У постанові Верховного Суду від 03.03.2020 зазначено:
- засуджені до позбавлення волі, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковими договорами, є застрахованими особами,
- засуджені до позбавлення волі є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами;
- право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору;
- засуджені підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;
- суми виплат, отримані засудженими, є базою нарахування єдиного соціального внеску;
- виправна колонія у цих трудових відносинах виступає роботодавцем, на якого покладається обов`язок з утримання та сплати сум податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску із заробітної плати платника податку;
- виправна колонія є роботодавцем засуджених та платником єдиного внеску;
- єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника;
- особливості фінансування позивача, організації роботи, забезпечення штатними документами тощо, жодним чином не скасовує обов`язок позивача сплачувати податки та збори і подавати у повному обсязі звітність;
- податковий агент несе відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової та іншої обов`язкової звітності, порушення строків подання контролюючим органам цієї звітності, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах.
У зазначеній справі Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду розглянув касаційну скаргу Державної установи «Божковська виправна колонія (№16)» на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року у справі № 440/1512/19 за позовом Державної установи «Божковська виправна колонія (№16)» до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, вимоги та рішення.
У квітні 2019 року Державна установа «Божковська виправна колонія (№16)» (далі – Державна установа, платник податків, позивач у справі) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі – податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправною та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Полтавській області з податку на доходи фізичних осіб від 13.02.2019 №0001921306 на суму 510,00 грн, вимоги податкового органу про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2019 №Ю 0001901306 на суму 1 050 282,93 грн та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13.02.2019 №0001911306 на суму 520649,23 грн, з мотивів безпідставності їх прийняття.
19 вересня 2019 року Полтавський окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2019 року, у задоволенні позову відмовив.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, висновувався з того, що оскаржувані податкове повідомлення-рішення від 13.02.2019 №0001921306, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 13.02.2019 №Ю-0001901306 та рішення №0001911306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 13.02.2019 прийняті податковим органом на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені законодавством України.
У період з 09.01.2019 по 22.01.2019 посадовими особами податкового органу проведена позапланова виїзна документальна перевірка позивача з питань дотримання законодавства щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.10.2016 по 30.09.2018, за результатами якої складено акт від 28.01.2019 №102/16-31-13-06-14/08564268 (далі – акт перевірки).
Перевіркою встановлені порушення:
- заниження бази нарахування єдиного внеску на заробітну плату засуджених (з врахуванням додаткової бази нарахування) в загальній сумі 4774013,33 грн.;
- заниження суми нарахованого єдиного внеску в загальній сумі 1050282,93 грн.;
- подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податку, і сум утриманого з них податку, а саме подання розрахунку не в повному обсязі та з недостовірними відомостями за 4 кв. 2016 року – 3 кв. 2018.
Державна установа відповідно до частини першої статті 6 Закону України “Про державну кримінально-виконавчу службу України”, входить до структури Державної кримінально-виконавчої служби України та створена для забезпечення виконання її завдань.
Використання праці засуджених позивачем здійснюється на підставі строкових трудових договорів, укладених між засудженими та Державною установою, всього їх 232 згідно з наявним у матеріалах справи реєстром договорів, укладених за період з 01.10.2016 по 30.09.2018, предметом яких є трудові відносини в межах, визначених цим договором, між засудженим та Установою, на час відбування особою, засудженою до позбавлення полі, покарання в Державній установі.
Згідно з умовами вказаних строкових трудових договорів, які є аналогічними, у ході виконання останніх засуджений зобов`язаний виконувати роботу, а Державна установа виплачувати працівникові заробітну плату згідно з цим договором і забезпечувати необхідні умови праці. Вказаними строковими трудовими договорами визначено права та обов`язки засудженого, права та обов`язки Державної установи, оплату праці, робочий час, термін дії договору та інше.
Також суди установили, що протягом перевіряємого періоду між позивачем та Генеруючою компанією “Укрспецтепло” та Полтавською районною міжгосподарською будівельною організацією “Райагробуд” укладено договори на використання праці осіб, позбавлених волі, копії яких наявні у матеріалах справи, за умовами яких заробітна плата у розмірі, визначеному цими договорами, в місяць на одну особу перераховується замовником на рахунок позивача та нарахування 50% у розмірі, встановленому цими договорами, в місяць на одну особу перераховується замовником на рахунок позивача.
Позивачем не заперечено і не спростовано обставин щодо залучення до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором засуджених осіб у перевіреному періоді.
По засудженим, праця яких використовувалася на об`єктах Державної установи (дільниця соціальної реабілітації, відділення 1-4) вівся Державною установою табель обліку робочого часу засуджених, оформлялися наряди виконання робіт, нараховувалася щомісячна заробітна плата засуджених. По засудженим, праця яких використовувалася на об`єктах контрагентів (дільниця ДСР Контрагенти) Державною установою складаються відомості нарахування заробітної плати на основі отриманих “Реєстрів виданих нарядів”, виконувалася функція податкового агента в частині сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору та перераховувалася заробітна плата на особові рахунки засуджених.
Суди попередніх інстанцій установили, що позивач сплачував податок на доходи фізичних осіб – засуджених та військовий збір з доходів, отриманих засудженими. Копії відомостей нарахування заробітної плати засудженим у розрізі місяців наявні у матеріалах справи.
Поряд з цим, у податкових розрахунках за формою 1ДФ позивач не відображав суми нарахованої та виплаченої заробітної плати засуджених та суми проведених відрахувань податку на доходи фізичних осіб і військового збору у перевіряємий період.
Крім того, у період з березня 2018 року по вересень 2018 року Державна установа сплатила до бюджету єдиний внесок із заробітної плати засуджених в загальній сумі 25 852,01 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.
Однак, у Звіті про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у період з 01.10.2016 по 30.09.2018 позивачем не відображено суми нарахування єдиного внеску із заробітної плати засуджених.
У доводах касаційної скарги позивач наголошує, що сума виплат, отриманих засудженим не є базою нарахування та утримання єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, оскільки виправна колонія не може діяти у правовому режимі звичайного роботодавця, а засуджена до позбавлення волі особа не може бути кваліфікована у якості найманого працівника. Вказує, що як бюджетна неприбуткова установа позивач не забезпечений коштами на оплату праці засуджених, які не є найманими (штатними) працівниками установи. Зазначає, контролюючим органом не враховано, що відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України, Державна установа зобов`язана залучати до роботи всіх засуджених, які виявили бажання працювати, і не може порушувати право засуджених на працю, включаючи осіб, які не мають паспортів та довідок про присвоєння ідентифікаційного податкового номеру. Установою на виконання вимог чинного законодавства України укладалися з засудженими трудові договори, проте ЄСВ по даним особам не сплачувалось, адже немає можливості надіслати повідомлення до органів фіскальної служби про таких працевлаштованих осіб за відсутності документів, які посвідчують особу засуджених.
ПОЗИЦІЯ СУДУ
Засуджені до відбування покарання в місцях позбавлення волі, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковими договорами, є застрахованими особами, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, а суми виплат, отримані ними, є базою нарахування єдиного соціального внеску, як це передбачено, зокрема статтею 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, зміни до якої внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених” від 7 вересня 2016 року № 1492-VIII, який набрав чинності 08.10.2016.
Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору.
Засуджені до позбавлення волі, у даному випадку, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія у цих трудових відносинах виступає роботодавцем, на якого покладається обов`язок з утримання та сплати сум податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску із заробітної плати платника податку.
Позивач є роботодавцем засуджених та платником єдиного внеску, відтак зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених як податковий агент, при цьому, базою оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засуджених осіб, які відбувають покарання, та залучаються до робіт, за які виплачується заробітна плата. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Особливості фінансування позивача, організації роботи, забезпечення штатними документами тощо, жодним чином не скасовує обов`язок позивача сплачувати податки та збори і подавати у повному обсязі звітність.
Податковий агент несе відповідальність за неподання, порушення порядку заповнення документів податкової та іншої обов`язкової звітності, порушення строків подання контролюючим органам цієї звітності, недостовірність інформації, наведеної у зазначених документах.
Позивач є платником єдиного внеску, відтак несе відповідальність у разі несплати або сплати не в повному обсязі єдиного внеску.
Dmytro Yagunov 