захисником.

Поєднання цих правил і правил про обов’язкову правничу допомогу, які будуть описані нижче, означає, що зазвичай особа, яка формально є обвинуваченим, не тільки має право на допомогу захисника, але й де-факто користується допомогою захисника при затриманні та перед будь-яким допитом.

Однак практична реалізація цього права не завжди є ідеальною, оскільки захисник часто, іноді через брак досвіду або через неадекватну винагороду за надання невідкладної допомоги в рамках системи БПД, а також коли мова йде про адвокатів, які працюють за приватним договором, не відвідує затриману особу, а лише зустрічається з нею незадовго до проведення допиту.

Це відбувається тому, що органи влади зазвичай призначають захисника лише тоді, коли обвинувачений просить про це, як правило, перед початком допиту, а не з самого початку затримання.

Саме тому ми вважаємо, що в установах виконання покарань, приміщеннях кримінальної поліції та інших поліцейських дільницях має бути присутній захисник. Хоча особа має право вимагати захисника в будь-який час, вона не завжди звертається з таким проханням, і органи влади призначають захисника лише ex officio перед допитом, якщо особа не доручить захисника приватно, оскільки обов’язкова допомога застосовується лише «під час допиту затриманих осіб».

За таких умов роль захисника як гарантії запобігання жорстокому поводженню послаблюється, оскільки вона повинна передбачати присутність адвоката з моменту затримання, а не лише під час допиту. Крім того, можуть виникати недоліки в підготовці допиту через короткий час, який має захисник до виклику на допит і початку допиту (закон визначає, що особа має бути доставлена до судді не пізніше, ніж через 48 годин після затримання).

Д.Я.: Що таке обов’язкова присутність захисника у світлі португальського законодавства?

В.К.Р.: Конституція наголошує, що обвинувачений має право на допомогу захисника за власним вибором, і уточнює, що закон визначає, в яких випадках і на яких етапах така допомога є обов’язковою.

Обов’язковість допомоги захисника ґрунтується на визнанні того, що обвинувачений перебуває у вразливому становищі з процесуальних або особистих причин.

Відповідно, КПК передбачає надання правничої допомоги у наступних ситуаціях:

допит обвинуваченого, який перебуває під вартою;
допити, що проводяться судовими органами;
на досудовому слуханні та в судовому засіданні;
на стадії апеляції;
під час збору показань свідків, які згодом можуть бути використані в суді («показання для пам’яті»);
під час судових слухань, що відбуваються за відсутності обвинуваченого.

Крім того, з огляду на «особисту вразливість» певних осіб, КПК вимагає надання правничої допомоги під час усіх процесуальних дій, окрім офіційного оголошення обвинуваченого (constituição de arguido), якщо обвинувачений має будь-які порушення зору, слуху або мовлення, є неписьменним, не володіє португальською мовою або не розуміє її, не досяг 21 року, або якщо виникають сумніви щодо його психічної спроможності постати перед судом.

На практиці існує небагато випадків, коли обвинуваченого допитують у кримінальному провадженні без допомоги адвоката – в основному, коли органи поліції допитують обвинуваченого без його арешту, а також під час деяких дій зі збору доказів, якщо обвинувачений розмовляє португальською мовою і йому виповнився 21 рік. Очевидно, що якщо особі не пред’явлено звинувачення, допити здебільшого відбуваються за відсутності адвоката. Те ж саме може відбуватися в деяких випадках під час інших слідчих дій.

Португальський режим обов’язкової допомоги був оскаржений на міжнародному рівні. До 2006 року він вважався таким, що відповідає міжнародному праву, а саме ЄКПЛ.

Але в 2006 році Комітет ООН з прав людини вирішив, що мало місце порушення ст. 14 п. 3 (d) Міжнародної конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 14 п. 3(d) Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, оскільки португальське кримінальне судочинство не допускає жодних винятків щодо обов’язкової правничої допомоги, незалежно від тяжкості обвинувачення, складності справи і характеристик обвинуваченого.

Тим не менш, Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) нещодавно підтвердив відповідність системи ЄКПЛ.

Д.Я.: Які привілеї та обов’язки має захисник?

В.К.Р.: Юридичне представництво є невід’ємним елементом здійснення правосуддя. Отже, закон гарантує, що адвокати в Португалії мають ряд обов’язків, прерогатив та імунітетів, необхідних для ефективного та повного здійснення свого мандату.

Правові вимоги, що пред’являються до адвокатів у Португалії, конкретно регламентовані у Statute of the Portuguese Bar Association, який є обов’язковим до виконання нормативно-правовим актом. Правила, що містяться в цьому документі, застосовуються до всіх португальських адвокатів, включаючи адвокатів у кримінальних справах.

Загалом, португальські адвокати повинні здійснювати адвокатську діяльність з дотриманням таких принципів, як чесність, доброчесність, лояльність, порядність, цілісність і незалежність. Серед обов’язків, притаманних професії, професійна таємниця та обов’язок конфіденційності (адвокатська таємниця) набувають життєво важливого значення.

Адвокатська таємниця чітко регулюється ст. 92 SPBA. У загальних рисах, адвокати зобов’язані зберігати в таємниці всі факти, які стали їм відомі в результаті здійснення професійної діяльності.

Сфера дії адвокатської таємниці охоплює: (1) факти, які клієнт повідомляє адвокату безпосередньо або доручає передати іншим особам; (2) факти, які стали відомі адвокату внаслідок посади, яку він обіймає в Португальській асоціації адвокатів; (3) факти, що стосуються професійних питань, повідомлені адвокатом, з яким адвокат пов’язаний або з яким він співпрацює; (4) факти, повідомлені співпозивачем, співвідповідачем або іншою зацікавленою стороною чи її представником; (5) факти, які були доведені до відома адвоката протилежною стороною або її представниками під час переговорів щодо припинення спору; (6) факти, які адвокату стали відомі в ході будь-яких невдалих усних або письмових переговорів, в яких адвокат брав участь.

Відповідно до ст. 92(2) SPBA, обов’язок дотримання адвокатської таємниці існує незалежно від того, яку послугу просили або зобов’язалися надати адвокату, включаючи судове або позасудове представництво, винагороду, а також незалежно від того, чи прийшов адвокат, щоб прийняти і виконати представництво або послугу, і це стосується всіх адвокатів, які прямо чи опосередковано мають будь-яке втручання в надання такої послуги.

Крім того, професійна таємниця також включає документи, листи або інші предмети, які прямо чи опосередковано стосуються фактів, що підлягають таємниці.

Тим не менш, хоча професійна таємниця, обов’язок зберігати конфіденційність або адвокатська таємниця не мають абсолютної цінності і можуть бути збалансовані з іншими конкуруючими правовими інтересами, що зіштовхуються в певних, дуже обмежених випадках.

Д.Я.: Як закон вирішує проблему конфлікту між обов’язками адвоката та пошуком істини?

В.К.Р.: Відповідно до SPBA, португальські адвокати мають ряд обов’язків перед суспільством і перед Португальською асоціацією адвокатів. Серед останніх режим перешкод і несумісності набуває особливого значення, оскільки він тісно пов’язаний з принципом незалежності, який є наріжним каменем професії.

Відповідно до принципу незалежності португальські адвокати повинні діяти вільно від тиску будь-якого характеру, особливо того, що випливає з особистих інтересів або зовнішнього впливу, утримуючись від нехтування професійною деонтологією з метою надання переваги клієнту, колегам, судам або третім особам.

Серед обов’язків адвокатів перед суспільством першочерговим є захист належного відправлення правосуддя. Тому португальські адвокати не повинні виступати проти закону, використовувати незаконні засоби або вигадки, безпідставно затягувати або зупиняти розгляд справи або створювати перешкоди для правильного застосування закону та встановлення істини.

Взаємна довіра між адвокатом та клієнтом також є важливою цінністю, якою керується адвокатська професія. Якщо між адвокатом і клієнтом немає згоди щодо стратегії, якої слід дотримуватися у справі, то немає взаємної довіри, і адвокат повинен припинити представляти клієнта, забезпечивши йому можливість своєчасно знайти іншого адвоката. Тому, в принципі, адвокат не буде висловлювати в суді думку, відмінну від думки клієнта.

Однак обов’язки перед клієнтом не відміняють і не виключають застосування закону. Адвокат зобов’язаний діяти таким чином, щоб захищати законні інтереси клієнта, дотримуючись при цьому застосовних правових і деонтологічних норм.

У будь-якому випадку, обов’язок адвоката не діяти незаконно і не перешкоджати здійсненню правосуддя не зобов’язує адвоката, особливо коли він виступає в якості захисника, допомагати у встановленні істини.

У кримінальних справах обвинувачений ніколи не говорить під присягою і не несе відповідальності за неправдиві свідчення. Насправді, існувала наукова суперечка про те, чи має обвинувачений право на брехню, і, здається, зараз визнається, що обвинувачений має таке право, щоб перешкоджати встановленню істини.

Якщо обвинувачений, однак, звернеться за допомогою до адвоката з метою перешкодити встановленню істини шляхом приховування відповідних доказів, наприклад, попросить адвоката сховати знаряддя вбивства або передати адвокату інші відповідні речові докази, обов’язком адвоката, на нашу думку, є відмова в прийнятті таких доказів.

Це зрозуміло щодо знаряддя вбивства або інших речових доказів. Ситуація може бути складнішою щодо документів, оскільки не завжди зрозуміло, чи є документи доказами злочину, чи ні. Крім того, клієнтка могла надати документи адвокату для того, щоб він проаналізував їхній зміст і проконсультував її щодо можливої кримінальної відповідальності, або як документи, що підтверджують пояснення, надані адвокату з приводу можливої кримінальної підозри.

У таких випадках адвокат повинен зберігати документи і стежити за тим, щоб вони не були знищені, або повернути документи клієнту після їх аналізу. Ми вважаємо, що знищення доказів адвокатом або пособництво в цьому є неприйнятним з деонтологічної точки зору і може призвести до кримінальної відповідальності адвоката.

Адвокат не зобов’язаний повідомляти про будь-які докази, про які йому/їй стало відомо, або про місцезнаходження доказів, якщо клієнт розкрив їх адвокату. Єдиною ситуацією, коли адвокат може бути зобов’язаний діяти, є ситуація, коли інформація, надана клієнтом, свідчить про те, що існують особи, життя яких перебуває під загрозою, або існує ризик заподіяння їм тяжких тілесних ушкоджень чи серйозних порушень їхньої свободи.

У таких випадках адвокат повинен знайти спосіб збалансувати два конкуруючих правових інтереси – захист життя або істотної фізичної недоторканності чи свободи та захист адвокатської таємниці – і бажано знайти спосіб повідомити про місцезнаходження жертви, не розкриваючи, звідки або від кого надійшли докази, наприклад, повідомивши про це керівнику Португальської асоціації адвокатів, який, у свою чергу, повідомить про це владу.

У таких випадках, якщо ці свідчення призведуть до виявлення доказів проти клієнта адвоката, він може поставити під сумнів, чи можна використовувати отримані докази, чи зберігається взаємна довіра, і, якщо ні, то відмовитися від участі у справі.