Комітет повинен ще раз підкреслити, що, в принципі, особи, взяті під варту, не повинні утримуватися в поліцейських ізоляторах замість слідчих ізоляторів. Комітет знову закликає литовську владу забезпечити, щоб особи, взяті під варту, негайно переводилися до слідчого ізолятора, з метою припинення практики утримання осіб, взятих під варту, у поліцейських установах[1].
Комітет рекомендує литовській владі вжити подальших заходів для забезпечення того, щоб повернення ув’язнених до поліцейських закладів несвободи відбувалося лише у виняткових випадках (як того вимагає закон), з конкретних і добре обґрунтованих причин і на найкоротший можливий час. Як правило, відповідні ув’язнені не повинні утримуватися в поліцейських установах у нічний час[2].
Якщо особа утримується під вартою у відділенні поліції довше, ніж кілька днів, їй слід забезпечити доступ до певних видів діяльності, таких як настільні ігри, матеріали для читання, радіо і телебачення, а також розширити доступ до прогулянок на свіжому повітрі. Чим довше особа утримується в таких умовах, тим більше видів діяльності має бути забезпечено[3].
ЄКЗК рекомендує литовській владі знайти для осіб, засуджених до позбавлення волі за неповагу до суду, альтернативи поліцейському ув’язненню, які б забезпечували належні умови тримання під вартою. До припинення використання поліцейських ізоляторів для утримання таких осіб Комітет рекомендує литовській владі вжити заходів, щоб запропонувати їм певну форму цілеспрямованої діяльності, а також забезпечити їм щонайменше одне побачення тривалістю одна година на тиждень і регулярний доступ до телефону[4].
Делегація не почула жодної заяви про жорстоке поводження з особами, затриманими поліцією; навпаки, більшість опитаних делегацією осіб, які перебувають або нещодавно перебували під вартою у поліції, стверджували, що поліція поводилася з ними коректно як при затриманні, так і під час подальших допитів та перебування під вартою в поліції[5].
Однак кілька затриманих поскаржилися делегації на надмірно туге затягування наручників за спиною під час перевезення у поліції; в одному випадку, як стверджується, без пристебнутого ременя безпеки, що становить додатковий ризик отримання травм[6].
На думку Комітету, до застосування наручників до затриманих під час перевезення слід вдаватися лише тоді, коли оцінка ризиків у кожному конкретному випадку чітко виправдовує це застосування[7].
Якщо застосування таких засобів вважається абсолютно необхідним, вони повинні застосовуватися таким чином, щоб звести до мінімуму будь-який ризик травмування затриманої особи, а наручники за жодних обставин не повинні бути надмірно туго затягнуті[8].
Крім того, з огляду на потенційну можливість заподіяння непотрібного болю відповідній особі та ризик травмування у разі нещасного випадку, слід уникати надягання наручників за спиною людини[9].
Нарешті, затримані особи завжди повинні перевозитися відповідно до чинних правил безпеки дорожнього руху, а саме пристебнутими ременями безпеки[10].
За результатами минулих візитів ЄКЗК зазначав, що переважна більшість затриманих осіб, з якими зустрічалася делегація, підтвердили, що вони мали можливість скористатися правом на повідомлення про затримання. Однак деякі з них стверджували, що їхні родичі або інші особи за їхнім вибором були повідомлені із запізненням. Крім того, від деяких затриманих осіб знову надійшли скарги на те, що їм не було надано зворотного зв’язку і, як наслідок, вони не знали, чи були повідомлені їхні родичі або інші особи за їхнім вибором про факт їхнього затримання[11]. ЄКЗК рекомендує литовській владі активізувати свої зусилля щодо забезпечення права осіб, позбавлених волі поліцією, на інформування близького родича або іншої третьої особи про своє становище з самого початку позбавлення волі і без зволікань[12].
Крім того, Комітет повторює свою рекомендацію щодо надання затриманим особам зворотного зв’язку про те, чи була можливість повідомити близького родича або іншу особу про факт їхнього затримання. До відповідного законодавства та/або підзаконних актів слід внести зміни, які б зобов’язували поліцію письмово фіксувати, чи було здійснено повідомлення про затримання в кожному окремому випадку, із зазначенням точного часу повідомлення, особи, з якою було зв’язано, та підтвердженням того, що затримана особа була поінформована про успішне повідомлення. Відмова від права на повідомлення родича або третьої особи повинна систематично підписуватися особою, позбавленою волі, якщо вона не бажає скористатися цим правом[13].
Що стосується доступу до адвоката, то ситуація, яка спостерігалася під час візиту 2021 року, була дуже схожою на ту, що була описана у доповіді за результатами візиту ЄКЗК 2016 року, а саме: такий доступ, як правило, надавався на початку першого офіційного допиту слідчим (який у більшості випадків відбувався через кілька годин або навіть наступного дня після фактичного затримання) або, в деяких випадках, лише на судовому засіданні. Як і раніше, особи, які перебувають під вартою у поліції, як виняток, отримували доступ до адвоката з самого початку позбавлення волі (тобто з моменту, коли вони були зобов’язані залишатися в поліції). Це є неприйнятним[14].
Можливість доступу до адвоката для осіб, затриманих в поліції, є фундаментальною гарантією проти неналежного поводження, і для того, щоб бути повністю ефективною, вона повинна бути гарантована з самого початку затримання особи. Існування такої можливості матиме стримуючий вплив на тих, хто має намір жорстоко поводитися з затриманими особами. Крім того, адвокат має всі можливості для того, щоб вжити відповідних заходів у випадку неналежного поводження[15].
Комітет знову закликає литовську владу вжити ефективних заходів у співпраці з Асоціацією адвокатів для забезпечення того, щоб право всіх затриманих осіб на доступ до адвоката було повністю реалізовано з самого початку затримання[16]
Крім того, слід вести облік будь-яких прохань особи, затриманої поліцією, про зустріч з адвокатом, а також про те, чи було таке прохання задоволено[17].
Якщо особа не бажає скористатися своїм правом на доступ до адвоката, вона повинна систематично підписувати відмову від права на правову допомогу. Необхідно вжити заходів для забезпечення того, щоб така відмова була добровільною, усвідомленою та інформовано[18].
Таким чином, будь-якій відмові має передувати надання чіткої інформації про існування такого права, включаючи можливість мати безкоштовного адвоката, якщо особа не може його собі дозволити, а також про наслідки такої відмови, а саме, чи може така відмова бути відкликана і яким чином, та інформація про те, чи будуть використані будь-які заяви, зроблені за відсутності адвоката, на подальших стадіях провадження[19].
Крім того, відмова від права на захист і надання необхідної інформації про неї повинні бути належним чином зафіксовані, бажано за допомогою аудіо- та відеозапису, і підписані відповідною особою. Співробітники поліції повинні утримуватися від будь-яких коментарів або надання будь-яких порад щодо того, чи варто особі відмовлятися від адвоката[20].
Що стосується доступу до лікаря, варто зазначити, що у 2018 році Генеральний комісар поліції Литви уніс зміни до Інструкції про охорону та нагляд за поліцейськими ізоляторами тимчасового тримання з вимогою, що всі новозатримані особи повинні бути оглянуті медичною сестрою ізолятора або іншим медичним працівником упродовж 24 годин. Крім того, зазначена Інструкція також передбачає, що перед затриманням особи поліцейський повинен зафіксувати в електронному реєстрі видимі тілесні ушкодження, синці, садна тощо. Якщо є підозра, що до особи могло бути застосоване фізичне насильство, необхідно офіційним рапортом поінформувати керівника районного управління поліції[21].
ЄКЗК повторює свою рекомендацію литовській владі вжити подальших заходів для забезпечення того, щоб:
– протокол, складений посадовою особою, яка прийняла затриману особу, та будь-які зроблені фотографії тілесних ушкоджень, виявлених під час процедури передачі під варту, невідкладно передавалися медичному персоналу;
– протокол, складений після медичного огляду затриманої особи у поліцейському ізоляторі, містив: (i) виклад заяв затриманої особи, що мають відношення до медичного огляду (i) виклад заяв, зроблених відповідною особою, які мають відношення до медичного огляду (включаючи опис стану здоров’я та будь-які заяви про жорстоке поводження), (ii) повний виклад об’єктивних медичних висновків, зроблених на основі ретельного обстеження; (iii) зауваження медичного працівника у світлі пунктів (i) та (ii), із зазначенням відповідності між будь-якими зробленими заявами та об’єктивними медичними висновками; цей протокол повинен повністю враховувати будь-які свідчення про тілесні ушкодження, виявлені при надходженні під час процедури передачі під варту;
– будь-які травматичні ушкодження, виявлені під час медичного огляду, мають реєструватися у спеціальному журналі. Крім того, всі тілесні ушкодження мають бути детально сфотографовані, а фотографії разом з «картами тіла» для позначення травматичних ушкоджень зберігаються в індивідуальній медичній картці затриманої особи;
– у разі виявлення тілесних ушкоджень, які відповідають заявам затриманої особи про жорстоке поводження (або які, навіть за відсутності таких заяв, свідчать про жорстоке поводження), інформація про них систематично доводиться до відома відповідного прокурора, незалежно від бажання затриманої особи;
– медичні працівники інформують затриманих осіб про існування обов’язку повідомляти про випадки жорстокого поводження, а також про те, що направлення повідомлення до відповідної прокуратури не замінює подання скарги в належній формі. Вони також повинні інформувати їх про право на проходження судово-медичної експертизи;
– спеціальну підготовку мають проходити медичні працівники, які працюють в поліцейських ізоляторах. Окрім розвитку необхідних навичок документування та інтерпретації тілесних ушкоджень, а також забезпечення повного розуміння обов’язків і процедур звітування, ця підготовка повинна охоплювати техніку опитування осіб, які могли зазнати жорстокого поводження. Слід також згадати про переглянутий Стамбульський протокол про ефективне розслідування та документування катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання;
– всі медичні огляди проводяться поза межами чутності і – якщо відповідний медичний працівник прямо не попросить про інше в даному випадку – поза візуальним контролем персоналу, який не виконує медичні обов’язки;
– результати кожного огляду, включаючи вищезазначені заяви та висновки медичного працівника, надаються затриманій особі та її адвокату[22].
ЄКЗК рекомендує литовській владі забезпечити, щоб усі особи, затримані – з будь-якої причини – поліцією, були повністю поінформовані про свої права з самого початку їхнього затримання (тобто з того самого моменту, коли вони зобов’язані залишатися в поліції). Це має бути забезпечено шляхом надання чіткої усної інформації при затриманні, яка має бути доповнена при першій же можливості (тобто одразу після першого входу до приміщення поліції) письмовою формою, в якій у зрозумілій формі викладені права затриманої особи. Ця форма має бути доступною відповідними мовами. Крім того, особливу увагу слід приділяти тому, щоб затримані особи дійсно розуміли свої права; співробітники поліції зобов’язані переконатися в тому, що це так[23].
Делегація зауважила, що в кімнаті для допитів у Маріямпольському відділенні поліції є клітка, в якій затримана особа повинна сидіти на табуреті під час допиту слідчим. На думку ЄКЗК, це ставить затриманих осіб у психологічно підпорядковане становище, і такі умови не повинні бути обов’язковими для професійних слідчих поліції. Комітет рекомендує литовській владі прибрати клітки в кімнатах для допитів з усіх поліцейських ізоляторів[24].
Делегація знайшла ліжко для примусового утримання під вартою у приміщенні Вільнюського поліцейського ізолятора тимчасового тримання. За словами співробітників поліції, присутніх під час візиту, це ліжко використовувалося не часто, хоча делегація не змогла перевірити це, оскільки не було журналу обліку його використання. У зв’язку з потенційним ризиком жорстокого поводження, Комітет має серйозні побоювання щодо наявності і використання ліжок для примусу в поліцейських установах. На думку ЄКЗК, в принципі, будь-яке таке механічне обмеження повинно відбуватися в медичних умовах, а не в поліцейських установах. Особа, яка настільки збуджена або становить таку небезпеку для себе або інших, що вважається такою, що потребує такого високого рівня обмеження, повинна бути терміново оглянута медичним персоналом. Якщо збудження особи викликане психічним розладом, її слід негайно перевести до медичного закладу, де таке втручання може бути безпечно застосоване під клінічним наглядом. В інших випадках, коли втручання необхідне для того, щоб особа, яка не страждає на психічний розлад, не завдала шкоди собі або іншим, слід застосовувати найменш обмежувальні заходи, а за такою особою повинен постійно спостерігати персонал. У світлі наведених вище коментарів, ЄКЗК рекомендує литовській владі припинити використання ліжок для примусу в поліцейських установах і вилучити їх з цих установ[25].
ПЕНІТЕНЦІАРНІ УСТАНОВИ
У рамках діалогу, що триває до візиту 2021 року, литовська влада повідомила ЄКЗК, що, незважаючи на його давню рекомендацію, не було внесено жодних змін до законодавства щодо підвищення офіційного мінімального стандарту житлової площі на одного ув’язненого (3,1 м.кв. для приміщень гуртожиткового типу і 3,6 м.кв. для камер для багатомісного розміщення)[26].
Однак литовська влада запевнила Комітет, що мінімальний стандарт ЄКЗК щодо особистої житлової площі в пенітенціарних установах (4 м.кв. у багатомісних камерах (не враховуючи площу, зайняту туалетом в камері) і 6 м.кв. в одномісних камерах) дотримується на практиці, пояснюючи, що пенітенціарна система Литви налічує загалом 7200 місць, з яких лише 70% зайняті постійно, і, таким чином, кожен ув’язнений має щонайменше 4 м.кв. особистої житлової площі в камерах для кількох осіб, і жодні камери для одного ув’язненого, які мають площу менше 6 м.кв., не використовуються[27].
Хоча Комітет позитивно відзначає, що кількість ув’язнених у Литві дійсно неухильно зменшується протягом останніх десяти років, висновки делегації щодо особистої житлової площі під час візиту 2021 року відрізняються від наведеної вище інформації, наданої литовською владою. У всіх трьох відвіданих в’язницях делегація виявила, що в низці гуртожитків на одну особу припадало менше 4 м.кв. особистої житлової площі, а в деяких – навіть менше національного мінімуму в 3,1 м.кв.[28].
Комітет повинен повторити свою рекомендацію литовській владі забезпечити належне дотримання мінімального стандарту в 4 м.кв. житлової площі на одного ув’язненого в багатомісних камерах (не враховуючи площу, зайняту туалетом у камері) в усіх пенітенціарних установах для всіх категорій ув’язнених; для одномісних камер цей стандарт має становити щонайменше 6 м.кв.[29].
У Маріямпольській та Правенішкській в’язницях делегація майже не отримала повідомлень про фізичне жорстоке поводження з ув’язненими з боку персоналу[30].
Однак ситуація в Алітусській в’язниці була зовсім іншою і, схоже, не зазнала значних змін з часу останнього візиту ЄКЗК у 2018 році[31].
Тут було отримано низку достовірних тверджень, у тому числі про побиття кулаками, ногами, кийками; ці дії часто розглядалися як форма покарання ув’язнених, які скаржилися на поводження персоналу та/або умови тримання під вартою. Деякі ув’язнені також скаржилися на надмірне застосування сили під час обшуків камер, особливо у в’язницях Алітус і Маріямполе[32].
Слід зазначити, що, перевіривши відповідну документацію, делегація виявила, що в деяких випадках не було жодних записів з натільних відеокамер, які носили співробітники в’язниць, а також з камер відеоспостереження на території в’язниць, які б стосувалися таких дій. Це виявилося особливо актуальним, оскільки від ув’язнених були отримані твердження, що в деяких випадках персонал навмисно вимикав нагрудні відеокамери перед тим, як бити їх кулаками чи ногами під час таких заходів[33].
У в’язниці Алітус делегація також отримала повідомлення про вербальні образи з боку тюремного персоналу. Так, ув’язнений-гомосексуаліст скаржився на те, що його обзивали принизливими іменами та глузували з нього, коли він попросив про ізоляцію через страх сексуального насильства з боку інших ув’язнених[34].
Також в Алітусі багато ув’язнених скаржилися на те, що персонал погрожував їм переведенням до блоку № 2, сумнозвісного блоку, в якому утримується найвища каста неформальної ієрархії ув’язнених. Таке переведення означало б, що відповідний ув’язнений повинен був би відмовитися підкоритися (оскільки ув’язнені з будь-якої нижчої касти не «терплять» у блоці № 2), і тоді до нього було б застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді ув’язнення в карцері на строк до 30 діб[35].
Комітет хоче нагадати, що держава зобов’язана забезпечити безпечне тримання під вартою всіх осіб, позбавлених волі в місцях позбавлення волі, і що основна відповідальність за забезпечення безпечного тримання під вартою лежить на працівниках в’язниць. Влада повинна не лише проводити ефективні розслідування заяв про жорстоке поводження, але й вживати заходів для забезпечення того, щоб усі працівники та керівники в’язниць розуміли, чому жорстоке поводження є неприйнятним і непрофесійним, і що, крім того, воно призведе до суворих дисциплінарних санкцій та/або кримінального переслідування. Тому Комітет занепокоєний тим, що литовській владі досі не вдалося покласти край практиці, коли деякі тюремні працівники вдаються до фізичного насильства і жорстокого поводження, незважаючи на неодноразові рекомендації[36].
ЄКЗК закликає литовську владу вжити ефективних заходів через керівництво в’язниць для забезпечення того, щоб персонал місць позбавлення волі отримав чіткий сигнал про те, що фізичне жорстоке поводження, надмірне застосування сили, невиправдане використання спеціальних засобів у каральних цілях, словесні образи і погрози, а також інші форми зневажливої або провокаційної поведінки по відношенню до ув’язнених є неприйнятними і будуть суворо каратися[37].
Адміністрація в’язниць повинна демонструвати підвищену пильність у цій сфері, забезпечуючи регулярну присутність керівників в’язниць у зонах тримання під вартою, їхній безпосередній контакт з ув’язненими, ефективне розслідування скарг ув’язнених, а також покращення підготовки тюремного персоналу[38].
Крім того, з метою підвищення потенціалу натільних відеокамер у запобіганні жорстокому поводженню, ЄКЗК рекомендує литовській владі забезпечити видачу, носіння та увімкнення натільних відеокамер усім тюремним працівникам, які можуть бути змушені застосовувати силу під час взаємодії з ув’язненими, а невиконання цього обов’язку (за відсутності обґрунтованого пояснення з викладенням виняткових обставин) розглядати як дисциплінарний проступок. Це також могло б сприяти запобіганню будь-яких необґрунтованих звинувачень у жорстокому поводженні з персоналом[39].
Комітет також з великим занепокоєнням відзначає, що не було досягнуто значного прогресу у зменшенні масштабів насильства між ув’язненими, яке неодноразово критикувалося ЄКЗК під час попередніх візитів[40].
На думку Комітету, обов’язок піклуватися про ув’язнених, які перебувають під їхньою опікою, включає в себе обов’язок захищати їх від інших ув’язнених, які можуть бажати заподіяти їм шкоду[41].
На жаль, під час візиту 2021 року делегація ЄКЗК знову отримала багато достовірних повідомлень про насильство між ув’язненими, включаючи побиття та насильство сексуального характеру, а також вимагання, психологічний тиск і примус до вчинення нових злочинів. Такі повідомлення надійшли від ув’язнених, які перебувають у різних відділеннях усіх відвіданих в’язниць; особливо жахливою була ситуація у в’язниці в Алітусі[42].
Коріння насильства між ув’язненими, як видається, залишилося незмінним, а саме: неформальна ієрархія ув’язнених, повсюдне розповсюдження нелегальних наркотиків та відсутність належної присутності персоналу в місцях розміщення ув’язнених (також згадується вплив інфраструктури в’язниць гуртожиткового типу) [43].
Неформальна ієрархія серед ув’язнених, або кастова система, як і раніше, залишається ключовим підґрунтям життя ув’язнених у всіх трьох відвіданих нами в’язницях, де традиції визначають внутрішній розпорядок, а їхні вимоги мають пріоритет перед офіційними правилами[44].
Очевидно, що найбільше від цього страждають відносно численні ув’язнені найнижчої касти, «недоторканні» (nuskriaustieji); більшість отриманих повідомлень про насильство між ув’язненими надходили саме від них. Очевидно, що приналежність до «недоторканних» значно підвищує ризик віктимізації[45].
Багато «недоторканних» під час інтерв’ю повідомили делегації, що належність до їхньої касти означає, що безпечно (тобто без ризику фізичного насильства, здирництва, психологічного тиску тощо) можна перебувати в одній камері або кімнаті гуртожитку лише з ув’язненими тієї ж касти, і що ніде більше їм не «раді». «Недоторканні» говорили, що вони повинні виконувати накази ув’язнених з вищої касти, будь то вчинення нових злочинів, порушення тюремних правил, купівля наркотиків або інших предметів[46].
Крім того, коли їх били, вони казали, що їм не дозволялося завдавати ударів у відповідь[47].
Делегації розповіли, що коли співробітники установи хотіли «неофіційно» покарати ув’язненого з вищої касти, вони ініціювали його переведення до камери/кімнати для «недоторканних» (що запускало «звичайний» ланцюжок подій – відмова ув’язненого підкоритися, дисциплінарне стягнення і, як наслідок, переведення на суворий режим)[48].
Страх ув’язнених «втратити свій статус» через зв’язок з «недоторканними» був настільки великим, що деякі ув’язнені з вищих каст скаржилися делегації навіть на те, що їм доводиться сидіти на одному поверсі з «недоторканними», оскільки це може знизити їхній статус під час наступного ув’язнення[49].
Під час інтерв’ю стало зрозуміло, що «недоторканні» все ще отримують найгірші місця для сну в кімнаті або камері гуртожитку (біля дверей або біля туалету), і що саме вони повинні прибирати місця загального користування (коридори, кухні, санітарні приміщення тощо), а також часто і кімнати ув’язнених, які належать до вищої касти, причому відмова прибирати наражає їх на ризик бути побитими[50].
У гуртожитках «недоторканні» можуть користуватися лише душами та туалетами, виділеними для ув’язнених вищих каст (пропорційно, їх набагато менше, ніж тих, що доступні для вищих каст). Крім того, у день покупок «недоторканним» дозволяється відвідувати тюремну крамницю лише після того, як усі ув’язнені вищих каст зроблять свої покупки, а це часто означає, що купувати залишилося небагато. У деяких випадках «недоторканним» також дають список речей, які вони можуть купити для ув’язнених вищих каст за власні гроші[51].
Крім того, в тюремних їдальнях «недоторканним» виділяють окремий люк для подачі їжі, вони повинні їсти за окремими столами і користуватися маркованими тарілками, кружками і столовими приборами, які іноді навіть миються в окремих посудомийних машинах[52].
У в’язниці Маріямполе, коли їжу доставляють ув’язненим, які перебувають у камерах, для їжі “недоторканних” використовують термоси різного кольору[53].
Висновки, зроблені ЄКЗК під час цього та попередніх візитів до литовських в’язниць, чітко ілюструють, що з року в рік кастова система продовжує існувати на очах у керівництва в’язниць та персоналу, який утримує ув’язнених, з їхнім чітким усвідомленням і певною мірою відчайдушної покірності, незважаючи на те, що, коли їх запитують, вони стандартно відповідають, що всі ув’язнені є рівними[54].
Хоча Комітет зазначає, що упродовж останніх кількох років багато неформальних лідерів ув’язнених були переведені до інших в’язниць, переважно до Вільнюса, де вони розміщені в окремому блоці, результати візиту 2021 року показують, що цей захід був лише незначною мірою ефективним[55].
На думку ЄКЗК, становище «недоторканних» ув’язнених у Литві можна вважати таким, що продовжує порушувати статтю 3 Конвенції з прав людини, яка забороняє, серед іншого, всі форми поводження, що принижує гідність, і зобов’язує державні органи влади вживати належних заходів для запобігання такому поводженню, в тому числі з боку інших ув’язнених[56].
З проблемою насильства між ув’язненими у відвіданих в’язницях дуже тісно пов’язане питання нелегального обігу наркотиків, доступних для ув’язнених, зокрема синтетичних наркотиків (нових психоактивних речовин (НПР), які в народі називають «спайс», «хімка» або «кобра»), а також амфетамінів, героїну та фентанілу[57].
Керівництво відвіданих в’язниць повідомило делегації, що такі наркотики часто потрапляють до установ через безпілотні літальні апарати або підкинуті речі, а також у результаті побачень[58].
Однак, за їхніми словами, найпопулярнішим методом, на який, як повідомляється, припадає більше половини контрабандних наркотиків, є надсилання паперових предметів (листів, офіційних документів, фотографій, книг, журналів тощо) ув’язненим поштою, причому ці предмети попередньо просочуються наркотиками або обприскуються ними[59].
Як повідомляється, запобігти потраплянню таких предметів до ув’язненого можна лише за наявності інформації кримінальної розвідки. Продаж наркотиків у в’язниці є дуже прибутковим бізнесом. За словами керівництва в’язниці, наркотики у в’язниці коштують у десять разів дорожче, ніж на волі. Ув’язнені розповіли делегації, що ціна однієї дози «спайсу» становить приблизно 10 євро, однієї ін’єкції героїну – приблизно 50 євро[60].
Варто зазначити, що делегація безпосередньо бачила ув’язнених у стані наркотичного сп’яніння, натрапляла на ув’язнених, які вживали наркотики (при цьому персонал перебував поруч і знав про те, що відбувається), і навіть отримала від ув’язнених саморобний прилад для вживання наркотиків (кальян). З інтерв’ю з ув’язненими склалося враження, що наркотики доступні у великій кількості, і за гроші можна дістати все, що завгодно[61].
Показово, що на запитання про найбільшу проблему у в’язниці більшість ув’язнених, у тому числі споживачів наркотиків, називали велику кількість наркотиків, особливо «важких наркотиків», як ключову. Дійсно, багато з них виглядали відчайдушними, не маючи ніде «сховатися» від наркотиків і не маючи достатньо сил, щоб протистояти їм. Для багатьох опитаних в’язнів вживання наркотиків у в’язниці врешті-решт призвело до боргів, які, в свою чергу, стали причиною їх побиття або приниження до нижчої касти. Не маючи грошей для сплати боргів і побоюючись насильства, багато з них шукали притулку в приміщеннях КТП (kamerų tipo patalpos) («дисциплінарний ізолятор»), що згодом запускало порочний ланцюг повторюваних дисциплінарних стягнень за відмову жити в закріпленому блоці, переведення на суворий режим і втрату будь-яких шансів на дострокове умовно-дострокове звільнення[62].
Крім того, правила неформальної ієрархії ув’язнених забороняють будь-яку «співпрацю» з владою, що, серед іншого, означає, що ув’язнені, які бажають отримати лікування від наркозалежності і таким чином потрапити до реабілітаційного центру, автоматично стають найнижчою кастою, «недоторканними»; тому деякі з опитаних ув’язнених неохоче брали участь у реабілітаційних програмах. Однак делегація також отримала низку скарг, переважно від ув’язнених найнижчої касти, на те, що їхні прохання про зарахування до реабілітаційної програми регулярно відхилялися). Варто зазначити, що кількість ув’язнених, які брали участь у програмі реабілітації, виявилася напрочуд низькою[63].
Окрім неформальної ієрархії серед ув’язнених та впливу нелегальних наркотиків у в’язницях, третьою основною причиною високого рівня насильства між ув’язненими у відвіданих в’язницях є відсутність належної присутності персоналу в місцях проживання ув’язнених, що визнається керівництвом в’язниць[64].
Повна відсутність персоналу на поверсі за поверхом у гуртожитках, свідками якої були члени делегації, коли сотні ув’язнених залишалися без будь-якого нагляду, викликала серйозне занепокоєння[65].
Очевидно, що нинішній порядок, за якого нагляд протягом дня здійснюється начальниками відділень (по одному на відділення, яких іноді ніде не видно), кількома співробітниками, які переміщуються між відділеннями (переважно для супроводу ув’язненого з/до місця ув’язнення), та групою патрульних, які несуть цілодобову службу, графік якої ув’язнені знають напам’ять, є недостатнім для забезпечення порядку в приміщеннях і безпеки найбільш вразливих ув’язнених. Ситуація не менш тривожна і вночі, коли великі кімнати гуртожитків залишаються відчиненими для забезпечення доступу до санітарних вузлів, всередині будівель немає персоналу, а патрульні на зміні лише час від часу здійснюють перевірки. Тому не дивно, що делегація отримала багато скарг від ув’язнених, які не відчували себе в безпеці і не вірили, що персонал установи зможе їх захистити[66].
Як і раніше, жертви насильства між ув’язненими часто не бажали скаржитися тюремному персоналу через низку причин, включаючи неписані правила ув’язнених, що забороняють інформування, страх помсти та недовіру до здатності тюремного персоналу захистити їх у подальшому. Деякі ув’язнені також розповіли делегації, що дуже часто персонал ігнорує видимі тілесні ушкодження і не цікавиться їхнім походженням[67].
Такий стан речей явно робить офіційну статистику щодо насильства між ув’язненими недостовірною, і про це слід пам’ятати тим, хто приймає відповідні рішення. Крім того, викликає жаль, що, судячи з наявної документації та інтерв’ю з ув’язненими, в деяких випадках персонал, і особливо співробітники кримінального розшуку, відповідальні за розслідування випадків насильства між ув’язненими, здавалося б, почувають себе надто комфортно, щоб закінчувати розслідування на підставі чергової банальної заяви пораненого ув’язненого про те, що він просто впав на сходах, в душі, з ліжка і т.п.[68].
Внаслідок цих трьох факторів – всеохоплюючої неформальної ієрархії серед ув’язнених, повсюдної присутності нелегальних наркотиків та недостатньої присутності персоналу, що здійснює догляд за ув’язненими (у поєднанні з інфраструктурою, що складається переважно з гуртожитків великої місткості) – десятки ув’язнених у кожній з відвіданих в’язниць відмовлялися жити в закріплених за ними блоках і вимагали ізоляції або заради власної безпеки, або в пошуках «вільного від наркотиків» притулку[69].
У в’язницях Алітус і Маріямполе, де кількість камерних приміщень обмежена, це означало, що переважна більшість таких ув’язнених були піддані дисциплінарному покаранню і поміщені в дисциплінарний ізолятор (приміщення КТП) на 30 днів; у більшості випадків це покарання згодом повторювалося кілька разів[70].
У цих двох в’язницях це створило ситуацію, коли дисциплінарні ізолятори КТП були постійно заповнені вщерть ув’язненими, які не відчували себе в безпеці серед загальної кількості ув’язнених. На момент візиту в Алітусі з 87 ув’язнених, які перебували в блоці КТП, 64 перебували там, тому що відмовлялися жити серед інших ув’язнених; в Маріямполе з 34 осіб, які перебували в блоці КТП, таких ув’язнених було 30[71].
Ситуація у в’язниці Правенішкес була кращою не тому, що ув’язнені відчували себе там у більшій безпеці або не хотіли уникати вживання наркотиків, а тому, що переважна більшість ув’язнених, які відмовлялися жити серед загального контингенту ув’язнених, переводилися до Сектору 3, де більшість приміщень (за винятком камерного типу) були камерного типу[72].
У Правенішкесі такі ув’язнені, таким чином, не зазнавали дисциплінарних покарань, а отже, не переводилися згодом на суворий режим, а також не втрачали шансів на дострокове умовно-дострокове звільнення[73].
ЄКЗК хоче підкреслити, що проблему насильства між ув’язненими неможливо вирішити без відновлення контролю над ситуацією в тюрмах з боку адміністрації та персоналу. Перш за все, персонал місць позбавлення волі повинен мати можливість здійснювати свої повноваження належним чином. Це означає, зокрема, що рівень укомплектованості штату має бути достатнім (у тому числі в нічний час) для того, щоб працівники в’язниць могли належним чином здійснювати нагляд за ув’язненими та ефективно підтримувати один одного у виконанні своїх завдань[74].
Недостатня кількість персоналу в місцях розміщення ув’язнених підвищує ризик насильства та залякування між ув’язненими, а також напруженості у відносинах між персоналом та ув’язненими і перешкоджає розвитку позитивних стосунків між ними. Вирішення проблеми насильства між ув’язненими також вимагає, щоб тюремний персонал був особливо уважним до ознак неприємностей і був належним чином підготовлений для рішучого та ефективного втручання на якомога більш ранній стадії[75].
У цьому контексті вирішальним фактором є наявність позитивних відносин між персоналом та ув’язненими, заснованих на поняттях динамічної безпеки та піклування; такі відносини можуть допомогти подолати звичне небажання жертв (або свідків) доносити на осіб, які вчиняють насильство серед ув’язнених[76].
Комітет також має серйозні побоювання щодо значного зростання ролі кримінальної розвідки в пенітенціарній системі, зокрема, надмірного покладання на існування інформаторів серед ув’язнених. Значна роль інформаторів у пенітенціарній системі може посіяти високий рівень недовіри серед ув’язнених. Це може значною мірою сприяти розвитку в неформальних ієрархіях ув’язнених лідерських структур, які, як правило, карають тих, хто доносить[77].
Загальновідоме широке використання інформаторів означає, що будь-яке «братання» ув’язнених з персоналом вважається підозрілим, що, в свою чергу, підштовхує ув’язнених до прямого спілкування з персоналом тільки через призначених осіб, як правило, неформальних лідерів ув’язнених[78].
Таким чином, така помітна система інформаторів лише зміцнює позиції лідерів неформальних ієрархій ув’язнених, а атмосфера недовіри, яку вона створює, також є серйозною перешкодою для розвитку діалогу між персоналом та ув’язненими, що лежить в основі динамічної безпеки[79].
Крім того, для подолання явища неформальної ієрархії ув’язнених терміново потрібен цілісний підхід, бажано у вигляді цілеспрямованої стратегії, що включає запровадження комплексної оцінки ризиків та потреб при прийнятті до установи, створення окремих блоків/секторів для ув’язнених, які не бажають (або більше не бажають) бути залученими до неформальної ієрархії ув’язнених, створення адекватних (або навіть кращих) умов і режимів, які заохочують просоціальну та кооперативну поведінку, уможливлюють відокремлення неформальних лідерів серед ув’язнених, сприяють діяльності, яка відкидає поділ ув’язнених на касти, розвивають можливості для роботи та освіти, а також сприяють подальшому вдосконаленню індивідуального планування покарання; також згадується пункт 32 про переобладнання гуртожитків великої місткості в приміщення камерного типу[80].
Необхідно також покращити належну реєстрацію, звітність та ретельне розслідування підозрюваних випадків насильства та залякування серед ув’язнених і, за необхідності, вжити відповідних санкцій або інших заходів, а також розробити ефективні заходи зі зниження рівня насильства серед ув’язнених[81].
Нарешті, як зазначалося вище, високий рівень надходження наркотиків та їх широке розповсюдження у відвіданих в’язницях сприяє насильству та вразливості ув’язнених, перешкоджає процесам підготовки до реінтеграції і має бути вирішена як першочергове завдання[82]. Цього можна досягти лише за допомогою багатогранного підходу, який має включати низку заходів, вже згаданих вище, а саме: значне збільшення частки належним чином підготовленого персоналу, вдосконалення заходів фізичної безпеки, використання динамічної охорони та застосування щоденного режиму, що пропонує ув’язненим змістовну діяльність протягом щонайменше восьми годин на день. Крім того, слід значно покращити роботу реабілітаційних центрів (і відкрити нові в тих в’язницях, де їх ще немає), а також серйозно розглянути питання про створення в кожній в’язниці відділень або секторів, вільних від наркотиків[83].
ЄКЗК рекомендує литовській владі вивести з експлуатації всі камери у всіх в’язницях, відстань між протилежними стінами яких становить менше 2 метрів[84].
Литовській владі слід зосередити значні зусилля на якнайшвидшій реконструкції існуючих будівель під приміщення камерного типу, а також на будівництві нових в’язниць. Тим часом слід вжити конкретних заходів для поліпшення умов утримання в кожній з відвіданих в’язниць, у тому числі шляхом:
– боротьби з клопами і тарганами в Маріямполі і Правенішкесі;
– забезпечення достатнього опалення взимку в Маріямполі і Правенішкесі;
– розширення прогулянкових дворів (наприклад, шляхом об’єднання двох сусідніх дворів) і забезпечення горизонтального огляду з них (наприклад, шляхом встановлення вікон у бетонних стінах) для довічно ув’язнених, які перебувають на загальному режимі у Секторі 2, і для ув’язнених, які перебувають на суворому режимі у Секторі № 3 Правенішкської в’язниці[85].
ЄКЗК закликає литовську владу бути пильними до можливих корупційних моделей у пенітенціарній системі. У цьому контексті особи, які працюють у в’язницях, повинні отримати чітке повідомлення про те, що отримання або вимога переваг від ув’язнених є незаконним і неприйнятним і буде належним чином розслідуватися і каратися[86].
ЄКЗК закликає литовську владу переглянути законодавчі положення і практику щодо довічно ув’язнених. При цьому влада повинна керуватися, зокрема, Рекомендацією Rec(2003)23 Комітету міністрів Ради Європи щодо поводження тюремних адміністрацій із засудженими до довічного ув’язнення та іншими особами, засудженими до тривалих термінів позбавлення волі, а також стандартами ЄКЗК, викладеними у його 25-й Загальній доповіді[87].
Комітет знову закликає литовську владу внести зміни до відповідного законодавства, щоб усі ув’язнені, у тому числі ті, що перебувають на суворому режимі, мали право на щонайменше одну годину побачень на тиждень. Крім того, право на телефонні дзвінки для ув’язнених на суворому режимі має бути збільшене до щонайменше однієї телефонної розмови на тиждень. Крім того, ЄКЗК рекомендує литовській владі внести зміни до законодавства, які б дозволили, в принципі, відкриті побачення для всіх ув’язнених, у тому числі на суворому режимі, а закриті побачення використовувати лише як виняток, на основі індивідуальної оцінки ризиків[88].
УТРИМАННЯ МІГРАНТІВ
У всіх трьох відвіданих установах не вистачало місця. Гуртожитки були тісними[89].
В середньому на одну особу припадало приблизно 3 м.кв. житлової площі[90].
У модульних житлових приміщеннях у Пабраде в одному контейнері зазвичай мешкало по чотири особи[91].
У Медінінкай модульні модулі були більшими і вміщували більше людей (у кількох відвіданих модулях проживало по 14 осіб), але з порівнянною житловою площею на одну особу. Найвищий рівень переповненості спостерігався в Кибартай, де в головній будівлі гуртожитку проживало до 18 осіб, а житлова площа в деяких кімнатах становила лише 2,2 м.кв. на особу[92].
Це означало, що в кімнатах було постійно шумно, що дуже заважало людям відпочивати. Навіть у так званому «блоці тримання під вартою» Пабрадського виправного центру, де особи мали обмежений доступ до відкритого простору упродовж дня, делегація бачила шістьох осіб, які розміщувалися на площі 15,8 м² (2,6 м.кв. на особу)[93].
Деякі з цих установ мали тюремний характер, що є неприйнятним для утримання іммігрантів, яке, відповідно до його адміністративної природи, не повинно мати карального характеру: воно не є санкцією або покаранням[94].
Це, очевидно, стосується Кибартайського центру, який був переобладнаний з в’язниці, без жодних змін в інфраструктурі. На всіх вікнах залишилися металеві ґрати. У меншій будівлі ув’язнені розміщувалися в камерах на дві-чотири особи, двері яких були щільно закриті на засуви. Навіть дисциплінарний блок в’язниці використовувався для розміщення іноземних громадян[95].
Ще більш дивним є те, що у Пабраде головна багатоповерхова будівля, яка була спеціально побудована для розміщення затриманих іммігрантів, мала дуже грубу конструкцію. На верхніх поверхах різні сектори (що складалися з кількох кімнат) були відокремлені один від одного важкими металевими ґратами, що створювало обстановку, схожу на клітку. Це, у поєднанні з обмежувальним режимом, робило його абсолютно непридатним для утримання іммігрантів[96].
Особи, затримані відповідно до імміграційного законодавства, повинні розміщуватися в центрах, спеціально призначених для цієї мети, з матеріальними умовами та режимом, що відповідають їхньому правовому становищу. При проектуванні та плануванні таких приміщень слід подбати про те, щоб уникнути, наскільки це можливо, будь-якого враження, що в них панує жорстокість. ЄКЗК рекомендує внести зміни до проектування та планування приміщень у Кибартайському центрі та у блоці тримання під вартою Пабрадського центру з метою зробити їх менш карцерними[97].
ВІЛЬНЮСЬКА РЕСПУБЛІКАНСЬКА ПСИХІАТРИЧНА ЛІКАРНЯ
Позитивним є те, що до закону були внесені зміни, спрямовані на покращення регулювання запобіжних заходів, що застосовуються до буйних пацієнтів, які становлять небезпеку для себе або інших осіб[98].
Зокрема, ЄКЗК вітає той факт, що закон зобов’язує реєструвати в спеціальному журналі всі епізоди застосування заходів фізичного обмеження (ручних і механічних), для чого до нормативно-правових актів було додано відповідний шаблон («Форма звіту»). У реєстрі зазначався час початку застосування заходу, його тривалість, тип застосованих засобів та правовий статус пацієнта[99].
Викликає жаль, що форма не містила всієї інформації, яку рекомендує фіксувати ЄКЗК, а саме: причини застосування заходу, прізвище лікаря, який призначив або затвердив рішення, прізвища персоналу, який брав участь у застосуванні запобіжного заходу, а також опис тілесних ушкоджень, отриманих пацієнтами або персоналом, якщо такі були[100].
Крім того, форма не була розроблена для реєстрації випадків застосування хімічних засобів примусу, і не було запроваджено жодної іншої процедури для реєстрації таких випадків. ЄКЗК рекомендує адаптувати національний шаблон для реєстрації заходів стримування, щоб охопити всі засоби стримування, які можуть застосовуватися, і включити до нього вищезазначену відсутню інформацію[101].
ЄКЗК вважає, що, як загальний принцип, всі категорії психіатричних пацієнтів, тобто добровільні чи недобровільні, цивільні чи судові, дієздатні чи недієздатні, повинні мати можливість надавати свою вільну та інформовану згоду на лікування[102].
Госпіталізація особи до психіатричного закладу в недобровільному порядку не повинна перешкоджати отриманню інформованої згоди на лікування[103].
У цьому відношенні позитивним є те, що литовське законодавство розрізняє згоду на лікування і згоду на госпіталізацію[104].
Дійсно, стаття 12.1 закону передбачає, що «у разі примусової госпіталізації психіатр повинен негайно отримати письмову згоду пацієнта на лікування конкретними препаратами або заходами» [105].
Крім того, «якщо пацієнт не може вважатися таким, що здатний розумно оцінювати власні інтереси, і, як наслідок, неможливо отримати його згоду на лікування певними лікарськими засобами або засобами/методами, а також якщо це загрожує здоров’ю, життю та/або майну його самого або інших осіб, до нього може бути застосоване примусове лікування». Це можливо на строк не більше 3 робочих днів, після чого лікарня зобов’язана звернутися до суду з клопотанням про продовження лікування. Процедура продовження примусового лікування аналогічна процедурі продовження примусової госпіталізації[106].
ЄКЗК вважає, що згода на лікування може бути кваліфікована як вільна та інформована лише тоді, коли вона ґрунтується на повній, точній та зрозумілій інформації про стан пацієнта, запропоноване лікування та його можливі побічні ефекти, а також про можливість відкликати згоду, і якщо пацієнт здатний дати дійсну згоду в момент, коли вона запитується[107].
Крім того, важливо, щоб усі пацієнти, які дали згоду на лікування, були постійно поінформовані про свій стан і лікування, яке до них застосовується, і щоб вони мали можливість відкликати свою згоду в будь-який час[108].
Позитивним фактом є те, що пацієнти, опитані делегацією у Вільнюській республіканській психіатричній лікарні, виявилися добре поінформованими про своє лікування і підтвердили, що їхня згода була запитана під час госпіталізації[109].
Однак, хоча більшість пацієнтів (включаючи недобровільних) повідомили, що вони дали свою згоду, деякі пацієнти сказали, що вони зробили це лише тому, що боялися негативних наслідків (більш тривалого перебування в лікарні або посилення обмежень під час перебування), або думали, що навіть якщо вони відмовляться, то лікування буде призначено їм примусово[110].
Крім того, шість добровільних пацієнтів повідомили делегації, що вони не давали згоди (або більше не дають згоди) на продовження госпіталізації, і пояснили, що вони не були вільні зробити це, оскільки перебували в закритих палатах і могли виходити на прогулянку лише у визначений час і тільки у супроводі персоналу. Під час перевірки відповідної документації в справах пацієнтів делегація зазначила, що деякі форми згоди були відсутні або не були належним чином заповнені медичним персоналом. Також не було можливості підтвердити з медичної документації, чи систематично проводилася оцінка дієздатності пацієнта (прийняття рішення) щодо надання дійсної згоди на лікування[111].
Наприкінці візиту до закладу імена шести пацієнтів, які висловили незгоду, були передані керівництву лікарні. За кілька днів делегацію поінформували, що персонал лікарні повторно обговорив ситуацію з пацієнтами. За повідомленнями, п’ятеро з шести пацієнтів після обговорення погодилися на госпіталізацію та лікування. Один пацієнт, за повідомленнями, відмовився, у зв’язку з чим лікарня звернулася до суду і отримала дозвіл лікувати його проти його волі упродовж тридцяти додаткових днів.
ЄКЗК рекомендує литовській владі вжити необхідних заходів для забезпечення того, щоб у Вільнюській республіканській психіатричній лікарні:- всі пацієнти систематично отримували повну, точну і вичерпну інформацію про свій стан і призначене їм лікування, а також були в змозі дати вільну і усвідомлену згоду;- систематично проводилася оцінка здатності пацієнта дати дійсну згоду на лікування;- всі пацієнти могли відкликати свою згоду в будь-який час, а правовий статус пацієнтів (добровільний/недобровільний) регулярно переглядався в разі необхідності[112].
Крім того, ЄКЗК рекомендує, щоб усі форми згоди та пов’язана з ними документація були скрупульозно заповнені/підписані та зберігалися у справах пацієнтів[113].
На жаль, процедура примусової госпіталізації та/або лікування все ще не вимагає, щоб суддя звертався за висновком до зовнішнього психіатра. Як вже зазначалося ЄКЗК, це не забезпечує необхідних гарантій незалежності та неупередженості, а також об’єктивності психіатричної експертизи. Нещодавній указ створив умови для того, щоб пацієнт міг звернутися за такою зовнішньою психіатричною експертизою за власною ініціативою, за умови, що він її оплатить, і щоб додаткова оцінка проводилася трьома різними психіатрами, які не пов’язані з лікарнею, в якій особа перебувала на примусовому лікуванні. Делегацію поінформували, що цим правом досі не скористався жоден пацієнт. ЄКЗК повторює свою рекомендацію, згідно з якою в контексті цивільної примусової госпіталізації та/або лікування та їх продовження, суд завжди повинен запитувати висновок психіатра, який не пов’язаний з психіатричним закладом, що прийняв відповідного пацієнта. ЄКЗК рекомендує литовській владі вжити необхідних заходів, у тому числі на законодавчому рівні, для виправлення цього недоліку[114].
Позитивним зрушенням, про яке варто згадати, є те, що змінений закон робить обов’язковою присутність пацієнта під час судових засідань з питань його примусової госпіталізації та/або лікування (стаття 13.4 Закону). Під час візиту делегація стала свідком кількох слухань, які були організовані дистанційно за допомогою відеозв’язку, і підтвердила, що між суддею та пацієнтами відбувався обмін думками. Пацієнтів продовжував систематично представляти адвокат, і їм надавалася правова допомога в разі необхідності[115].
Під час візиту делегація ознайомилася з низкою нещодавніх судових рішень щодо примусової госпіталізації до психіатричного закладу. В усіх з них йшлося про право пацієнта (або його представника) на оскарження рішення. Однак слід зазначити, що по всій країні лише дві особи оскаржили таке судове рішення у 2021 році і поки що ніхто не оскаржив його у 2022 році. КЗК хотів би отримати оновлену інформацію щодо кількості рішень про примусову госпіталізацію та/або примусове лікування, які були оскаржені, якщо такі були, за весь 2021 рік та у 2022 році, а також щодо остаточного результату[116].
[1] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 12. P. 11.
[2] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 13. P. 11.
[3] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 14. P. 12.
[4] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 14. P. 12.
[5] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 14. P. 12.
[6] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 14. P. 12.
[7] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 14. P. 12.
[8] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 14. P. 12.
[9] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 14. P. 12.
[10] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 14. P. 12.
[11] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 18. P. 13.
[12] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 18. P. 13.
[13] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 18. P. 13.
[14] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 19. P. 13.
[15] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 19. P. 13.
[16] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 19. P. 14.
[17] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 19. P. 14.
[18] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 19. P. 14.
[19] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 19. P. 14.
[20] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 19. P. 14.
[21] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 20. P. 14.
[22] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 21. P. 14-15.
[23] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 22. P. 15.
[24] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 23. P. 16.
[25] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 26. P. 16.
[26] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 28. P. 17.
[27] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 28. P. 17.
[28] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 29. P. 17.
[29] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 29. P. 18.
[30] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 34. P. 19.
[31] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 34. P. 19.
[32] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 34. P. 19.
[33] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 34. P. 19.
[34] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 35. P. 19.
[35] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 36. P. 19.
[36] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 37. P. 19.
[37] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 37. P. 20.
[38] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 37. P. 20.
[39] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 37. P. 20.
[40] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 38. P. 20.
[41] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 38. P. 20.
[42] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 38. P. 20.
[43] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 39. P. 20.
[44] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 39. P. 20.
[45] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 39. P. 20.
[46] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 39. P. 21.
[47] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 39. P. 21.
[48] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 39. P. 21.
[49] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 39. P. 21.
[50] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 40. P. 21.
[51] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 40. P. 21.
[52] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 40. P. 21.
[53] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 40. P. 21.
[54] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 41. P. 21.
[55] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 41. P. 21.
[56] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 41. P. 21.
[57] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 42. P. 22.
[58] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 42. P. 22.
[59] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 42. P. 22.
[60] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 42. P. 22.
[61] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 43. P. 22.
[62] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 43. P. 22.
[63] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 43. P. 22.
[64] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 44. P. 23.
[65] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 44. P. 23.
[66] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 44. P. 23.
[67] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 45. P. 23.
[68] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 45. P. 23.
[69] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 46. P. 23.
[70] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 46. P. 23.
[71] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 46. P. 23.
[72] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 47. P. 24.
[73] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 47. P. 24.
[74] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 49. P. 24.
[75] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 49. P. 24.
[76] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 49. P. 24.
[77] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 50. P. 25.
[78] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 50. P. 25.
[79] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 50. P. 25.
[80] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 51. P. 25.
[81] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 51. P. 25.
[82] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 52. P. 25.
[83] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 52. P. 25.
[84] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 59. P. 27.
[85] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 61. P. 27.
[86] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 63. P. 28.
[87] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 65. P. 29.
[88] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 83. P. 35.
[89] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 101. P. 43.
[90] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 101. P. 43.
[91] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 101. P. 43.
[92] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 101. P. 43.
[93] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 101. P. 43.
[94] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 107. P. 45.
[95] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 107. P. 45.
[96] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 107. P. 45.
[97] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 108. P. 45.
[98] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 163. P. 58.
[99] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 163. P. 58.
[100] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 163. P. 58.
[101] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 163. P. 58.
[102] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 168. P. 60.
[103] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 168. P. 60.
[104] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 168. P. 60.
[105] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 168. P. 60.
[106] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 168. P. 60.
[107] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 169. P. 61.
[108] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 169. P. 61.
[109] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 169. P. 61.
[110] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 169. P. 61.
[111] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 169. P. 61.
[112] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 170. P. 61.
[113] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 170. P. 61.
[114] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 171. P. 62.
[115] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 172. P. 62.
[116] Report on the periodic visit to Lithuania carried out by the CPT from 10 to 20 December 2021. Para 173. P. 62.
Dmytro Yagunov 
Ви маєте увійти, щоб оприлюднити коментар.